Inside

Жахлива сварка.Крики.Розпач у голосі.Мабуть сльози за закритими дверима.І ніч, глуха ніч.Випита чашка кави і безсоння.Думки не давали заснути до ранку.Гнів і безсилля не давали спокою.Під ранок наступив сон та не надовго.За декілька годин, перед світанком, сон покинув мене і я вислизнула з цієї квартири.Забравши з собою:думки, гнів та безсилля.
Та зараз всього цього нема, тільки пустота і відчуття провини.

А у вас було таке, що раптово, без єдиної на те причини, з'являється відчай?
Ніби і немає сенсу, а ти починаєш плакати не розуміючи чому й навіщо.Стараєшся заспокоїтись та все марно.
А потім ти усвідомлюєш, що треба жити далі.Береш себе у руки, піднімаєш високо голову і крокуєш вперед, наперекір усім невзгодам…

Странно, каких только путей мы не выбираем, чтобы скрыть свои истинные чувства.
Эрих Мария Ремарк

Думаю цей автор знав про що говорить.Зараз життя, як суцільний театр, всі грають якусь роль і мало хто грає самого себе.Всі одягнули на себе маски і не прагнуть їх знімати, адже бояться, що під цією маскою байдужості та зверхності - порожньо.Тому прагнуть бути інкогніто, бути будь-ким - тільки не собою.Бояться невизнання. СЛАБКОДУХІ!

Набридло так жити, хочу втекти від цих постійних "треба", від цих страшних снів і ще страшнішої реальності..

Пройшов ще один день цього життя.
Але навіщо?
Цей день не приніс нічого нового, все як завжди..нічого не зрозуміла, не досягла.
Бездіяльність ось наша найбільша проблема.Треба діяти, не сидіти на місці, адже так мине все наше життя та ми так і не зрозуміємо навіщо все це було.