7 hours ago

Я обожнюю такі вечори. Коли багато обіймів,
посмішок і розмов тривалістю в декілька пляшок вина.
Коли все робиш, наче жартома, але всеодно сподіваючись на те, що ці дурниці чогось таки варті. Коли тобі уже неважливо, що буде далі. Лише б він був поруч…і ти знайдеш в собі сили подолати будь які перешкоди.

живи полной жизнью, пока ты здесь. пробуй всё. заботься о себе и друзьях. развлекайся, будь сумасшедшим, будь загадочным. ты собираешься в никуда, так что ты должен хотя бы наслаждаться процессом. не пренебрегай возможностью учиться на своих ошибках, ищи причины своих трудностей и избавляйся от них. не стремись быть совершенством, просто будь примером достойного человека.
Антони Роббинс

тут солнце встает тебя ради
оно тебя любит
оно с тобой встречается

а у меня холодно. дождь
и есть мысли о снеге и граде
одинокий день возвращается

полуночное такси

больше некого просить
есть к тебе дело
сделай так, чтоб мое небо не седело.

aвтор: Ес Соя

…

Є темрява і є світло. Є чоловіки і є жінки. Є їжа, ресторани, хвороби, робота, трафік, дні…такі, якими ми їх знаємо. Світ, як ми його собі уявляємо.
Спантеличені горем, люди згадують все, що колись втратили: коханців, яких у них ніколи не було, усіх покійних друзів, вони думають про людей, яким завдали нестерпного болю. Спочатку, вражені горем, вони втрачають здатність відчувати запахи.
Забиваються у власних оселях під ковдри і серця їхні тремтять так, як тремтить молоде оленя перед дулом рушниці старого мисливця.
Проте, життя всупереч усьому невблаганно продовжується. Їжа стає гострішою, надто солоною, кислою, приторно солодкою. До цього звикаєш з часом. Значно більша втрата - це спогади, які тепер немає чим викликати. Запахи і спогади металевим мотузком нерозривно зв'язані в голові. Кориця могла б нагадувати про фартух вашої бабусі, запах свіжоскошеного сіна міг би пробуджувати дитячий страх перед стадом корів. Запах спаленого бензину міг би необачно воскресити пам'ять про першу переправу на поромі. Без запахів зникає цілий океан спогадів.

Спочатку цілковитий жах, відчуття огиди до меблів, сусідів, коханих, нерівних газонів, пакету з-під молока. Потім свідомість затьмарює дике відчуття голоду. Шлунок судомить спазмами і кожен ладен з'їсти будь-кого і будь-що, тільки щоб заповнити порожнечу всередині. Так з нашого світу зникло відчуття смаку.
Люди метушаться, сновигають, дратуються. Поступово їх охоплює несамовитий гнів, а згодом неконтрольована ненависть. Вони поводять себе двома способами: є люди, які, мов стерв'ятники, бігають вулицями у пошуках безкоштовної поживи. Люди, які за своєю сутністю затяті єретики, що вірять тільки у кінець світу. Але є інші, фермери, які завжди йдуть доїти своїх корів, солдати, що сумлінно несуть службу, ті, хто безпідставно вірить у те, що життя всеодно повинно якимось чином продовжуватись або просто не знають, що ще робити…
Люди готуються до гіршого, але завжди сподіваються на краще.
Вони зосереджують свою увагу на тих речах, які по-справжньому важливі. На всьому, що за межами жирів та вуглеводів. На тендітно тонких матеріях. Колись ми думали, що Льодовиковий період підкрався нишком…Все довкола одягалось в кригу, а температура приречено знижувалась. Холод - як удар. Швидкий, болісний. Так і темрява огорнула собою землю підступно непомітно. Але спочатку були моменти піднесення, одухотвореної радості. Спільні відхилення скроневої долі головного мозку. Невимовно глибока подяка за те, що живий. Але більш за все- нестерпне бажання бути поряд одне з одним, віддавати тепло, розуміння, підтримку, прощення, любов.

Зараз темно.
Але вони відчувають одне одного…
Кожен подих, і вони знають все, що їм потрібно знати. Вони цілуються. Відчувають на щоках одне одного сліди від важких, гарячих сліз, що висихають на вустах і роблять поцілунки солоними. І якби залишився хтось, хто міг би їх бачити, вони виглядали б як звичайні закохані, що ніжно пестять обличчя одне одного. Виснажені пошуком, два м'яких, теплих тіла поряд. Очі заплющені, не помічаючи світ довкола. Тому що ось як продовжується життя! Дотиками, відчуттями глибоко зсередини, наосліп.
Саме так.

Вона йшла від нього частинами…Спочатку зібрала по намистинах свій ядерний сміх і пересипала його в залізну коробку з-під кіноплівки.Потім схопила в оберемок духмяні різнокольорові сни та подарувала їх першому ліпшому зустрічному на вулиці…

Одягла сукню й пішла на вокзал, щоб там залишити у камері схову свої бажання в паперовому пакетику, перев'язаному пістрявою стрічкою…до кращих часів.

