S V I T L O

ще один день і я поїду додом, але завтра чекає куча справ, перш за все написати модуль з літології, про всі ті каменюки і тд, захистити лаби з геоморфології, які я так не люблю, але головне, що я їду додому і я щаслива.

Я щаслива.

Дуже задоволена.

Коханий приїхав, через 2 дні я їду додому, побачу батьків, Його і найкращу подругу.. Нарешті це станеться, я так скучила за своїм рідним краєм, за своїм Ворокомлем, я так його люблю. Ну що може бути краще, ніж поїхати додому, заснути на своєму ліжку, прокинутися і поснідати маминою їжею, це просто неймовірно прекрасні відчуття. Як добре, коли вдома тебе хтось чекає.

Нарешті він приїхав і хоч поки що я не можу побачити його, але можу поговорити, розказати про все на світі і заснути з ним.. я так сумувала

я так його кохаю..

думала написати про свої мрії, але відразу зупинилась, мрії все ж таки надто особисті.

навіть коли одночасно пишу і слухаю музику всеодно думаю про коханого. Як же ж я все-таки скучила…

повернулись часи, коли спати зовсім не хочеться, хочеться писати і думати, про все на світі.

чому займаюсь тим, чим не хочу?

чому боюсь змінити своє життя?

чому не можу себе зрозуміти?

чому пів 3 ночі хочеться писати у блозі і сумувати під Роконс?

чому не можу зробити все так, як мені хочеться?

Будучи у Львові зустріли на вулиці львівський гурт RockOns. Це був вечір і ми втомлені повертались додому, але почувши спів Михайла та гру Олександра ми не змогли не зупинитись. Так і минуло близько години, ми слухали, насолоджувались, старались підспівувати. Перша пісня, яку ми почули-це їх авторська Побудь моїм світлом, вона і стала моєю улюбленою. Їхні пісні такі прості і близькі, здавалось, що я вже десь чула їх. Дуже сподобалось, що вони співали по-своєму, так, як вони це відчували. Пісні Океан Ельзи, Скрябіна і т.д зазвучали по-особливому, по-роконськи) Згодом дізнались назву їхнього гурту, в той же вечір знайшли їх спільноту вконтакті, подобавляли пісні і слухали дуууже часто. Їх гурт вразив не тільки мене, сентиментальну, закохану 19-річну дівчину, а й всіх хто з нами був, навіть любителя тяжкого року. Не передати нашу радість коли ми зустріли вже самого Олександра наступного дня. Звичайно, не могли пройти повз. Це було неймовірно, просто не передати емоцій та слів. Сиджу і не знаю що написати, думки плутаються, хоч і не стираю не єдиного слова, просто пишу те, що думаю, просто рада, що почула їх. Ідучи по Києві уявляю, що посеред вулиці зустріну RockOns і як в ті прекрасні 2 дня у Львові буду насолоджуватися їхньою музикою, але на жаль це неможливо. Вони-мій привід приїхати ще раз у Львів і я обов'язково приїду, щоб відчути атмосферу цього прекрасного міста, в яку Вони так чудово вписуються. Завдяки ним маю, що слухати, адже дуууже люблю українську музику. І по-особливому люблю RockOns, неймовірно талановитий гурт. Дякую вам за пісні, емоції, які відчуваю, слухаючи Вас та за щиру посмішку, яку дарували Нам, показуючи, що Вам подобається це робити.

те відчуття, коли в п'ятницю немає пар, але немає і чим зайнятись. Точніше є, але зовсім не хочеться робити ті лаби, малювати карти і вчити не потрібні мені види тріщин. Хочеться спати, або ж хорошого фільма і смачної кави з вершками, якби ще хтось приніс в ліжко і закутав в одіялко-було б божественно. Ще й погода жахлива, якраз під неї хочеться сумувати і писати в блозі, бути задуманною і мріяти..мріяти про те, що точно збудеться.

Патроничі - Заплакана щаслива. Інколи я буваю такою ж. Плачу і розумію, що щаслива. Щастя-така "штука", яка окриляє настільки, що хочеться робити неможливе. Для когось - це прекрасно, а для когось - боляче мріяти про те, чого не буде.

Незнаю чому я щаслива і так часто сумую. Все чудово, але не вистачає поруч дійсно рідних людей, з якими будь-коли і будь-куди. Можливо багато хочу, адже маю сім'ю, друзів, здоров'я, але така я дивачка. Інколи просто ненавиджу себе за це, адже не ціную те, що маю. Тому віднедавна стараюсь завжди насолоджуватися моментом, з яких і складається життя. А воно все-таки прекрасне, якщо жити на повну, а не просто існувати.

Саме зараз хочу розказати про себе.Однак ім'я своє не назву. Отож, я студентка, 2-курсниця, навчаюсь в хорошому університеті, однак не рада цьому, так вийшло. Найголовніше-я УКРАЇНКА і щиро люблю свою країну.Дуже люблю волейбол, хоча тепер дуже рідко граю. (Обожнюю відкритих людей, які не бояться бути собою. Ціную тих, хто вірний своїм словам. Маю небагато друзів і рада цьому. Маю коханого, якого безмежно кохаю. Колись неодмінно розкажу про нього і найкращу подругу-сестру. Маю двох рідних сестер і 2 братів, люблю їх. Живу в Києві, в гуртожитку, студентка все ж таки. Люблю багато їсти, майже всеїдна)) Обожнюю житній хліб, томатний сік, сметану, кефір.(ось така дивачка) Звичайно люблю шоколад, морозиво, але попередньо згадані продукти мене більше "вставляють".Дуже люблю жартувати, настільки, що часто на мої жарти ображаються, але згодом дізнаються мене краще і розуміють, що це справді смішно.

Наостанок скажу, що я з Волинської області і обожнюю свій рідний край.Він неймовірний.

Моє життя..яке воно? Сповнене мрій, планів, ниття та незрозумілості.Уявляєте, у мене з'явились мрії і так хочеться, щоб вони здійснились.Для цього потрібна моя сміливість і ще одна людинка поруч.Ніколи не мала особливих мрій(крім однієї, про яку знає тільки Я і Він), а тут несподівано з'явилась й не одна, і знаєте, я рада. Все якось змінилось, я стала зовсім іншою, можливо це просто наближаються мої 19 років.Аж не віриться, адже нещодавно було 17, а тут уже зовсім доросла.А скоро сім'я, діти, робота, напевно, думаєте, що напишу "буденне життя", але ні, я чекаю цього моменту. Чекаю, бо знаю, що буду щасливою. Чому так впевнена? Бо вірю своїм почуттям і довіряю Йому!

хто я? сама інколи путаюсь в цьому, з одного боку-сентиментальна, закохана, ніжна, мила, а з іншого-грубовата із трішки жорсткими жартами.. надіюсь для нього я світло..