Inside

Думаю цей день справді став початком для мене.Я зрозуміла, що більше не може так продовжуватись.Гнів який я відчуваю до всіх і всього вбиває мене, тому я вирішила повернути його в мій стимул, зробити його своєю сильною стороною.Я давно зрозуміла, що все залежить тільки від мене, якщо я не буду боротись, то цього ніхто не зробитьза мене, тому я беру усе в свої руки.З цього дня моїм дивізом стануть слова "Добийся, або ж зламайся".Скільки б разів мені не довелосяя впасти на моєму майбутньому шляху я завжди буду підводитись і працювати ще більше та ще наполегливіше.
Починаю життя з нової сторінки, але це не означає, що я відкидаю все що було раніше, моє минуле залишиться зі мною і те яка я була раніше також, але це не має ніякого значення, бо змінюсь я зараз, щоб в майбутньому досягнути висот завдяки наполегливій праці.
Сьогодні день у мене почався у 5.30, хоч перед тим закінчився в 3.30, іспала я всього дві години, та настрій з яким я прокинулась вирішив усе.Я настроїлась на те, що відтепер я не буду плести язиком, я буду діяти, завжди.Тому я пішла бігати,10 кругів намотала, останній був з прискоренням, потім зробила вправи на лавці, а в вечері гарно розім"ялась, чудово розтягнулась і почала розтягувати свою дуже тугу спину, а потім зробила усі свої вправи, на прес, ноги і руки.Тренування вдалося на славу, але завтра я буду працювати ще більше, зранку хочу ще додати скакалку і розтяжку, а в вечері будутьще спеціальні вправи на сходах, тому сьогодні лягаю швидше, звичайно якщо мені вдасться)) А також випила 2 л.води, що дуже важливо для тренувань, підтримувати водний баланс організму.І звичайно ж після 6 сьогодні я вже не їла, а на сніданок завтра збираюсь варити улюблену вівсянку, та й взагалі маю придумати для себе зовсім інший раціон, що також дууууже важливо для того щоб привести себе у форму, адже я хочу повернутись на танці.Хочу стати кращою ніж була, хочу досягнути чогось в своїй улюбленій справі, хочу перемагати на танцювальних конкурсах, але до цього ще багато місяців праці, важкої праці.Але знаєте що? Я зроблю це!
Вперше в житті я вірю в себе і в те, що в мене все вийде.Просто я завжди знала, що я всередині справжній боєць, але мені не вистачало сміливості в цьому зізнатись і випустити себе справжню.Та тепер я вільна.Я сильна.Я боєць.

привіт ілонка)))
я вже скучила за твоїми постами.як поживаєш?

