Experience the world.

З нею щось не то. Я не знаю що, але дуже хочу їй допомогти і не важливо чм це звичайна осіння хандра чи серйозна проблеема. Шось діється в неї в житті а я поняття немаю що і як підступитись до неї, як підтримати її. В нас завжди існував якийсь дивний звязок, я відчувала коли їй було погано і знала що саме її гризе і що їй сказати щоб якось заспокоїти. Але звязок пропав давно як і моя підтримка, я більше не знаю що казати їй, більше того я навіть чую що від моїх дурних висловлювань ми віддаляємся ще більше

прекрасно, браво христя

я не знаю що робити

просто незнаю і всьо

я стараюсь все повернути і прекрасно розумію що частими телефонними дзвінками не поможеш. цього замало алее

вона не йде на зустріч і я незнаю чи взагалі правильно роблю що витрачаю час. мені здається вона вже давно викинула з голови думку про те що треба щось міняти і повертати нашу дружбу. вона просто рухається далі. а я не можу

ніколи не зможу

Истинное отношение к человеку не зависит от настроения и обстоятельств. (с)

Як я за нею скучаю, за її завертанням очима, за нашими дибільними розмовами і за її розумінням і підтримкою. Були сварки і моменти коли вона мене до сказу доводила, але була біля мене в самі потрібні моменти, коли інших не було. Мені її не хватає, нашої дружби, такої як була колись. Я знаю шо спортила всьо ше давним давно і нічого не зміниш але мені важко без неї.дуже. вона та хто поможе, підкаже, порадить і при цьому не нав"язуючи свою думку і ніколи ніколи не осудить. вона зрозуміла б і виправдала мене навіть якби я вбила когось.

Вже ніколи не буде так як було. Вона більше не буде дорожити мною як колись, не подивиться на мене як на сестру і найближчу людину. Моє місце давно зайняла інша. Але любити означає відпустити якшо їй з тобою більше не добре.

дружба важка штука, а ше важче коли всьо пропало в один момент і ти навіть оглянутись не встигла а вже стала чужою для неї.

Вибач мене за те що не цінувала тебе. =*

Зайшла на паблік один і натрапила на таке:

"все думают, что свободны.
на самом деле таких единицы."

Важко не погодитись. Все життя я стараюсь відчувати себе вільною, вільною від батьківської опіки, від нав"язливих людей і нав"язливих думок, вільною від чужого осуду чи від матеріальних цінностей і таких дрібниць, як оцінки і атестат. Але усвідомлюю, що не можу і що раз то все більше це усвідомлення ріже мені мозок. Я залежна…Залежна від всього вище перерахованого і кожного разу коли про це думаю мені погано, не просто сумно, а дійсно паршиво.
Таке враження, що все життя я сижу в клітці, грати якої складаються з моїх власних принципів, амбіцій, правил встановлених суспільством і межами, за які не можна виходити. Хочу, хочу, хочу відчути свободу

Так странно приходить на особенные места, где когда-то испытывал самые теплые эмоции, и чувствовать, как сейчас сквозит дыра в груди.

Рано или поздно всё закончится; и то, что разрывало на части, будет изредка вспоминаться.

Здесь, как на аэродроме, я нашла свою платформу… Самолетом, ракетой служат мысли. А топливом- всё содержимое. Я отправляюсь в полет. И, знаете, достижение любой высоты становится беспредельным. В этом космосе я пролетаю тысячи планет…на одной меня влечет фантазия, с другой кричат, смеются. На третей я останавливаюсь, пью теплый чай с печеньем и лечу дальше. Где- то люди ходят с улыбками, где-то делятся внутренними переживаниями, где- то рисуют, пишут, молчат. Но всё настолько атмосферно… Спасибо автору данной вселенной, что открывает планеты и дарит ключи к этим мыслительным полетам, кормит разум, лелеет ум. Я успокаиваюсь, когда читаю…пусть это не Ваше авторство, Вы всё будто процеживаете через себя, тем самым насыщая каждую запись, снимая покрывало, вытирая пыль с тех звезд, планет, спутников и орбит, с которых идет прямая трансляция сердца, когда-то выжитая из души…живущей, искренней, бездонной. Ведь она всегда вечна. Спасибо Вам, за атмосферу. За еще одну станцию в космос.

Боже Боже

Себе не впізнаю, взагалі і зовсім. Стала гнила якась і непридатна. І ніхто не зрозуміє. Тобто як, незовсім. Ілона розуміє канешно. Я вдячна безмежно їй за це, спілкування раз в місяць мене канешно не так шоб задовильняло але вибирати не приходиться. Скучаю за нею.

Могла б зрозуміти Каріна, але в тому проблема що могла б. Немає її зараз поруч і не тільки зараз..Останній раз коли дійсно відчувала що ми з нею такі самі подруги як були рік, два, три тому це осінню, з того часу вона ще більше віддалилась а найгірше те що не знаю я які міри приймати щоб владнати і зупинити цей запущений процес віддалення одне від одного.

