be happy

виникло нестерпне бажання ламати гілки, спалювати мости, проклинати всіх і вся, руйнувати все, що довго будували. от що означає злість.

привіт
я кілька днів не появлялася
але моє життя все плине, як завжди
кілька пікантих моментів, обмороження, скука, нудні танці та аварія не змінюють його
моє життя зміню лиш я сама.
хо-хо
це звучить дико фальшиво.
тому що я собі це обіцяю вже багато разів
але прийшов час остаточно розтавити крапки на і.
прийшов час стати впевненішою в собі, впевненішою у своїх діях, словах.
прийшов ччас полюбити і прийняти себе такою, якою я є.
і тоді все буде прекрасно та добре.

як же гарно починається ранок..
зі слів "за вікном - 25, отже ти в школу не йдеш? "
а після цього порція гарячої кави, та сендвіч,
нова серія Доктора Хауса, домашній уют та затишок.
боже, спасибі*
в такі моменти я насолоджуюся зимою..

дзвони мені, о пів на третю й зранку.
пиши мені, відверто й без вагань.
малюй мені невидимх до нині звірів.
і ті місця, що часто згадуєш у снах.
не бійся, ти ще станеш кимось,
для мене ж ти вже став усім.
немає значення, що скажуть інші
ми йдемо прямо і без коливань.
заварюй каву,
та тепер на двох.
так, аромат її я чую й досі,
він наче дихання твоє,
таке ж п'янке та незабутнє.
не думай що там буде далі,
бо далі далі нам диктують час.
не обіцяй що будеш поряд,
бо обіцянки то лиш ехо фраз.
ти обіцяй, лише, вдягатись тепло
й засинати разом з сонцем.
а як відчуєш, що тобі самотньо
то порахуй до ста й розплющи очі.

Жахи нереальні з душі не виходять,
Мене твої груди бентежать, заводять.
Твоя врода чарівна — найвищого ґатунку,
Від тебе у мене нема порятунку…

Ти менша за сонце, проте яскравіша,
Солодша за цукор, терпкіша за вишню
Тебе не вистачає тебе зажди мало
Ти допінг, наркотик, безкінечна реклама…

З тобою у спеку неначе у тіні,
З тобою на підлозі неначе у Римі.
Без тебе я зношу і стіни і стелю,
Без тебе і море – лише мертва пустеля…

І янголів журить твоя небезпечна краса,
Коли ти ідеш – тремтять небеса.
І місяць вночі не може заснути,
Ти неначе весна в середині грудня…

І хоч твоя весна вже промайнула нажаль
І осінь з дощами вже дивиться в небо
Але ти ніколи не станеш моєю
Тому що я привид, я привид для тебе…

Над нашим містом під зірками
Літає відьма на мітлі.
Не над Берліном чи Делі —
Над нашим містом під зірками.
Дивлюсь на неї я з землі
І тріолет пишу ночами:
Над нашим містом під зірками
Літає відьма на мітлі!

моє життя чорно-біле. не кольоровий фільм. немає барв, немає ізюму. немає грошей на фарби, щоб розмалювати його. все занадто одноманітно. треба мінятися. мінятися.

І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила…
© Ліна Костенко

Десь-не-десь, в якомусь царстві,
дзвони били по лицарству,
дзвони били й перестали,
бур'яном позаростали
повмирали дзвонарі,
залишились комарі.

Комарі на скрипку грають,
комарівни завмирають.
І нема на світі рівні
комаровій комарівні.
Почорніли ліхтарі -
все обсіли комарі!

Ні пройти, ані проїхать -
сіра віхола, як віхоть.
Ні вікна, ані зорі, -
комарюють комарі.

Гарні, добрі, сірі, мрійні.
Тільки дуже малярійні.
© Ліна Костенко

Якщо гроші вимірювати купками, то в мене ямка. Якщо бубликами - то в мене дирка.

А ніхто навіть і не підозрює, що сьогодні - 188 серпня!

Нікчемні. Ви весь тиждень чекаєте п'ятниці, весь місяць - свята, весь рік - літа і все життя - щастя.