Вони лежали на лавочках, як дві дворові щльондри.Підцепити пациків в клубі це нормально, але їх поведінка була жахливою.Вони були п"яними і Енні це дуже не подобалося.Вона сиділа там самотня, хоча і не хотіла щоб біля неї сидів такий самий незнайомий хлопець і запихав свого язика їй до рота, але це всеодно було жахливо.Енні дуже хотіла піти додому, та вона не могла цього зробити.По-перше вдома не знали, що вона вирішила піти собі в клуб, а по-друге вона не могла покинути Тару тут.Та як пізніше вияснилось, Тарі не треба було опіки Енні.
Дівчина сидіти там на краю лавочки і споглядала цю огидну ситуацію, і чим далі тим гірше вона себе почувала.Ті хлопці купили дівчатам випити, і Тара з Джулією пили з задоволенням, та Енні лише робила вигляд, що вона п"є, щоб її не чіпали.Дівчина була тверезою і не хотіла змінювати цього.Джулія практично відключалась на колінах у хлопця якого звали Джуліан, а він все водив рукою по її талії, бедру і затримувався на її округлому заду.Тара, не зважаючи на те, що вона зустрічається з Ендрю майже рік, обіймалася з Джоном.Вони все пили і пили, голосно сміялись і про щось жваво говорили.Енні сиділа обійнявши свої коліна руками і все більше дивувалася всьому цьому.Дівчина встала, і всі почали питатись куди вона зібралась, на годиннику була 5 ранку, куди вона може йти сама?
-Я піду сяду на качелю.-сказала Енні, і повільно пішла по траві, до качелі, яка висіла в тому дворі, в який вони прийшли випивати.
-Енні, та не йди, сиди з нами.-кричала Тара.
-Залиш її, хай собі дівчинка покатається на качельці, дай дитині потішитись.-сказав Джуліан.
-Їй напевно сумно що в неї немає кавалера, як у вас, тому вона і сіла там.Дивно чого вона не поїхала тоді додому.Її тут ніхто не тримає, а так би вже була собі вдома.-Джон думав, що він говорить це тихо, та Енні сидячи досить на великій відстані від них усе чула.
-Розкажу вам таємницю, мені зовсім не сумно.-промовила Енні, знаючи, що її ніхто не почув.
Дівчина розкатувалась на качелі, взад вперед, взад, вперед.Вона заплющила очі і насолоджувалась прохолодним повітрям, яке доходило сюди від озера.Ці йолопи її обговорювали деякий час, вона все чула, але насправді їй було всерівно що вони думають і говорять.Єдине було їй образливо, що Тара також була там і вона також обговорювала її, за її спино.Вони пили і далі сміялись, і знову пили.Але через деякий час Енні зрозуміла, що розмови стихли, і вона розплющила очі щоб впевнитись, що вони не залишили її тут саму.І те, що вона побачила здивувало ще більше, і вона подумала про те щоб краще вони її залишили.Картина була такою:ці дві парочки сиділи і цілувалися.Та коли Енні ще прислухала, було чути жахливе цмакання.від якого її ледь не вирвало.Про що вони думали взагалі?Я ще розумію Джулію, їй то всерівно, але Тара, як вона могла знову це зробити.Який раз вона вже зраджувала Ендрю.Не простіше було б з ним розійтись, ніж поводити себе як підла сука.Енні витягнула телефон з карману і подивилась на годинну.Пів шостої.Можна вже йти додому.Якраз трохи пройдуся і буду коло сьомої вдома.Ніхто нічого і не дізнається.А як набридне йти, викличу таксі.Енні різко встала з качелі і підійшла до столика за яким сиділи парочки.
-Таро, я йду додому.Всім допобачення.-сказала Енні беручи свою сумку зі столу.
