rumble

https://www.youtube.com/watch?v=LMgAr2KgvL0

Допивай сум на брудершафт.

Не знаю навіщо й заради чого, але ж буває – люди так живуть:
мучаться одне з одним, любов у них, мов старий чобіт,
який не одягнеш і не викинеш, хоч давно вже розійшовся по шву.

Вона протерла поглядом дірку у стелі, зціпивши зуби,
ще досі чекає тепла.
А Він надмірний, вульгарно грубий, сховав всі образи в кулак.

Провести б кінчиками пальців по Його волоссі,
обійняти б Її, мов вперше, щоб тремтіли в передчутті поцілунку вуста.
Але, але… Скільки клятих «але» нам дає з роками досвід.
Когось виїдає до м’яса байдужість, а хтось просто черствим та манірним став.

Спасибі.

Запинатись на півслові,
ховати погляд у кишеню,
вкриватись багрянцем з голови до п’ят,
несміливими літерами починати нові рядки.
Спасибі.
За те, що на все заради мене готовий,
за те що одним займенником окреслюєш все життя,
за ніжний дотик до тіла міцної, мов гриф, руки.
За те, що ти мій, а я тільки твоя.

Кохатись у лимонному сяйві місяця,
що ледь визиратиме з-за гардин.
Спасибі.
За вірність, у якій півсвіту вміститься,
за все, що колись обіцяв,
за те що з мільйонів - такий один.

Прокидатись подумки поряд,
шаленіти від ревнощів, кидати з опалу важкі слова.
Долати гордість, сумніви, розпач від горя.
Спасибі, рідний, що дав мені серце.
Тільки з ним я – жива.