Это просто Вьюи блог

я незнаю шо вже мені робить. він реально мені дорогій, мені нема шо йому сказать. я хочу здохнуть уже, не говорячи про те шоб поїхать кудась. просто здохнуть. в мене сил вже нінашо не остається. я вже просто опускаю рукі. вже незнаю шо мені робить. кожна ніч після агатівкі, це ніч вся в сльозах, стрьопаних нервів

Надоїло вже псувать собі нерви. То сваркі з батьками то з Пашою. Але в більшості це друга причина. Весь час коли ми з тобою переписуємся, наші переписки зводяться до того шо ми сваримся. І якшо чесно мене це вже заєбало. Скількі разів я думала шоб просто забуться, послать це все і жить просто без тебе. Кожну ніч я засипаю в мокрій від сльоз подушці, я спортила вже всі свої нерви. Але все одно терплю це все. Скількі разів я втрачала дорогіх мені людей, але я б не хотіла шоб одним із них став ти. Помниш, коли ми переписувались і я сказала шо я не зможу без тебе, а потім клялась шо це все не так? З того дня я і поняла шо це все ще буде дуже довго, і принаймні в найближчі пів року це все буде так. Весь час коли ми з тобою сваримся, я люблю перечітувать всю нашу переписку, з початку до кінця.
Але якшо вже на це пішло то треба мириться з своїми втратами. Втратив, так втратив. Мене заєбали наші сваркі і кожне твоє повідомлення після них:"не вийобуйся." Але все одно кожен раз як я їх чітаю, я посміхаюсь. Мені надоїли всі мої надії, шо це вже буде остання сарка, і такого більше не буде. Але ж не.. воно повторюється знов і знов.

Вночі всі мої думкі зводяться до однієї: треба жить далі і не думать за все погане. Я ніяк не перелаштую себе на хороше своїми думками, треба робить все для цього. Вчора гуляла з малою своєю, розказала їй все, а вона сказала: Тань, він тебе іспользував і зараз робить те саме.Невже ти цього не розумієш?
Я накручую себе на той факт що такого немає і не було і не буде. Але якшо заглибиться в це то я розумію шо так воно і є. Спираючись на нашу останню переписку, я розумію що треба відпустить його і поринуть в навчання з головою, щоб забуться всі ті наші часи і хвилини, проведені разом. Все це треба забуть! Не хочу закідать в голову всі думкі тількі про тебе. Мені це не потрібно зовсім.

3:18 пишу з телефона. Заходила даже незнаю для чого. Сидить в онлайні вона, і я зразу все поняла. Але найбільшим моїм шоком для мене стала та "10 вк буд ласочка" я не удівилась як побачила там тебе, на першому місці. О Боже, всі мої переживання я пишу сюди, бо я нікому не довіряю, я незможу це нікому розказать. Я одночасно і зла і дуже збуджена, серцем відчуваю шо все буде не так як я думала. Серце вилітає з грудей, БЛЯТЬ ТА ЯК МЕНЕ ВСЕ ЗАЄБАЛО! Чого він так ставиться до мене? Він знає прекрасно всю сітуацию і як я ставлюся до нього, які я маю почуття.. він все одно старається упрекнуть мене, сказать шось до болі обідне в мою сторону. Я хочу закінчить цю тупу бузглузду гру. Все як в Sims 3, тількі все в реальності. Просто постає питання, шо йому від мене треба? А там зараз вони говорять про шось особисте, таке як ми тоді говорили..
Жаль шо ця роль стала для мене знову тяжкою, я не можу далі справиться з нею, я кідаю цю гру. В житті зіграла релику роль. Дєвкі запомніть! Не влюбляйтес в класний фантік, да канфетка може і буде вкусна але не до кінця, вона буде такою сольоною і гіркою як мої сльози, коли я пошлю тебе, а це буде сьогодні-завтра.

Серце б*ється все частіше і частіше. Не можу відвикнуть я від тебе.

26 серпня. 18:25. Вроді би і погодка не очень, але настрій класнииий^^ Найшла 3 шикааарні пісні, бліін і цілий день була саменька вдома. День назначений як спеціально для мене. І написав сам, було неочікувано але з очікуваними словами: "не вийобуйся." Але сваркі не остаються не тронуті, сваримя кожен день, писать сама вже не буду.
Але даже це не портить мені настрою. Зранку зробила нігті^^ нареешті, а потім туса наодинці вдомаа, охх клас. В четвер може в Львііів) ааа день-не хуетень.

Якшо чесно то я дуже втомилась.Втомилась знаходить людей а потім їх втрачать. Привикать до них, веселиться з ними, а потім слідкувать за тим як вони веселяться без тебе. Втомилась слухать, розповідать ті історії, які мають знать тількі найдорожчі і найближчі, а потім і вони зраджують. Втомилась зриваться на близьких мені людях, обіжать їх і думать шо і як я не так зробила. Втомилась жить якімось надіями і мріями в шось краще, для мене. Втомилась починать шось нове.
Знов під ніч мій настрій набув чорного кольору, і його точно немає. Сварка з тігром, вибір Іри. Вона має рішить з кім вона має дружить, або я або Аня. Я прекрасно розумію що я роблю все не так.
Хочу поїхать вже в Острог і жить там спокійним життям. Далеко від всіх цих проблем. Але ж так важко починать шось нове..