Тара навіть ніяк на це не зреагувала.Джон почав щось говорити, а Джулія з Джуліаном були заняті обміном слюни.Енні стрімко йшла подорозі.Попереду було озеро, на дворі вже було світло, і пейзаж був неймовірний.Енні замилувалась ним, але йти продовжувала.Позаду Енні почула чиїсь кроки, хтось дуже швидко біг, щоб її наздогнати.Енні не обернулась, але крок сповільнила.Вона знала, що це біжить Тара.Дівчина зупинилась біля неї.
-Нащо ти пішла за мною?Як ти залишила Джулію там з ними саму?-спиталась Енні.
-Бо ти для мене дорожча.
-Якщо чесно мене не хвилює, що ти зараз тут говориш.Не треба було йти за мною.Повертайся туди.Тобі там як на мене було добре.
-Ну так, давай знову почни мене проганяти від себе.Так кожного разу.
-Я тебе не проганяю.Просто я тебе більше не поважаю, і не хочу йти поряд з такою людиною.-Енні промовила ці слова з особливою огидою і злістю.Вона справді не хотіла йти поряд з Тарою.Дівчина хотіла просто потрапити додому.
Тут в Тари задзвонив телефон.
-Так?Я шукаю Енні.Так сонечко, я не можу її знайти.Вона не хоче зі мною говорити.Зачей трохи, я зараз до тебе передзвоню.
-Навіщо ти йому брешеш?Ти не можеш сказати, що ти їдеш зі мною додому?
-Ні.Я не хочу.Він поїде тоді з нами.
-Та ні, він поїде з тобою.Я поїду до себе додому.
-То ти мене вже не збираєшся пускати до себе додому?-здивовано спиталась Тара.
-Та ні ти можеш зайти, я вже не відпущу тебе додому, тим більше твої речі в мене.Але поїду я сама.
-Не видумуй Енні.Ми їдемо разом.
-Ти це скажи своєму хлопцю.У Тари якраз почав дзвонити телефон.Дівчина взяла труубку:
-Так котику.Я її ще не знайшла, якраз підходжу до цього магазинчику коло готелю.Зачекай трошки, я ще зараз передзвоню.
-Йдемо швидше, вони вже йдуть за ними.-сказала Тара і пришвидшила крок.
-Таро, викликай таксі, бо я вже змерзла.
-Та ні, йдемо пішки.Я також змерзла, але ходімо пішки.
-Таро, я не збираюсь через тебе знову захворіти.Я дуже сильно змерзла і хочу вже щоб цей день накінець закінчився.Я хочу додому.Викликай таксі.-Енні практично зривалась на крик.
-Добре.Я зараз наберу таксі.-сказала дівчина витягуючи телефон із сумочки.
-Ало, доброго дня, нам потрібно таксі.
Тара назвала наше місце знаходження, ще декілька хвилин трубку коло вуха, а потім промовила:
-Дуже дякую.І поклала трубку.
-Ну що там?
-Вже їде.
-Клас.
В Тари надзвонював телефон, та вона не брала трубки, раз за разом вибиваючи.Енні переступала з ноги на ногу і мріяла про те, як вже ляже в своє тепле ліжечко і хоч трохи поспить.
Тут до дівчат під"їхав джип.З нього виглядав якийсь чоловік і він запитав:
-Вибачте дівчатка, ви незнаєте чи клуб ще працює?-його єхидна усмішка лякала.
-Ні.Клуб вже не працює.Він зачинився ще в 5 годині, а зараз вже 6.-відповіла Енні впевненим твердим голосом.
-Ну дякую дівчата.-чоловік на джипі, закрив вікно і поїхав собі.Та тут до них знову під"їхала машина.Але ця машина вже була їм знайома.Це був той хлопець з яким вони познайомились на початку вечора, здається його звали Ден, та Енні була не впевнена щодо цього.
-Ну що ви дівчата тут робите?Гарно погуляли?-спитав хлопець виходячи з машини.З іншого боку вийшов його брат, імені якого Енні також не пам"ятала.
-Та нормально ми провели час.Потанцювали.прогулялись.От зараз чекаємо на таксі.-Тара мило посміхалась хлопцям.
-Ну то давайте я вас підкину.Я ж вам казав що живу з вами в одному районі.Я сьогодні служба доставки гарних дівчат.-Ден посміхався, і всім своїм виглядом показував, що він дійсно хоче нам допомогти, а не скривдити.
-Ну як Енні, їдемо?-спитала Тара.
Енні вагалася, вона його не боялась, але не була впевнена чи хоче їхати з ним.
-А як же таксі?-спитала Енні.
