Знаєте, інтерес взяв своє, і я все ж зайшла в архів, щоб подивитись хоча б фото, які я колись завантажувала сюди. І…в житті я, напевне, ще так не раділа, коли побачила, що їх немає, чи то вони просто не відкриваються.

Бо подумала я, ну відкрию я їх, подивлюсь, згадаю, і що далі? Буду придумувати можливий варіант тої чи іншої події? Вкотре переконуюсь, що практично все, що не стається - стається на краще.

Пішла на хитрість, і всетаки деякі пости я почитала. То відверто кажучи, складається таке враження ніби це писала емоційно неврівноважена дитина, в якої весь час щось стається. (тут сміюсь у голос) Ох ці диячі проблеми.

Сумно визнавати це, але перечитавши дещо, розумію, що перед деким було б непогано вибачитись за завдане, декому просто перетелефонувати і запитати як справи, а декому, ніколи не потрібно було відчиняти двері в своє життя.

Ті дорослі проблеми, зараз здаються дитячою дурістю. Після того як закінчуєш школу, дивишся на деякі речі по іншому, а після закінчення унверситету - міняється геть усе.

Всі наполеонські плани які я хотіла виконати після закінчення школи - пропали. Життя підготувало для мене трошки інший шлях. В деякій мірі це добре. Можливо тому, я на довше залишилась дитиною. Можливо тому, закінчила спілкування з людиною, яка готова була віддати все заради мене. Але здається, що це тільки було тоді. Зараз, напевне, він так само як і я просто сміється з цього :)

Але добре, що все сталось саме так. Я зустріла саме СВОЮ людину. Свого найкращого, найдобрішого, найніжнішого, і найкоханішого.

Кохаю тебе як до зірок і назад..