Птицами

Через той випадок, я стала "фільтрувати" свою мову.Не в сенсі матів чи лайки, просто тепер обдумую, що варто казати людині, а що ні, аби та не образилась.Бо я говорю те, що думаю, якби щиро, і якщо всі мої друзі, будуть ображатись, так як ти-то в мене і друзів не залишиться.Краще ізолювати себе від людей, від спілкування з ними, аніж боятись сказати щось лишнє.

За цей тиждень сталось дуже багато неприємно.Хорошого зовсім мало.Вчора дізналась, що Пляпля їде назовсім в інше місто з сім'єю, сьогодні-що я буду нянькою до кінця літа.Все було б добре, якби Настя(11р.) не діяла мені на нерви своїм вічним приставання і любов'ю мене побісити.А я не люблю, коли мені не дають побути на одинці і псують всі мої плани. От ще обі.Дурна ситуація вийшла.Не знаю, як буде далі, але не хочу, щоб все так і залишилось.Варто щось тут міняти.Але не все залежить тільки від мого бажання.Я не можу з цим всім справитись.І так каша в голові і сили на нулю.Виснаження повне.А ще як подумаю, що треба буде документи возити в інший кінець України-то хочеться заснути і не прокинутись.

Проходила медогляд.Бісило те, що люди намагались пройти в кабінет до лікаря без черги.А я пропустити не могла, принаймні однолітків.Вагітні, старенькі-прошу, але не 15-16-літні тп. -Зараз я і моя падруга йдем. -Ви не займали переді мною.Ви після мене. -Ні, ми прийшли, зайняли і пішли.Ми за якоюсь там дівчиною. -Ок, а я зараз піду. -Ми йдем. Підхотить черга, я заходжу в кабінет.І чую, як одна з дівчат каже вслід: -Та щоб ти той медогляд ніколи в житті не пройшла і хворіла зажди. Це мені не сподобалось.Навіть дуже.Страшно чи що.Хоча я не вірю в забобони.Дивно якось так, проклинати.

Набридло все. Останній раз комусь повірила.Більше так не буде.Надіюсь.Бо ти віриш людині, а як потім виявляється, ти всього лиш запасний варіант.Це добіса неприємно.

Взагалі ніяких відчуттів.З самого ранку.Ну хіба було переживання за ЗНО, але воно тривало недовго.Якась меланхолія/байдужість/апатія.І думаю, надовго.Майже без емоцій, майже безжиттєво якось все.Соромно за те, що люди пишуть мені про свої проблеми(бо я ізвєсний псіхолог), а я не можу зараз нікого ніяк ні підтримати, нічого порадити.Мені не байдуже на людей, навпаки, я б хотіла якось допомогти, але нічого не виходить.Не можу вникнути в суть проблеми.Сама на себе злюсь.Це дивно якось.Ніколи такого не було.

Нарешті це закінчилось.Останнє ЗНО написано.Наскільки успішно-не знаю, але думаю, краще ніж попередні.Амінь.Дивно якось, що я мала де присісти перед тестування, а то раніше стояла по 1,5 години.І інструктори добіса гарні люди, такі добрі, що аж не хотілось з ними прощатись.17-а аудиторія,6 місце, збоку дівчинка, яка мала шість чи сім чорних ручок(не знаю, навіщо їй стільки, всі абітурієнти мали по дві), позаду хлопець(єдиний серед 15-и дівчат) з Світязя, який запрошував всіх на озеро, в кінці класу тп з затоналеними губами і в кораловій спідниці до щиколоток.А ще зустріла друга з колишньої школи.І Наташиного колишнього хлопця.Я його впізнала, а він мене…мабуть також.Хоч ми і не знайомі.Не знаю, може мені так байдуже на все, по перед тестом я випила заспокійливе, і мені добре.Нічого не турбує.Залишилось забрати зошити, перевірити і в мене розпочнеться справжнє літо))

Колись і тебе будуть ігнорувати так, як ти це робиш зі мною.Ти напишеш комусь "привіт", і не отримаєш відповіді.Запитаєш "що сталось, чому ти мене ігноруєш?", і знов мовчання.Це буде не приємно.В першу чергу для тебе і твого его.А подумай, чи приємно тим людям, яких ігноруєш ти?Постав себе на їх місце.Це добіса "мило".Не варто думати тільки про себе.Ти класний, але ти В такому випадку закінчений егоїст.Коли людина просить вибачення, варто вибачити, бо вона цінує ваші відносини і хоче їх вберегти. А ти показуєш свою гордість.До чого це?Ти хочеш, аби перед тобою лазили на колінах і випрошували пробачення, бо ти велике "Цабе"?Не буде такого.Принаймні, не сьогодні.Принаймні, ніколи.Двічі пробачення за ту ж провину не просять.Не вибачили з першого разу-значить не так важлива ти для тієї людини.Все просто.І не потрібно принижуватись.Навіть якщо любиш, навіть якщо цінуєш.Просити даремно пробачення, це як покірно битись хвилею об скали байдужості.