-Та нащо тобі те таксі?Я вас безплатно довезу.-відповів Ден.
-Ну добре.Поїхали.-погодилась Енні, і вони сіли в машину.
- не переживайте дівчатка, довезу як має бути.
В Тари все ще дзвонив телефон.Вона не хотіла брати телефон.Вона не хротіла брехати, адже вона покинула Джулію, з тими двома, і вона не хотіла виправдовуватись ні перед нею ні перед Джоном.Але треба було щось робити.Ден із своїм братом про щось розмовляли час від часу звертаючись до нас, а ми так сама відповідали короткими фразочками, щою підтримувати розмову.
-Ден, притормози будь ласка, маю підняти трубку.-промовила Тара, потираючи плече хлопця.Ден збавив швидкість і ми почали їхати повільно.
-Ало?Так Джон, я тут коло цього магазинчику.Я не можу знайти Енні, і не знаю як повернутися назад.Я не пам"ятаю дороги, і не знаю що мені робити.Ні Джон я не вішаю тобі локшину на вуха.Я серйозно заблукала.Ні, я не їду на машині, ти що смієшся з мене?
дЕН ІЗ СВОЇМ БРАТОМ СМІЯЛИСЯ з Тари, адже вона настільки вправно вішала локшину на вуха Джону, що це було справді смішно.Тара все говорила і говорила, хлопці сміялись з неї, і Енні здавалося, що це прожовжується безкінечно.
Коли ж це все припиниться?
Тара поклала трубку, і Ден прибавив швидкість.
-Ти знаєш, якби в мене була така дівчина, як ти.І вона б мені так вішала локшину, я би вже з тобою щось би зробив.-сказав Ден обертаючись до нас.
-Це не мій хлопець.А ти дивись на дорогу, бо ми зараз у когось вріжемось.
Та їхали ми не довго.
-Чорт, чорт, чорт.-повторював Ден.
-Що сталося.-спитав у нього брат.
-та в мене закінчилось пальне.вибачте дівчата, я нге зможу вас довезти.пробачте мене будь ласка, забув заправитись.
-та нічого, ми вийдемо тут, нам вже недалеко додому.Дійдемо.-сказала Енні
Ден притормозив коло бардюру, і ми почали виходити з машинни.Вони з братом також вийшли.
-Вибачте будь ласка мене дівчата.-все повторював Ден.
-та нічого.все нормально.-тара підійшла до нього і торкнулась до грудей-дякую що підвезли, ну все бувайте.І дівчата почали йти пішки.Енні швидко бігла попереду, стараючись відірватись від Тари.А тара пленталась позаду, розмовляючи по телефону і далі вішаючи локшину Джону на вуха.
Вони все йшли і йшли, а вона все говорила і говорила.енні не слухала про що та говорит, та лише її присутність не ймовірно дратувала дівчину.Енні не могла їй пробачити того, як вона себе поводила цієї ночі.Вона була дико на неї ображена, і знала, що це не пройде.Тара чинила так не вперше, і Енні була впевнена, що не востаннє.ЦУе просто те, ким являється Тара насправді, і вона ніколи не зміниться.
-Ну що?-спитала тара.
Енні навіть не помітила коли та припинила говорити по телефону.
-Та нічого-байдежу відповіла Енні.-як там твоя нова найкраща подруга?вона доддумалась поїхати додому?
-Так.Хлопці її відвезли на таксі додому.Правда Джон сказав, що вона дуже довго не могла згадати де вона живе, та накінець вони це в неї вивідали і довезли.А ще він сказав що вони нас бачили, що вона повз нас проїжджали.
-Ммм, круто.Ну я рада, що вона доїхала нормально додому.Але я не можу зрозуміти тебе.Навіщо ти зраджуєш Ендрю?І це ж не вперше вже.Чому ти не можеш просто порвати з ним?І все би було нормально.Ти б могла собі робити все що тобі заманеться.
-Я так не можу.Я його люблю.До того ж він також цілувався з іншою.
-як це ти не можеш?тим більше якщо він так само зраджує тобі?це не любов, ви просто знущаєтесь один з одного.І ти ведеш себе підло!
-я це знаю.просто я підла скотина.

