Дівчина із іншого життя

ЗРОЗУМІЙ

Зрозумій, я ніколи Тебе не покину
І нізащо нікому Тебе не віддам.
За Тобою, де пі̀деш, туди я полину
І дияволу душу за Тебе продам.

Я до Тебе прийду через прірву і гущу,
Де би Ти не ховалась і де б не була.
Я ніколи від себе Тебе не відпу̀щу.
Ти така сексуальна, але ще … мала.

В надто юні шістнадцять не знаєш насправді:
Це захоплення в Тебе, чи це вже любов?..
Ще побачиш. Повіриш цій істинній правді:
Це – кохання. Це – справді. Це – вічна любов.

Ти мій ідол. Моя Ти найбільша спокуса,
Ангел мій, що на Землю зійшов із Небес.
Як Тебе я побачу, забуду як звуся.
І якби я помер, то для Тебе б воскрес.

Я без Тебе, кохана, не зможу прожити,
І довіку буду̀ із Тобою. Я – твій.
Я не знаю як можна Тебе не любити,
Ти – найкраща у світі моїм, зрозумій…

Роман ХОВАНЕЦЬ

лише в день свого народження розумієш сутність багатьох слів, починаєш усвдомлювати життя..

хоча ці 24 години минають як звичайний буденний день, вони переносять мене в іший вимір, принаймні я так хочу.

багато чого недосказаного, не зробленого, не втіленого, я стаю на дорогу, яка мене приведе невідомо куди. я вірю в карму, та все ж наполегливо настоюю на тому що життя можна створити, а долю змінити, все в моїх руках, а я курю… навіщо, про шо ай…

я в пошуках і насолоджуюсь цим, я часто прикидаюся, часто мовчу, вичікую чогось особливого, немовірного в своєму житті. і це те чим я зможу дихати і це навіть не кохання, як може здатися на перший погляд. я надто консервативна для кохання, я надто перебірлива для цього почуття. я важко сприймаю поразки, поразки в коханні я не можу допустити.

я очікую віднайти своє покликання, знайти своє "я", хоча радую те, що в мене є позиція, свої думки стосовно тих чи інших подій, людей і тп

16 років, точніше 16-тий рік життя приніс багато: падіння- злети в прямому сенсі, та не в цьому річ. мені важливіше віднайти урок, зробити певні висновки. досвід… досвід це найкраще що міг придумати Бог, чи може не він його створив, а людство

а ще важливо розуміти шо ти комусь потрібна, шо може в якийсь момент без тебе комусь сумно

а ще важливо бачити не щирих людей навколо тебе, просто вичісляти хто це і шо вони від тебе хочуть

а ще важливо мати людину якій ти довіряєш

та й багато чого іншого, речі, які сприяють нормальному життю без психічних розладів

врешті-решт, наснага нікому не завадить, crave to live

ну і як звичайно, гімн душі, тіла і думок

І все на світі треба пережити,
І кожен фініш – це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.

…..А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.

ну і саунд Вакарчука на фоні ось ця вся я, та ні все одно з перебільшенням, бо щира я лише сама з собою, а не з блогом

=)

Страшне ЗНО (за Л.Костенко "Страшні слова")

Страшне ЗНО, коли воно ось-ось,
Коли воно зненацька так з`явилось,
Коли не знаєш,, з чого його почать,
Бо всі знання десь причаїлись.

Хтось їм і плакав, мучився, болів,
Цей хтось і я, година-і завершив.
Людей мільярди, і мільярди слів,
А мій бланк відповідей чистий.

Все повторялось: відчай, й знову в сльози,
Усе було: істерики і жах,
Це ЗНО-це завжди неповторність,
Зірвані нерви, дипресії і страх.

Сосни-ка хуйца
Сруби деревца
Обхитри хитреца
Посмотри футбольца
Почитай журнальца
Собери порфельца
Вынеси мусорца
Намаж хлебца
Накатни с утреца, быдло
Едани хавца
Симпсони Гомерца

• ШУТИТЬ ПРО ГУМАНИТАРИЕВ:

Плюсы:
+ Это модно.
+ Все оценят шутку, и к вам придет популярность.
+ Шутки про макдональдс.
+ Шутки про неумение считать.
+ Все поймут, что вы, технарь, прекрасный и умный человек.