Настрої, якими була переповнена її шафа, спакувала до валізи, а собі залишила тільки один найсіріший-дорожній.

Дійшла черга до звичок:кожну з них вона залила у скляний флакон з протертим дном.Флакони ж помістила у гірчичні конверти і ненароком забула їх в перукарні.Вона з'їла свою посмішку за сніданком, приправлену корицею, між ложкою вівсянки та здобною випічкою…Ненародженні поцілунки покришила через вікно голубам.Зберегла голос на диктофон і викинула через чорний квадрат в нікуди.

Своїм виноградним подихом наповнила повітряну кульку і довго-довго дивилась як вона тане у вечірньому небі над сонним містом.Потім…присіла в дорогу-мовчки, знесилено та байдуже.Заплющила очі, спалахнула білим і зникла.

Якщо у вас вдома є жінка, гляньте уважніше…Може, вона не вся.

случится день в твоем календаре,
поверь мне! обязательно случится.
ты вдруг поймешь, проснувшись на заре,
что ничего для нас не повторится.
запрыгает в измученной груди,
измученное сердце пустотою.
ко мне тогда, прошу не приходи!
и не ищи у брошенной покоя.

наступит ночь, когда испив вина
сама к тебе приду искать приюта.
ах, мне откроет сонная Она.
и это будет страшная минута.

весной ли, может в декабре,
когда я перестану ждать и злиться.
случится день в моем календаре,
где ничего
для нас
не повторится.

автор: Ах Астахова

"самое прекрасное" - это когда включаешь старую песню,
и вспоминаешь свою любовь,
или старых друзей,
яркие моменты из жизни.
и сразу появляется на лице улыбка,
от того что у тебя всё это было.

почему-то нам всегда нужен толчок.
для того, чтобы начать рисовать, обрезать волосы, сделать тату или начать танцевать нам нужно чтобы нас бросил парень, отвернулись друзья либо ушёл муж.
тогда мы вдруг становимся сильными для всего этого.
нам нужен стресс и депрессия чтобы поменяться и начать жить по-другому.
просто нужно понять, новая жизнь может начаться всегда, вы можете её начать, независимо от обстоятельств

Когда ты устанешь меня не любить,
Когда не найдется ни слов, ни пристанищ,
Вернись – я сумею тебя приютить,
Когда ты устанешь.

Молчи, опускайся поближе к огню,
Теперь у нас долгие, долгие зимы,
Ты знаешь, я всё ещё в тайне храню
Рисунки твои и картины.

Прости мне, что струн переборы просты,
Что двор не заснежен и чай - не из блюдца…
Как трудно поверить, что всё это ты, -
Так близко, что можно проснуться,

Что можно не помнить про "незачем жить",
Про стыд и про ревность, и гордость просящих…
Мы прошлых не станем тревог ворошить -
Нам хватит с тобой настоящих.

Но прежде, чем свечи качнут темноту,
И времени станет мучительно мало,
Ты, верно, сама ужаснёшься тому,
На что ты меня обрекала.

И каждую каплю вчерашних обид
Пригубишь, припомнишь, коснувшись устами.
Когда ты устанешь меня не любить…
Устанешь?

автор: Александр Щербина

25 февраля
День составления географических карт несуществующих земель

Как древний картограф, ты в руки возьмешь карандаш,
ты будешь подобран, суров и подтянут, и сдержан,
ты выберешь время, бумагу возьмешь, без труда
на ней набросаешь моря, континенты. И стержень
возьмешь, скажем красный, подпишешь скорей города,
придумав названия странные (Клока и Смежень?),
а после - почтовую марку, подпишешь конверт,
и он унесется в окно во мгновение ока,
в те земли, в котрые люди не просто не верят,
а даже не знают о них. Посмотри в потолок, а
те, кто придет из еще не придуманных мест,
останутся, если бродяжничать им надоест

Ви ніколи не помічали збоку як реагують чоловіки на красиву жінку, що зовсім таки неочікувано, зненацька заходить до кав'ярні?Ефектність її появи рівносильна гіпнозу.Вони миттєво, в одному ж і тому напрямку підводять свої вічно заклопотані безглуздими речами напівтверезі голови і починають пильно вдивлятися у кожен її рух, не кажучи про монотонне споглядання ніг, грудей, сідниць, обличчя, зачіски, одягу…зрештою, жінка, немов пазл, розібрана ними на деталі.

Коли ж вона граційно опустить пружний персиковий задок на стілець за сусіднім столиком, то всі чоловіки, всі голодні на красу чоловіки, що сидітимуть подалі від такої богеми, ніж ті, яким трапився джекпот сидіти поряд, згризуть собі руки по лікоть з цікавості та заздрощів.Такі непристойнощі тривають не більше п'яти хвилин, адже далі по неписаному чоловічому етикету дивитись можна, але вже не так відверто.Тепер дозволено лиш час від часу кидати на адресу жінки двозначні зацікавлені погляди…зазвичай такі приціли увінчуються промахами, та все ж.Мета виправдовує будь-які засоби, чи не так?