10 законов продуктивности

Сеть Behance, объединяющая креативщиков всего мира, назвала 10 принципов, следуя которым легко перейти от слов к делу — от идеи к ее реализации.

1. Перестаньте сомневаться
Страх перед действием — самая простая и распространенная черта, которую мы обнаруживали у большинства интервьюируемых нами профессиональных креативщиков и предпринимателей. Должная подготовка нового проекта безусловно очень важна, но так можно легко и надолго застрять на этапе мечтаний и планирования. Нужно стремиться переходить к действиям скорее рано, чем поздно. В тот момент, когда вы начнете действовать (воссоздавать физический прототип, делиться зарождающейся идеей с близким окружением), вы сразу же получите отдачу, которая поможет вам усовершенствовать вашу изначальную идею и двигаться дальше.

2. Начинайте с малого
Когда все идеи находятся лишь у нас в голове, нам свойственно мыслить глобальными, порой совершенно неосуществимыми концепциями. В результате такого масштабного мышления мы сами себе выстраиваем высокий барьер между мыслями и действиями. Дабы избежать творческого паралича сводите ваши грандиозные замыслы к мелким быстро осуществимым планам. Можете опробовать идею многодневного фестиваля на примере серии небольших выступлений? Смоделировать в миниатюре небоскреб? Схематично изобразить на бумаге работу нового приложения для iPhone? Опробовав вашу идею на более скромной площадке, вы обнаружите множество новых инсайтов и возможностей перехода на более высокий уровень реализации.

3. Прототип, прототип, прототип
Попытки и неудачи составляют основную часть жизни любого креативщика. Как правило, когда приступаешь к реализации идеи в первый раз, результат оставляет желать лучшего. Самое главное — синтезировать знания, приобретенные в процессе, и использовать их для создания новой улучшенной версии первоначальной идеи. Все успешные креативщики утверждают: создание прототипов и итерация — это ключ к успешному превращению «так себе» идеи в продукт, способный изменить индустрию. Не впадайте в уныние от неудач, прислушивайтесь, присматривайтесь и делайте выводы. Затем создавайте новый прототип. И снова пробуйте.

4. Ставьте перед проектами простые цели и почаще к ним возвращайтесь
Глубоко и всесторонне работая над проектом, мы по-ходу генерируем множество новых идей. Это может привести к постепенному размыванию основых целей проекта, оползанию его границ. Эта коварная привычка приведет вас к тому, что вы никогда вообще не сможете закончить проект. Самый лучший способ этого избежать — это в начале каждого проекта простыми тезисами обозначить его цели. (Если у вас есть соавтор, то стоит убедиться, что его цели совпадают с вашими.) И затем — этому мы часто не придаем должного значения — регулярно их просматривать. Как только границы вашего проекта начнуть размываться, вы сразу это заметите.

5.Работайте над проектом понемногу каждый день
Работая над проектами, требующими серьезной выработки креативных соков — разработка бизнес-плана, написание романа или учеба — крайне важно постоянно поддерживать движущую вас силу. Это как в беге: тренируясь каждый день, нагрузка дается вам все легче и легче. То же самое происходит и с нашим мозгом. Если вы будете каждый день его тренировать, креативных соков будет выделяться все больше и больше. Как говорит нью-йоркский писатель и дизайнер Jack Cheng в своем посте «Thirty Minutes A Day»: «важно не как много, а как часто ты это делаешь».

6. Следуйте режиму
Этот закон логически вытекает из предыдущего. Многим может показаться, что режим — это скучно и не способствует вдохновению. На самом деле, все с точностью до наоборот. Именно определенный распорядок способствует проникновению в суть вещей и внезапному нахождению верного решения. В своих последних мемуарах «What I Talk About When I Talk About Running» Харуки Мураками пишет о том, что строгое следование распорядку дня — подъем в 5 утра, отбой в 10 вечера — является решающим фактором, обуславливающим его впечатляющую творческую производительность.

7. Разбивайте крупные долгосрочные проекты на мелкие части или фазы
Для того чтобы с годами не терять мотивацию, а проект постоянно соответствовал вашим ожиданиям, нужно разбить его на задачи, решение которых требует от недели до одного месяца. У подобного подхода два основных преимущества: 1) проект кажется более выполнимым, 2) на протяжении всего проекта вы по нарастающей получаете удовлетворение и награду за свои труды. Даже если впереди еще очень большой объем работ, очень важно периодически делать паузу и оценивать уже проделанное.

