7 hours ago

ми розповідаєм деяким людям про свої особисті переживання та думки, і більш за все боїмось глузування чи нерозуміння з їхнього боку. але, інколи потрібно виплескувати назовні ті емоції, які ретельно заховані в наших душах, бо тільки так можна зрозуміти хто є хто насправді.

На кухні холодна залишиться кава,
і кроки на сходах дотліють поволі.
(c) К.Бабкіна

Як повідомляє журнал Корреспондент, Україна стала європейським аутсайдером за кількістю людей, які читають книжки. У країні через відсутність моди на освіченість, старих бібліотек і високих цін зникла традиція читання, а отже, під загрозою вміння нації критично мислити і творчо опрацьовувати інформацію.

останній день, коли можна загадувати бажання. взагалі пічально, коли щось робиться востаннє: (

в нас буде море на сніданок і ганджа на вечерю. в нас буде все окрім нормальних фоток. бо на всіх фото ми будемо або п*яні або в димовій завісі або деінде. і я куплю фургончик, весь світ буде наш.

ти напишеш геніальну картину..одну з багатьох твоїх, а я книгу, їх одразу полюблять і визнають…уяви….ми забезпечені по вінця. тепер ти народиш дітей. і вони будуть снідати морем, а на вечерю яблуками з любов*ю…”

один за одним, один за одним у ряд ідуть дні, біжать люди. тече час, лине мова, ти дорослішаєш, а ніч все так само тебе приховує. ніч не змінюється, ніч не зраджує. на те вона і ніч: вона буде знову і знову, вона буде покривати твої мрії, вона буде відкривати свої обійми для тебе. знову і знову, адже ніч - вона має зорі, і ти теж скоро станеш її зіркою. вже скоро, адже ніч на тебе вже чекає. вона по вінця наповнена очікуванням тебе, вона до краю заповнена коханням зірок. таких зірок, якою скоро станеш і ти. таких зірок, які теж колись кохались у ночі, довіряли їй свої мрії, надії, бажання - а потім віддалися назавжди. отаку плату бере за свою проституцію ніч - назавжди віддатися небу.
ніч завжди пам'ятатиме про тебе - своє чергове велике кохання. вона кохається зорями.

давайте трохи по(с) ніжимось! (s)

"Я люблю і ненавиджу людей. Вони схожі на старі розтягнуті светри. Ніби і теплі, і зручні, а кусаються…"

як же мене виводять люди, які намагаються усюди всунути свого мокрого носа і підлещуватись, цілуючи зад. краще би лице помили - брудне ж.

А буває добре. Просто добре. Сидіти вперше на твоєму ліжку і несміливо пити чай навпроти твого силуету. Робити маленькі ковтки, аби розтягнути час, що розчиняється, мов цукор у твоїй чашці.
Не солоди мені.
Тільки будь поруч.
І я буду дивитись, як стають вологими твої тонкі вуста, що набувають присмаку м"яти після кожного наближення фарфору. Буду боятись спіймати твій погляд, губитись в кутках й зупинятись на стінах. А ти посміхнешся. Так хитро і щиро водночас. Мабуть, знаєш все те, що зараз у моїй голові, бо я відчуваю, як ти відчуваєш.
Не зчитуй мене.
Тільки будь поруч.
Бо в твоїй присутності щось завмирає.

Що ти відчуваєш, коли закоханий?
Це ніби перед тобою кнопка, на якій написано *натисни, щоб отримати безкоштовну пєчєньку*, але кожен раз, коли ти її нажимаєш, замість пєчєньки тобі на голову гадить пташка, але ти продовжуєш нажимати, і раз в 100 натискань ти отримуєш те пєчєнько.
І це пєчєнько найкраще зі всіх, які ти коли-небудь куштував.
І коли ти його їсиш, ти усвідомлюєш, що готовий, щоб на тебе знову насрали ті птахи 99 разів, аби тільки знову отримати його.
А потім, одного разу пєчєнька перестають з'являтися.

і я йшов би, як завше, і на мить не виринаючи з потоків блаженства конвертованих в імпульси, тих, води яких течуть по дротах з плеєру прямісінько в мої вуха.

йшов би. відчуваєте акцент.? таке “би” об яке спотикаєшся під час читання чи розмови. але плеєр я не підзарядив, а тому спіткнувся об дещо інше. поглядом я зашпортався за невисоку і, як вже прийнято, руденьку дівчину.

вона йшла прямо тією ж вулицею що і я. недбало розсипане волосся по лікті, велика, тепла, якраз для пізньої осені, шапка з смішними візерунками, коричнева, трошки задовга куртка, квітчасті мартінси. звісно вона була в навушниках. в руках несла паперовий пакет з яблуками, а в очах не спустошеність, ні, якусь дивну зосередженість… зосередженість на тому, що бачить лише вона.

мої судини розширились, серце просто збожеволіло витанцьовуючи ритмічно наче яке плем*я червонолицих перед багаттям, зіниці мої розширились і це вже не зіниці, ні, це два кратери завглибшки з чорну дірку, і здавалось, якби вона пірнула в мої зіниці тоді, то не вистачило б росту, і навіть (як в дитинстві ми вимірювали глибину стопами торкаючись дна і простягаючи руку вгору) руки.