Жінка триматиме спину надто граційно або ж мимохіть обіпреться на стілець, повторюючи собою його контури.Декілька разів озирнеться довкола, але жодного не гляне прямісінько у вічі.Нікому, хіба лиш у власне косметичне дзеркальце, щоб прибрати неслухняне пасмо волосся з повік.Вдаватиме, що всіх цих хтивих пивних діжок, які фанатіють від футболу, мисливців, варварів, сценаристів, програмістів, мачо, альфонсів просто не існує…

Вона-центр земного тяжіння.Тому до неї липнуть очима, тому дехто ледь стримує своє піднесення у штанях, тому ті, хто планували брати рахунок замовляють ще щось, а ті хто щойно прийшли-забувають чому вони, власне, прийшли.

Бо вона настільки красива, що аж виїдає мізки, серцебиття казиться, а спину обливає холодним потом.І ще запах…Такі жінки пахнуть по-особливому та зовсім не шанелівськими відходами.

Здається, що ти десь її вже бачив, чи то на глянцевих сторінках?Чи у чиємусь фотоархіві.Ідеали живі…сидять майже поруч і когось нетерпляче очікують, жаль, правда, що зовсім не тебе.Така цукерочка, така манірна, така розпещена поцілунками та увагою, така водночас проста і реальна, але дуже далека та недосяжна.Якась неймовірної краси чорнява галактика з велетенськими очиськами, пухкими вустами, кольору стиглої вишні.Здобне тістечко, ласий шматочок якого міг би, а чи вже став твоєю одержимістю.Всі чоловіки зітхають і їм невимовно важко усвідомлювати те, що вдома когось чекає дружина, яка після народження первістка набрала зайвих десять кіло, не вилазить із свого махрового халату та уже вивчила напам'ять усі мексиканські серіали, хтось повернеться знову до холодної комуналки з порожнім холодильником і такого ж вмісту серцем, комусь взагалі начхати куди повертатись, хтось сьогодні грітиме ліжко новоспеченої коханки…По-різному.По-чоловічому.

А вона ще й досі красива…до конвульсій.До біса!Шалено красива.П'є каву.Сидить собі наодинці, думає про щось..чи про когось, хто запізнюється, чи не прийде зовсім.І так на душі коти кігтями роздирають до крові можливі спроби пригостити її чимось, чим завгодно, нехай навіть діамантами, тільки…тільки, щоб вона погодилась.Лячно.Чоловіки бояться красивих жінок, неначе вогню, пожежі, що спопелить їх до тла, не залишивши й мокрого сліду по собі.Істина.Попереламувати б ноги тому, хто примушує її чекати!Вирвати б хребет тому, хто нею нехтує!

Скрипнули вхідні двері, чи то ними надто сильно грюкнули.Хтось поспішав, хтось несамовитий, той, що для неї все і навіть більше.Він весь розхристаний, неголений, у нього руки тремтіли, немов ошпарені кип'ятком…Він стискав її за плечі, наче намагався витиснути назовні душу, а потім цілував так палко і так спрагло, мов би хотів висмоктати з неї життєдайні соки тернового куща, що нестерпним болем сидів у горлі.

Вона плакала, заливала слізьми своє фарфорове обличчя і було тих сліз стільки, що здавалось ніби вони затопили підлогу і моє взуття стало мокрим.

Дурні закохані два ембріони щастя.Про таких знімають фільми…
Чоловіки довкола ошелешено перешіптувались, хтось дотепний навіть намагався жартувати чимось геніальним на кшталт "зніміть собі номер в готелі", та марно.Останній зимовий етюд добігав завершення.Ви ж навіть не здогадуєтесь скільки всього у собі приховують і пам'ятають приміщення, у стін таки є вуха.А ще внутрішні моноекрани, плівка для спогадів, і…ледь не забулось!Класика жанру-паперові серветки з номером телефону.

Давай зустрічатись лиш там, де дешеве вино!Його можна пити багато.З ним кожна жінка буде прекрасною, воно так смакуватиме під вигадані історії, що тобі таки захочеться в них повірити.

24 февраля
День полосок и пятнышек

В день полосок и пятнышек надо одеться во что-нибудь полосатое, сверху нацепить что-нибудь пятнистое, пойти в зоопарк, побеседовать там с зеброй, кивнуть леопарду, отдать честь жирафу и подмигнуть тигру - вот какое длинное предложение, которое, если особенно не приглядываться, напоминает полосочку, а то и пятно неправильной формы - замечательно, да? :)

Як тільки цілковитий йолоп похвалить тебе чи зробить улесливий комплімент, відразу ж починає здаватись, що, може, він не настільки й обмежений