8. Откажитесь от излишних совещаний (и их участников)
Ничто так не убивает продуктивность, как совещания. Если уж вам необходимо провести совещание (а это должно быть очень большое «если» ;), удостоверьтесь с самого начала, что все его участники понимают, что и почему они должны делать. Если присутсвующие никоим образом не помогут вам в осуществлении поставленных целей, позвольте им уйти. Руководитель телекоммуникационной компаyии Qwest Тереза Тейлор в своем недавнем интервью рассказала о том, что каждое совещание она начинает с двух вопросов: «Мы все понимаем, зачем мы здесь?» и «Каждый из присутствующих должен здесь быть?». Сократить время бесконечных совещаний можно устроив так называемый standing meeting, во время которого его участники не сидят, а стоят.

9. Учитесь говорить «нет»
Креативная энергия не бесконечна. Ее, равно как и профессиональный фокус, нужно беречь. Возьмем к примеру Джима Коллинза — автора бизнес-лекций и пособий. Его книги «Built to Last» и «Good to Great» продаются милионными тиражами. На его деловые способности и проницательность сейчас огромный спрос. Но несмотря на то, что «Коллинз берет более $60,000 за свое выступление, он дает не более 18 лекций в год». Иначе у него не было бы времени сконцентрироваться на исследованиях и написании своих бестселлеров. Когда вы в настроении работать и реализовывать как можно больше проектов, помните, что «неожиданные возможности» неизменно отвлекают вас от текущей работы. Умение сказать самому себе «нет» является важнейшей составляющей уравнения продуктивности.

10. Помните о том, что правила — даже правила продуктивности — созданы для того, чтобы их нарушать
Мы сказали придерживаться распорядка дня? Этот и другие законы следует соблюдать лишь в том случае, если они работают. Если движение вперед при существующем порядке для вас затруднено, попробуйте что-то другое. Будь то дальнее путешествие, поход в музей искусств, прогулка по окрестностям, или разговор с незнакомцем. Иногда нужно встряхивать привычный ход времени. Меняя привычки, мы открываем для себя новые перспективы и заряжаем батарейки, чтобы снова вернуться в бой.

35 самых лучших книг великих психологов.

1. Альфред Адлер. Понять природу человека
2. Эрик Берн. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений
3. Станислав Гроф. За пределами мозга
4. Эдвард де Боно. Латеральное мышление. Учебник творческого мышления
5. Грей Джон. Мужчины с Марса, Женщины с Венеры
6. Фромм Эрих. Гуманистический психоанализ
7. Кларисса Пинкола Эстес. Бегущая с волками
8. Дэвид Д. Бернс. Хорошее самочувствие: Новая терапия настроений
9. Роберт Чалдини. Психология влияния
10. Михай Чиксентмихайи. В поисках потока: Психология увлеченности повседневной жизнью
11. Милтон Эриксон (автор Сидней Розен). Мой голос останется с вами.
12. Эрик Эриксон. Детство и общество
13. Ганс Айзенк. Измерения личности
14. Сюзан Форуард. Эмоциональный шантаж
15. Виктор Франкл. Воля к смыслу
16. Анна Фрейд. Психология Я и защитные механизмы
17. Зигмунд Фрейд. Толкование сновидений
18. Малкольм Гладуэлл. Озарение: Сила мгновенных решений
19. Дениэл Гоулман. Эмоциональный интеллект на работе
20. Томас Э. Харрис. Я- о'кей, ты- о'кей
21. Эрик Хоффер. Истинно верующий: Личность, власть и массовые общественные движения
22. Карл Юнг. Архетип и символ
23. Мелани Кляйн. Зависть и благодарность
24. Р. Д. Лэнг. Расколотое Я
25. Карен Хорни. Наши внутренние конфликты
26. Абрахам Маслоу. Дальние пределы человеческой психики
27. Энн Мойр и Дэвид Джессел. Пол мозга: Реальные различия между мужчиной и женщиной
28. Павлов И. П. Рефлекс свободы
29. Уильям Джеймс. Психология
30. Фриц Перлз. Теория гештальттерапии
31. Жан Пиаже. Речь и мышление ребенка
32. Карл Роджерс. Становление личности: Взгляд на психотерапию
33. Оливер Сакс. Человек, который принял жену за шляпу
34. Мартин Селигман. Новая позитивная психология: Научный взгляд на счастье и смысл жизни
35. Гейл Шихи. Возрастные кризисы

