Все закінчується. І мені здається, що я вже вичерпалась. Мене немає, залишилась лише пуста оболонка. А за вікном майже літо… Вітер колише дерева, як мати свою дитину, повільно і ніжно, з любов’ю. Все зелене і красиве. Пейзаж мого міста вперше за моє життя зачаровує мене. Вперше я відчула його і зрозуміла, воно насправді прекрасне. Відчуваю вітер на своїй шкірі, його дотик холодний, але приємний, від нього у мене по шкірі починають бігати мурашки, не можу сказати що це не приємно. Прекрасне відчуття. Та пізно, мені залишилося недовго. Оболонка дуже легка і я відчуваю, що зараз полечу. Я закриваю і відкриваю свої очі, все ніби вперше, але насправді востаннє. Більше нічого не тримає мене тут. Очі різко розплющуються, ноги відриваються від землі, я простягаю руки вперед і лечу, як у своїх снах. Казкове відчуття польоту наповнює мене і я покидаю цей світ. Прощавайте усі… з найкращими побажаннями душа.