Inside

Сім'я, ми втратили одного.

Сльози, розпач, обійми.
Ми ще ніколи не відчували такої близькості.
Краще ми ніж той хто на це не підписувався.
Але все ж таки…

Огонь и лёд

Дуже красивий вірш Роберта Фроста у якому розповідається про долю кохання.
А саме про те, що людині суджено, або згоріти у вогні від пристрасті кохання,
або стати холодним, як лід, від байдужості до людини яку довго кохав.

Все тіло болить..не відчуваю ні єдиної своєї частинки.
Але це і значить любити танець.Віддавати себе цілком і повністю, витрачати всі свої сили, вкладати всю себе в кожен рух, і отримувати від цього неймовірне задоволення.

Бокал у руці…
Музика.
На дворі буря, а в душі штиль.
Нарешті все зрозуміло

Нарешті вдихнула життя на повні груди

Просто незабутні враження.
2 дні простого щастя.
Задоволена кожною хвилиною.

Вишуканість, грація, легкість, стервозність, підступність, байдужість…
Ось чого не вистачає.

Одиночиство легче, когда не любишь.

Ці емоції які я відчувала раніше, повернулися неочікувано.Ці спогади нестерпні до болю, але водночас нічого кращого за них немає.Без них я не була би собою.Без цього болю я б не стала такою людиною якою я є на даний момент.Але пережити ці емоції знову було ще нестерпніше ніж вперше.Адже я змінилася з того часу і почуття мої також.А ці спогади дали мені згадати, ті сльози, той відчай, ту радість - яких зараз немає.Мені просто хотілося бути такою як вони: закоханою, щасливою, самотньою, сумною, захопленою, просто відчувати щось.Але я пуста.

Знаєш можеш прийти і забрати все, що захочеш, все до останнього.Я не проти.Але знай мені тебе просто жаль.Жаль, що природа обділила тебе уявою і винахідливістю, тому тобі і доводиться красти чужі ідеї, адже ти не можеш придумати нічого свого. Хоча знаєш я більше не буду такою дурною і не віддам тобі більше нічого.І буду боротися до кінця.

Почуття…
Вони пішли.Їх вже нема.