Ілонка, на твому місці я б включила повний ігнор.хай він сходить з розуму за тобою.і почне сам робити перші кроки.і тоді в тебе буде все чікі-пукі.буде і любов і доторки і все інше.а ше уважуха тобі за созерцание попи))) )

Хочу знати, що в майбутньому я буду щаслива.Що у мене попереду все буде добре.Не думати, не вірити-знати.Бути впевненою в цьому на 100%.Але нажаль це неможливо.Адже життя не складається на 100% із щасливих днів, такого просто не буває.За білими полосами обов"язково йдуть чорні, а якщо пощастить, то після чорних знову з"являються білі.І так ще не один раз.Нескінченно.

Ми не можемо бути впевнені ні в чому і ні в кому.Але мені це так потрібно.Дуже..

Все наше життя складається з рішень які кожен з нас приймає щомиті. Думка виникає в голові за долю секунди. І за стільки ж часу ми иприймаємо рішення. Доля секунди і все-рішення прийнято. І в цю секунду життя змінилося.Але не тільки твоє життя змінюється, кожне прийнте тобою рішення вплливає на інших людей, тих кого ти любиш, тих кого лише трохи знаєш і навіть на тих з ким ти ще навіть не познайомився. Одне рішення може змінити долю багатьох людей. Тому думайте, адже лише доля секунди може змінити все.

Дізналась частину своїх результатів з екзаменів, я така незадоволен собою.Не те щоб я не знала, що буде все саме так, адже цілий рік я нічого не робила, хоча навіть не те щоб не робила, робила недостатньо, але тепер в мене жахливий настрій.І здається, що повертається дипресія.Здається гірше бути вже не може.Хоча насправді і не все так погано.З моїми результатами не важко буде вступити на державне, та це не все на що я здатна.Просто я дуже лінива, і не змогла змусити себе працювати на 100%, та кому я брешу, я і на 50% не працювала.Але ще місяць потрібно буде чекати відомостей про те чи вступила я.
Та моя проблема в тому, що я дійсно не знаю ким я хочу стати.Я дуже хотіла бути лікарем, та мені популярно пояснили, що я не зможу туди вступити без грошей, великих грошей, яких у моєї сім"ї немає.А потім почалась повна невизначеність, адже я і надалі хочу стати лікарем, але це неможливо, тому треба обирати, щось інше.Щось таке, що допоможе мені виїхати з моєї Батьківщини.Не те щоб я була не патріоткою, та думаю зі мною погодяться всі, що вижити в нашій країні зараз немає шансів. Але так як я найгірше написала тест з англійської, що мене дуже сильно засмутило, то перекладач мені не світить.І я навіть не знаю куди мені подавати документи.

Але мене найбільше дратує те, що я довбаний гуманітарій в якого немає майбутнього, бо я не вірю в себе і свої можливості.Я ніхто.Майже усі мої знайомі пов"язані із точними науками:математикою.фізикою, хімією.Вони мають майбутнє.Їхні професії важливі, і вони мають великий інтелект.Вони досягнуть того чого хочуть.Але мій примітивний розум не може досягнути до такої науки, як математика.Хімію і фізику я любила і вчила, і в мене навіть хороші оцінки з цих предметів, як і з математики по суті, але я їх не розумію.І не зможу зрозуміти.Я просто на це не здатна. І що робити далі я не знаю.Не знаю як можна жити на цьому світі і бути такою примітивною.

Я сподіваюсь, що ти перестанеш сама себе дратувати.Візьмеш себе в руки.І будеш добиватися того чого хочеш, забувши про свою сором"язливість.
Я впевнена, що ти багато чого досягнеш, і коли-небудь зміниш цей світ на краще.

Ти пам’ятаєш як тобі розказували казки на ніч? Пам’ятаєш усіх злих персонажів? Було страшно? Та от, коли ти виростаєш то казки стають реальністю. Реальністю без щасливого кінця.