Але відчуваю приховану підтримку ще в одній людині. Ніколи не сприймала його в серйоз. Просто одногрупник просто друг, навіть не говорила з ним толоком про щось серйозне, але відчуваю нутром якесь розуміння з його сторони. Він навіть слова не говорить але цей погляд "я на твоєму боці" підтримує мене. Думки в нас сходяться. І цей погляд інколи просто рятівний бо бувають ситуації коли голова тріскає по швах від приземлених і поверхневих людей навколо з їхніми примітивними розмовами і проблемами які навіть проблемами назвати важко.

Щойно прочитала що тут надрукував мій "потік свідомості".. Аж страшно в мене появляється апатія до оточуючих мене людей.

люди часто говорять "не можна прив"язуватись до дорогих тобі людей дуже сильно, інакше втративши колись їх можеш втратити і себе". не погоджуюсь. точніше як. .правда це, абсолютна причому. але я за те щоб якраз прив"язуватись, інакше навіщо взагалі зав"язувати якісь відносини чи дружні чи кохання?? ми зустрічаємо багато людей за своє життя але чомусь сходимось лише з небагатьма і саме вони стають нашими близькими, друзями, коханими. люди з якими ти відчуваєш себе щасливими вже стають частинкою твоєї історії, твого життя, в кінці кінців частинкою тебе самого. як скажіть мені можна бути не прив"язаним до таких людей??

я усвідомлюю всю правду цього вислову але в той же час роблю протилежне. я прив"язана до своїх батьків, рідних, прив"язана до Каріни, Ілони, прив"язана до тих кого люблю. можливо колись дійсно якісь обставини вплинуть на те що когось з них більше не буде в моєму житті і я не впевнена що переживу таке. але в даний момент я люблю їх і стараюсь радіти тому що такі люди взагалі опинились поруч і підтримують мене. це життя. ми завжди будемо втрачати когось але не прив"язуватись означає марнувати час одне одного.

влюбляются не в лица, не в фигуры,
и дело, как ни странно, не в ногах.
влюбляются в тончайшие натуры
и трещинки на розовых губах.

влюбляются в шероховатость кожи,
в изгибы плеч и лёгкий холод рук,
в глаза, что на другие не похожи
и в пулемётно-быстрый сердца стук.

влюбляются во взмах ресниц недлинных
и родинки на худеньких плечах,
в созвездие веснушек чьих-то дивных
и ямочки на бархатных щеках.

влюбляются не в лица, не в фигуры -
они всего лишь маски, миражи.
влюбляются надолго лишь в натуры,
влюбляются в мелодии души.

Рік, вже цілий рік пройшов з того часу. А пам"ятаю все ніби вчора. Як прийшла о 2 годині дня, ми всі сіли говорити і курити кальян. Потім робили якісь бутери і знову говорили і курили. Згадала пісню Скрябіна.. Прийшла ніч і випивка а з ними "п*яний базар", як ми тоді це називали. Ми троє сиділи і просто говорили правду і те що думали. Всьому виною алкоголь.Але це було незабутньо.
Тієї ночі усвідомила хто найближчі мої люди. Я вас просто люблю, обожнюю. Чуть не забула, дякую вам за все, ви зробили для мене дуже багато хорошого від коли ми знайомі.

Боже дякую тобі за них, бережи їх.Вони моє все

сміливі завжди щасливі
бо мають смак до життя
і очі у них красиві
з них світяться почуття

у них не існує обмежень
закон не писали для них
неслухають застережень
не відають жодних лих

ідуть до мети своєї
дорогою напролом
по краю планети цеї
у вічно щасливий сон

сміливі завжди щасливі
бо ризик всередині них
настирливі, неліниві
ідуть до вершин нових

стоявши тихо у окна
луна лишь грела его душу
смотрел он молча в никуда
а мысли резались наружу

" зима виновна"-думал он
придёт весна и полегчает
и мысли уходили вон
а боль глушыл он теплым чаем

но проходили месяца
а лучше все же не ставало
он тихо стоя у окна
мёрз, кутаясь под одеяло

ведь не могла она уйти
вот так вот взять и убежать
его оставить позади
отправится куда глаза глядят

не мог поверить, что она
прощатся даже не вернется
и год за годом у окна
он тихо в верности кленется

почему именно к ночи меняется настроение? Хочется слушать грустную музыку, вспоминать, скучать, перематывать моменты. Днем ходишь как ни в чем не бывало, а сейчас… Что происходит с душой ближе к ночи? Непонятно. И не хватает. Не хватает правды, теплых слов, объятий, дыхания, объяснений, понимания. Не хватает именно ночью. Всегда.