Мой СВЕТ

Вічна вам пам"ять!

Краще б ти насрав мені на голову, аніж ти мені сказав таку новину!

Я так заскучилась за тим, як ти лежав на мені. Цілував мене в шию, ключицю. А потім розслаблявся і всією своєю вагою вдушував мене в ліжко. А потім питав, чи не важко мені. Важко. Але я відчувала твоє тепло. Я так любила це. І люблю. Повертайся скоріше! Я так вже скучила за тобою, коханий.

І знову по колу одне і теж саме. Я в котре кричу тобі про те, що треба прощатись, а ти не чуєш! ЗАЛИШ МЕНЕ, ПРОШУ! Так буде краще для нас обох! В твоєму житті буде багато таких як я, і всі вони будуть, як і я, псувати тобі життя. Для чого ти мучиш і мене і себе, якщо можна все просто відпустити! Поясни мені, для чого? Можливо, я тупа і недоганяю. Але я втомилась! Прошу, забудь мене, як страшний сон, ніби ти ніколи і не зустрічав мене! Припини дзвонити, писати мені. Припини кричати в трубку, що тобі мене не вистачає! ДОСИТЬ!!! Ти сильний, ти зможеш все, ти зможеш без мене. Все ж було нормально, поки ти не побачив мене! Випадково. Коли я просто ішла за гумкою! Так і зараз давай зробимо вигляд, що ми не знаємо один одного і будемо йти собі в різних напрямках! Я тебе прошу, забудь мене. Можливо, колись ми знову зустрінемось. Я не знаю, що буде потім, але знаю точно, що зараз, треба прощатись! Відпусти мене! ПРОШУ ТЕБЕ! МОЛЮ! БЛАГАЮ!

І шо ж ти сказати мені можеш? А ніхуя, я тобі відповім! До завтра! Тільки дивись но уважніше, шоб я ногою по єбалу комусь не заїхала, цём

Повірю тобі на слово надцятий раз!

Не підведи мене, прошу.

Як і в минулому пості, так і в цьому, я кричу про те, що я вже не можу. Я страшно скучила за тобою, і мені страшно важко. Я ці дні ходжу сама не своя, коли ти, розважаєшся собі. Коли ти дзвониш, в мене серце завмирає, але піднявши слухавку, я чую не той голос, який чула завжди. Це не той голос, який говорив мені, що любить, тиждень тому. Не той голос кричав, що не хоче втрачати мене. Зовсім не той. У мене сльози на очах при думці, що я можу втратити тебе.

Я відмовилась від багатьох людей, заради тебе. Заради твого кохання. Мого і твого. Я відмовилась від самої себе. А нахуя? Щоб тепер чути замість твого "люблю", "пака, я тебе наберу потім", а далі гудки? Ну ок. Наберай. Чекаю я цих дебільних дзвінків, яких не має. Коли десь чую знайомий голос або ж запах, я здригаючись повертаю голову з надією побачити знайоме обличчя. Та натомість я отримою нову порцію розчарування. Може тобі повийобуватись захотілось, але вибач, зараз це не доречно! Абсолютно.

Я занадто багато поставила на "НАС", та ці "МИ" розвіюється з часом. Не знаю я, забув ти чи ні, але ти любиш мене. Принаймні любив. Та що там, ЛЮБИШ, я вірю в це. Так давай, дзвони до мене частіше, або ж просто скажи, що ти мене любиш, що скучив. Хоча да, в тебе ж часу не має, зайнятий ти.

Між іншим мені важко. Я до болі у всьому тілі хочу знову обійняти тебе. Відчути твій погляд на собі! Все хочу. ТЕБЕ Я ХОЧУ! ПРИЇДЬ СКОРІШЕ! Прошу. Я без тебе помираю, я без тебе не можу!

Ще й бабусю в лікарню забрали. Сьогодн і мене чуть машина не збила. Я сьогодні думала після того, якби ж мене машина роз"єбашила, в такому випадку, ти б згадав за мене? Згадав, що в тебе є я?

Ну ладно, відпочинь там собі. До зустрічі.

Тепер вже я не знаю, що я хочу. Я занадто багато віддала тобі! Я віддала тобі, всю себе!

Я дуже рада, що у тебе все добре. Я щаслива, що нарешті ти закохалась. Принаймні, мені так здалось. Я люблю тебе. Все ще.

Додому, приходь до мене додому. Як колись, літом. Я обійму тебе і скажу як сильно я люблю тебе. Давай, come back.