Ти там, я тут - між нами бездна. І не збудовані мости. Я не була ніколи і ні з ким чесною, але ти ж це знав, і ти погоджувався із цим. Бо якщо добре на це подивитись, ти сам ніколи правдивістю не вирізнявся. Між нами було повно таємниць, та ще між нами було більше фальші. Ходили ми по лезу гострого ножа, ми грали в гру, в якій брали участь тільки ми двоє. Крок за кроком, ми прораховували ходи наперед, та ми не встигли і оком змигнути, як партію було закінчено. І переможців у цій грі не було, були лише переможені. Ти і я.

Все закінчується. І мені здається, що я вже вичерпалась. Мене немає, залишилась лише пуста оболонка. А за вікном майже літо… Вітер колише дерева, як мати свою дитину, повільно і ніжно, з любов’ю. Все зелене і красиве. Пейзаж мого міста вперше за моє життя зачаровує мене. Вперше я відчула його і зрозуміла, воно насправді прекрасне. Відчуваю вітер на своїй шкірі, його дотик холодний, але приємний, від нього у мене по шкірі починають бігати мурашки, не можу сказати що це не приємно. Прекрасне відчуття. Та пізно, мені залишилося недовго. Оболонка дуже легка і я відчуваю, що зараз полечу. Я закриваю і відкриваю свої очі, все ніби вперше, але насправді востаннє. Більше нічого не тримає мене тут. Очі різко розплющуються, ноги відриваються від землі, я простягаю руки вперед і лечу, як у своїх снах. Казкове відчуття польоту наповнює мене і я покидаю цей світ. Прощавайте усі… з найкращими побажаннями душа.

Моїй любові.
Я не можу прожити і хвилини щоб не думати про тебе. Ти завжди у моїх думках. Я згораю із середини від почуттів до тебе. Хочу щоб ти був поряд і обійняв мене. Знаю, що це неможливо, ти так близько але водночас так далеко. Це так боляче дивитись на тебе коли тримаєш її за руку, цілуєш у щоку, обіймаєш і притискаєш до себе. Серце стискується так, що ця біль відчутна по усьому тілу, аж до кінчиків пальців. Мене це вбиває, та я не смію нічого сказати. Любити без відповіді це пекельна мука. Та чи люблю я тебе? Я вже сама не розумію, що я відчуваю. Це все як сон, який продовжується з дня у день. Я ходжу так, наче у мене на очах пелена, яка постійно заважає мені бачити світ реальним. Марю. Простягаю руки і кричу щоб мене врятували, та ніхто цього не помічає. Зверни увагу, я помираю, прошу тебе! Торкнись в останнє, щоб я могла хоч померти щасливою. Почуй поклик моєї душі. Відчуй мене. Мене справжню. Побач хто я.

Знову нові почуття, пройшло не багато часу, та за цей короткий період з’явилися якісь нові емоції яких я навіть не розумію. І завжди у такі моменти мені стає сумно і самотньо. Починаю думати про нього, і одразу ж кажу собі що не можна! Та я не слухаю саму себе. Прокручую усі моменти проведені з ним, згадую усе, що відчувала поряд з ним. Вигадую різні варіанти майбутнього з ним і розумію, що його не буде. Я в полоні власної уяви. Знаходжусь в клітці у власній голові і нестримно кричу. Кричу голосно, до болю в горлі, до пекучих сліз на щоках, так сильно, що більше нічого зробити не в силі. Та ніхто мене не чує, бо ззовні усе тихо, рот на замку, думки при собі. Ніхто не дізнається про те, що я відчуваю, а особливо він, я не зможу цього зробити з ними, адже є ВОНИ, їх двоє і вони разом, тому навіть те що я собі думаю є надзвичайно егоїстичним.
Тому залишаюсь на одинці із собою, своїми злими думками і депресивним станом, з надією на те, що це пройде. Пройде якнайшвидше.