Птицами

Завтра найважливіший день.Завтра ЗНО, яке вирішить всю мою подальшу долю.І буде зрозуміло, чи моя мрія бути лікарем здійсниться.Хоча відповідь очевидна:ні, не здійсниться.Шанси написати нормально рівні нулю, бо я абсолютно не готувалась.Зробила тести, повторила цитологію, і все.Цілий рік нічого не вчила, бо голова була забита всім, окрім біології.Та за цей рік я дуже опустилась в навчанні.В 9-му класі середній бал атестату був 11,2 а зараз 9,3.По-дурному.Раніше була призеркою олімпіад, і мене навіть хвалив сам Хомич.А зараз?Все в сракотєнь.Могла б бути журналістом(предрікали гарне майбутнє в цій сфері), Ніна Горик запрошувала навчатись в філологічний.Але де там, Снєжка дура.Ок.От сьогодні з Ірукєйкою переписувались про майбутню роботу.Це єдиний вихід.Життя прекрасне.Ага

Щось я надто переживаю.Казала, вже малій про це, але вона запевняла, що все добре.Але якось дивне передчуття.Найгірше боюсь того, що з ним щось станеться.

Ахахахахаха.Брат дивиться "Сутінки".Задовбав вже питаннями "а це хто?", "а що вони роблять"?Яка дівчинка якась.Але сидить, і уважно дивиться.Мені це подобається.Хахахахах, і мені смішно.Ахахахахах

Замість того, аби вчити біологію, сижу і думаю, що робити далі.Як все повернути.І нічого розумного в голову не приходить.Всі кажуть:забий, воно того не варте.Ні, варте.Ще й як варте.Мені це потрібно.Він потрібний.Більше, ніж хтось інший коли-небудь.Таке почуття вперше. І мабуть надовго.Може взагалі на все життя залишусь однолюбом?Ну да, мабуть так і буде.Хоча мені тільки 17, а я вже таке планую.Може це зараз так здається, а може так і буде.Не знаю.Не можна змінити те, що змінив час.Буде видно.

Останнім часом почала більше розмовляти з мамою.Дружби, як такої, в нас ніколи не було.Мама і дочка.Нічого більше.А тут вона питає багато, розказує.Хоча я мало їй відповідаю, стараюсь уникнути розмов про якісь стосунки або мої переживання.Не думаю, що вона б хотіла знати, наскільки я нитік.Хай краще думає, що я в неї скромна дитина, яка постійно щось читає/пише/слухає.Так легше.Але її фрази і слова інколи змушують задуматись.І досі не можу забути, як вона сказала:"Якщо ти себе так не любиш, то люби хоч когось.А то ти не хочеш, або не вмієш любити".

Мама сказала, що я, напевно, однолюб.Вона просто запитала, скільки місяців мені подобається людина і чи було таке раніше.Я відповіла, що таке відчуття вперше.Раніше було щось подібне, але це не те.7 місяців.Було і по пів року, але це прив'язаність.А тут інше.Колись я писала, що значить лишитись на все життя однолюбом.Нікому б такого не побажала.Це складно.

Настрій настільки тупий вже третій день, що аж їсти не хочеться.Та взагалі нічого не хочеться.Якась апатія і навіть музику не слухаю.Дивно це все

Соромно самій за себе.Мама взнала, що я матюкаюсь.Ну як матюкаю?Пишу мати в книжці з біології, коли зла.От сьогодні пішла, і залишила книжку відкритою.Там сторінка була обписана тупо матами.Мама це побачила, сказала написати всі мати, які я знаю на листок, і повісити собі на стіну.Напам'ять.Мені соромно.

Вчора не позвонила до малої, бо не було настрою.Сьогодні вона пише, аби я обов'язково позвонила, бо вона має дещо в мене запитати.Щось неприємне.І навіть не натякає що і про кого.Сказала, що це буде інтригою.Мене мучать догадки.Віта, я знаю, що ти це прочитаєш, признавайся!

Найбільш за все не хочеться тебе втрачати.Але своїми необдуманими діями/словами я цьому і сприяю.Завжди все псую, а потім нию, чого все не так, як хочеться?Характер добіса тупий, і все в сракотєнь.Виснажує це все.Радує те, що завтра останнє ЗНО, яке я завалю, бо взагалі не готуюсь.Надіюсь сьогодні я дещо повторю, завтра буде кінець хоч чомусь.Але якось взагалі не хочеться, аби ми переставали спілкуватись.Це найгірше, що зараз може трапитись.Мені потрібне спілкування з тобою, та нав'язуватись нема бажання.Але я розумію, що той випадок, можливо, був ще однією причиною, аби не спілкуватись.Не хотілось, аби це виявилось правдою.Віта казала, що ти робиш мене щасливою.Вона права.Але все змінилось.І напевно назавжди.

Клааас.Захотілось чаю на ніч.Пішла робити.Не дійшла.Впала.І потянула ногу.Вона посиніла трохи і болить.Матюкалась як могла.Але подумки.Кожен день з отакими пригодами.

І знову всі мої плани зіпсовано.Брат якого дива приїхав, але надіюсь він ще піде гуляти.Я дуже на це надіюсь.Хочу побути сама.Подумати, все обдумати і вирішити, як діяти далі.Це необхідно.В мене є сьогодні вільна ніч.І я мушу розставити всі крапки над "і".Ал здається, що все залишиться на своїх місцях.Як завжди я буду нити про невзаємну любов, і на цьому все й закінчиться.А я не хочу, аби було так.

Говорила сьогодні з мамою.Добровільно-примусово.Тема розмови:"чого в тебе нема хлопця?".. -Вадім вон дівчину має, він ніколи не буває один. -То класно йому.Я рада за нього, чесно. -Ну а в тебе чого нема нікого?В твої роки я.. -Мам, я не ти.Класно, що ти з татом познайомилась випадково, і всьо, у вас любов до гроба, і зустрічались ви довго.А тут інше. -Що інше?Тож отой Г. вже не звонить.?Чи що? -ХТО????Мам, не починай.Не знаю я ніякого Г… -то хто? -Мам, ну не треба.Всьо.Йти дивись серіал свій. -Дивись так, щоб потім не жаліла.Розберись в собі, своїх почуттях.Не витрачай їх даремно. І блін, оце "не витрачай їх даремно" змусило мене задуматись.Але я ніколи не думала, що даремно люблю.В цьому щось є.