25 серпня. 23:10. День міста. Передбачалось що буде незрозумілий день і буде дуже напряжно. Але цю всю сіру масу розігнали мої чудові дівчатка) дякую їм за чудово проведений час) А салют мені був просто шикарнийй^^^ А ще більше розігнала мій сум кохана людина. Сам написав, сам продовжє розмову. І я розумію що зараз для мене це безцінно, і треба цім дорожить. Стараюсь продовжувать його слова і стараюсь не переходить на сваркі.
Фоткі вже будуть завтра;*

А ви колись переживали таке відчуття, ніби ти от спілкуєшся з людиною, спілкуєшся, відчуваєш що ви уже стали чуть ближче один до одного, а тут БАЦ. І ти ніби не стала потрібна для нього. Почала подобаться інша, і робиш для себе чергові висновки. Ти ніколи йому не напишеш, ніколи не згадаєш. Але тількі пройде кілька днів…та де там, 1 день і ти вже не зможеш без цих шуток, без того як він тебе називає "тігріца", без маленьких але таких важливих для тебе сварок.. А як тількі починаєте переписуваться, то зразу відчуваєш ту натянуту нитку, яка є між вами зараз. Це напевно зараз найбільша проблема, яка мене розїдає зсередини.
За ці 13 днів, які ми не бачились я забула твоє лице, забула ту посмішку, забула ті сині-сині очі. А пам*ятаєш, як ми в перші дні нашого знайомства сиділи в твоїй кімнаті, і були тількі двоє. Ці розмови по-душам, всі секрети які я тобі розказувала і була впевнена шо ніхто про них ніколи не дізнається, наші сваркі, як ти заставив мене кінуть курить, як я тебе вчила стірать) нічний похід на прогулянку, як нам було добре але як завжди неловкі моменти і заходила вожатка, масажи, Танічка, тігріца, любіменька моя, і найголовніше - останній день. Ці години, які ми провели двоє, разом залишуться в моїй голові назавжди.
- Тань, будеш?
- Пффф, ти гониш?
- Ну чого, он Дєня з кружкі, я пив тількі з горла, давай весело буде.
- Оййй шо мені з вами робить)
Пам*ятаєш як ми сиділи на лавочці і я незнала шо мені робить, а ти такім серйозним і спокійним голосом сказав:
- Хочеш я заберу тебе на своїй Х5?
- А ти можеш?
- Ну да, але я незнаю чі ми заїдем в Ровно.
- В Рівне, заїдеш, я тобі тоді зроблю все шо ти хочеш.
- Ідем зараз?
- Ідем.
І ми лежали і говорили про все.
Єдине що я запам*ятала назавжди, це наверно твою спину. Вона в тебе шикарна, зразу кажу! Мені помогло її запам*ятать той момент, коли всі сиділи на концерті, а ми двоє в тебе в кімнаті (наше місце і наше ліжко) ти спав і сказав шоб я гладила твою спину бо ти хочеш запамятать мої рукі. Я гладила тебе і зразу почала думать: - Тань, запам*ятай цю спину. Такої можливості ніколи не буде. Ви роз*їдетесь і все закінчиться. Я тоді вдивлялась в кожу родімку і на ті шрами на твоїй спині. Я тоді відчувала шо все закінчиться. І зараз, навертаються сльози, не від того що ти мене просто відштовхуєш, а просто від того що я сумую дуже і що таке не повториться ніколи. Мені здається ця хвороба ніколи не закінчиться. Чого хвороба? А тому що коли двоє люблять взаємно, то тоді це кохання, а коли один, то це вже хвороба. От і я захворіла. Захворіла тобою. Не пам*ятаю лиця, скількі б не вдивлялась в фотографію, не згадаю. Але все рівно хворію.

Пахне осінню.
Пахне якимось сумним повітрям, і дурними думками. Завжди мене навіює на щось сумне і трагічне. От взять би і полетіть з журавлями далеко-далеко. Від буденного сірого життя, яке так вже надокучило.
Люблю такі моменти, коли ти читаєш якусь книжку або слухаєш свою пісню. Ти ніби знаходишся в іншому світі, ця оболонка доступна тількі тобі.Ти забуваєш про все неприємне, яке живе в тобі або біля тебе. Забуваєш хоть на хвилинку, але все одно забуваєш. І робиться легше хоч на трошки.
11 клас, скоро в школу і почнуться всі репетитори і заморочки над навчанням. Якшо чесно дуже хочу цього, понурить в учьобу і буть тількі там.

24 серпня. 22:36. Починаю вести свій блог. Незнаю чого так, але рішила це зробить. Раніше писала різні щоденники, але мама як не странно знаходила їх і все про мене знала. Сьогодні День Незалежності, і він проходить як всі інші. Настрою - ноль. Таке відчуття, ніби весь цей світ ілюзія і скоро зникне з всіма проблемами, але ж не. Такого не буває, проходить все з часом. Але хто знає коли прийде та сама біла полоса в житті кожної людини. Не зря почала тему про різні проблеми.. Кожного дня в мене відбувається щось незрозуміле. Мене все починає бісить, я хожу вся невова і на всіх зриваюсь. А головне що сама розумію що мені від цього ще гірше. Хожу вся понура і на своїй хвилі, в голові свої думкі про все. Одна людина хто мене може зрозуміть це Іра, ну і я сама. Іра - це та людина, на яку я можу покластися, можу розказать і все. Зараз не описать те відчуття, яке в мене зараз. Хочеться розірвать всіх, взірвать весь світ і буть сама, в самоті. Мені здається що в самоті я можу буть справжньою, ні від кого не залежною.
Сьогодні додивилась серіалл) одне радує. На останній серії плакала дуже, жалко що не буде продовження.