Минусы:
- Все шутки - однообразны, выполнены по шаблону.
- Гуманитарии - смелые люди, которые пошли учить то, что им нравится, не испугавшись безработицы.
- Вы - нет. Вы пошли учить физику/математику потому, что у вас не было выбора. Куда еще идти из физмат школы?
- В стране не больше пяти приличных технических вуза.
- Вы учитесь не в них.
- Вам неинтересно учится, при этом учеба взрывает вам мозг.
- Гуманитарии счастливее вас. А эти шутки - лишь компенсация.

как сложно понять человека.

как сложно мне жить и быть уверенной в том, что завтра ничего плохого не произойдёт.

мама, поддерживает, говорит, что всё образуется, МАМА, если бы не она…

а мне вобще супер как класно

Никогда не делай выводов о человеке,
пока не узнаешь истинные причины его поступков.(с)

а что я делала не так???????????

ну ок, я хуёвая

ніколи не пишу тут. взагалі блоги не люблю, бо треба довго думати і лєнь. от твітер інша річ, писнув собі, маючи обмеження 140 символів, і от тобі все життя. а воно, товаріщі, набагато прозаїчніше..

осінь, да, вже майже дійшла кінця, ну і хуй з нею. такої осені ще не було - з*їла мене, сука, сожрала, кроковтула.

кажуть є таке поняття, як чорна полоса, так от є ще чорнюща полоса, втішує лиш єдине, шо може біла не за горами, хоча в це з часом перестаєш вірити, бо коли на тебе валиться кожен день якесь випробовування, мимоволі усвідомлюєш шо це тупо якась карма.

не хочу навіть згадувати скільки всякої хуйні сталося..ото думаєш страдаліца, якби то було найгірше шо в мене житті було і буде, но нєрвішкі я ізматала нє по-дєтскому.

отак от

Кожного разу, коли вони зустрічалися,

коли сварилися і сперечалися,

все перекочувалося і не закінчувалось,

і кожного разу повітря засвічувалось,

з очей виганяючи найменший сумнів,

і історія їхніх дивних стосунків

не мала продовження і жодного змісту,

але варта того, щоби її розповісти.

Коли вони втомлювалися і поверталися,

коли вивітрювалися і не віталися,

боролися вперто зі своїми видіннями,

і говорили тільки з псами і тінями,

вони трималися болю і відчаю,

знаючи, що тільки їхньою вбивчою,

понівеченою, північною ніжністю

можна посперечатися з вічністю.

І коли їх вчергове ламало і кидало,

і планети над ними пливли розхитано,

коли їх знаходили ранками тихими,

відслідковуючи їхнє дихання,

вони зупинялися в мороці теплому,

й освітлювали навколишню темряву

зірками, сигналками й сірниками,

переплітаючись язиками.

І кожного разу, коли їх відспівували,

відстрілювали і хором підспівували,

ніби життя кримінальних ангелів

вичитували з церковних євангеліїв,

переповідали їхню історію,

темну, спотворену і нескорену,

переписану,

недоговорену,

ними самими

вкотре повторену.

ну неможливо настільки задурювати свою голову, свої біднесенькі мізки такими тупими, до того ж непотрібними думками!!!!!!!

де моя реальність , знайдіть її, приведіть до мене додому, поставте на гречку, і скажіть, щоб поверталась до власниці, тобто до Оникієнко Вікторії Вікторівни

розуміється за окрему винагороду

сама, ну здавалося що ж такого в тому стані, коли ти ну просто сама. ні, не одинока, є на кого чекати, але протягом певного часу обмежуєшся якимось короткими телефонними розмовами, переписками типу "як справи" і т.д.
напевно, це гарне почуття, бо починаєш цінувати моменти, зустрічі, час, врешті-решт.та й взагалі аналізуєш і певною мірою об*єктивно оцінюєш власне положення, стосунки з людьми, даєш свободу думкам.

а потім все знову. ніби й не була одна.