як же я хотів щоб вона зупинилась в часі. на відстані тих 5ти метрів. така нетутешня і дитяча. з зачудованими очима. можливо з часом, розглядаючи її я зміг би розгадати її таємницю.

це спершу. а потім, хотів, щоб вона необачно впустила пакет, щоб я допоміг їй зібрати яблука. щоб мав змогу випадково торкнутись її руки, почути (неодмінно чистий кришталевий) голос, сказати:

”- мала, я побачив як ти ідеш. ні. не так. я просто зашпортався об твою постать. ти неймовірна, і це я напевне знаю, моя. ти була моєю всі ці роки, і вірші мої всі ненаписані про тебе, сни - про тебе, і остання книжка, хоч і не мною, та все-одно, вона дуже непогана ця книжка, і вона про тебе!

я тут подумав. у нас буде двоє дітей, ні, звісно ж не одразу. спершу ми підемо додому. до мене додому….до нашого. спільного. от. ми зайдемо, я покажу тобі де в НАС ванна, помиємо руки, яблука - в раковині на кухні. я заварю чай і принесу карту. велику-велику карту світу…хоча ні, не світу - нашого життя.

спершу ми подамось в європу. не переймайся, в мене впливові знайомі. з документами все залагодимо. потім до америки..а там.. ми будемо вічно п*яні і молоді, приб*ємось до хіпової комуни…

в нас буде море на сніданок і ганджа на вечерю. в нас буде все окрім нормальних фоток. бо на всіх фото ми будемо або п*яні або в димовій завісі або деінде. і я куплю фургончик, весь світ буде наш.

ти напишеш геніальну картину..одну з багатьох твоїх, а я книгу, їх одразу полюблять і визнають…уяви….ми забезпечені по вінця. тепер ти народиш дітей. і вони будуть снідати морем, а на вечерю яблуками з любов*ю…”

але ти не почула всього цього. коли я розплющив очі ти неквапом пройшла повз.

(с)

Таке тонке зап’ястя,
наче рисова соломинка.
Даси Йому ляпаса і від болю воно хрусне.
Такі спраглі вуста, сумом обвітрені-
поцілуєш Його і залишиться рана.
Думки як ріка, слова – її русло.
Бракне не те, щоб сміливості…
Просто терпіння та часу.
Любов не починається пізно чи рано,
головне, щоб вчасно.

Забути б усе, що було в мене «до»,
безтямно так,
наче минуле хтось лезом відтяв.
Одним, буває…
Присвячують тільки скупий рядок,
іншим – ціле життя

обожнюю поезію Леони Вишневської. кожного разу ніби знаходиш частинку себе.

Уривок з інтерв'ю однієї доволі милої леді:
" Мій девіз: все, що не робиться - робиться на краще. "
Признатись чесно, ця фраза викликає в мене нудоту. Якось шукала в інтернеті хто автор цієї фрази і так не змогла найти кого б то звинуватити у тому, що він ввів людей в оману і з успіхом продовжує це робити, адже це лунало з вуст кожного українця хоча б раз в житті. І, чесно кажучи, з моїх теж. Допоки я добре не задумалась про зміст цієї фрази і не зробила висновок, що це твердження - цілковите лайно. Все, що не робиться - просто не робиться, все, що робиться - робиться завдяки вам і все, що не робиться, хоча могло б робитись, якби ви постарались - ніколи не буде зробленим. І хватить думати, що все якимось магічним образом має стати добре, поки ви не будете на те звертати уваги, адже за вашим життям ніхто не слідкуватиме, окрім вас і поки ви будете чесати своє пузо, замість того, щоб витягувати своє життя із задниці, в яку, до речі, ви теж потрапили через власне бездіяння, доти нічого кращого, ніж у вас зараз є - НЕ БУДЕ.
Поясніть жінці, у якої рак, що все, що не робиться - робиться на краще. Дитині, у якої батько загинув в автокатастрофі, що все, що не робиться - робиться на краще. Молодій мамі, якій лікарі скалічили дитину при народженні, що все, що не робиться, робиться на краще. Поясніть це звільненому працівнику через скорочення, зрадженій дівчині, сліпому співаку, що сидить на розі чи згвалтованій в переході дівчинці. Поясніть це дідусю, що помирає в повній самотності, що це саме те краще на яке він чекав все своє життя. На нас чекає ще купа випробувань, життя щедро ними одаровує, нам залишається лише гідно їх приймати і переборювати.
До кращого буде йти тоді, коли ви перестанете розраховувати на всіх, крім себе, коли ви зрозумієте, що насправді в ваших руках неймовірна влада - влада над своїм життям. Коли ви не будете надіятись на удачу, а удача приходитиме до вас систематично, бо ви її заслужили. Ось ваша сила і ваш успіх. І тоді вам не прийдеться заспокоювати себе цими фразочками для невдах, а ви будете впевнені, що саме ЗАВДЯКИ ВАМ ЗАВТРА БУДЕ КРАЩЕ.

(c)

Навіть в 60 років можна всиновити дитину і потурбуватись про неї. В 50 років можна розбагатіти. В 40 років можна зайнятись своїм здоров'ям, очистити організм і зайнятись своїм тілом. А в 30 років ще й як закохуються. Мозок у всіх є. Просто деякі ним не користуються.
Та ніколи не пізно щось починати.