сьогодні тільки підняла тему за батьків, і ось, коли за цілий тиждень я повернулась додому, мене там очікував "приємний"сюрприз.
як тільки мені відкрили двері квартири я почула крик.
зразу зустріло мене питання:"ти дура?чого сюди прийшла, поїсти чи як?" я не знала, що сказати в відповідь.в мене всі слова забилися в якийсь куток.я промовчала, пішла в кімнату розкладати сумку.
тут чую, як кничать:"іди сюди!!швидко!"я прийшла на кухню, там сиділи батьки.сказали сісти навпроти них.я тихо сіла.
папа спитав:"ти принесла ремень?", а я вперше про таке чую.мені ніхто не казав його приносити.
я кажу:"мені ніхто нічого не казав брати з твоїх речей". і він мені таку відповідь сочну сказанули, що в мене аж в очах потемніло. "ну я так і знав, що ти там тільки і бухала!бо ти на інше не спроможна! "
я майже втримала сльози.я підірвалась і вийшла з кухні.я не знала в який куток ховатися.мені було страшно.я вперше злякалась.
тут пройшло хвилин 15, я розібрала сумку, все акуратно виклала в шафу.чую знову мама кличе.прихожу, сідаю.-"ти взагалі збираєшся якось мені помагати?" я кивнула. а вона мені каже"ти тільки те і робиш шо ківаєш, нємачьна, сказати нічого не може".
я підняла крик.я сказала все те, що думала.я кричала, як різана.
і в мене пішла кров з носа, я пішла в ванну.помилась, вихожу, тут мама каже що папа точно вже їде зараз в Голандію.люди, ви собі і уявити не можете, як я обрадувалась.
тут я хожу, сушусь, складаю сумку, заходить мама і каже:"ти ще довго будеш в телефоні сидіти?іди подивись, що ти в кухні зробила" я кажу їй, що останній раз була на кухні до того, як йти в ванну.і тут знову почалося!
" ти взагалі збираєшся здавати зно?ти тупа!ти нікуди не поступиш бо ти тупа!тебе неможна нікуди відпускати, бо ти тупа "
тут я не витримала і почала плакати.
і досі плачу.
краще б я не поверталася сюди!