Боже Боже

Себе не впізнаю, взагалі і зовсім. Стала гнила якась і непридатна. І ніхто не зрозуміє. Тобто як, незовсім. Ілона розуміє канешно. Я вдячна безмежно їй за це, спілкування раз в місяць мене канешно не так шоб задовильняло але вибирати не приходиться. Скучаю за нею.

Могла б зрозуміти Каріна, але в тому проблема що могла б. Немає її зараз поруч і не тільки зараз..Останній раз коли дійсно відчувала що ми з нею такі самі подруги як були рік, два, три тому це осінню, з того часу вона ще більше віддалилась а найгірше те що не знаю я які міри приймати щоб владнати і зупинити цей запущений процес віддалення одне від одного.

Але відчуваю приховану підтримку ще в одній людині. Ніколи не сприймала його в серйоз. Просто одногрупник просто друг, навіть не говорила з ним толоком про щось серйозне, але відчуваю нутром якесь розуміння з його сторони. Він навіть слова не говорить але цей погляд "я на твоєму боці" підтримує мене. Думки в нас сходяться. І цей погляд інколи просто рятівний бо бувають ситуації коли голова тріскає по швах від приземлених і поверхневих людей навколо з їхніми примітивними розмовами і проблемами які навіть проблемами назвати важко.

Щойно прочитала що тут надрукував мій "потік свідомості".. Аж страшно в мене появляється апатія до оточуючих мене людей.