Вона йшла від нього частинами…Спочатку зібрала по намистинах свій ядерний сміх і пересипала його в залізну коробку з-під кіноплівки.Потім схопила в оберемок духмяні різнокольорові сни та подарувала їх першому ліпшому зустрічному на вулиці…

Одягла сукню й пішла на вокзал, щоб там залишити у камері схову свої бажання в паперовому пакетику, перев'язаному пістрявою стрічкою…до кращих часів.

Настрої, якими була переповнена її шафа, спакувала до валізи, а собі залишила тільки один найсіріший-дорожній.

Дійшла черга до звичок:кожну з них вона залила у скляний флакон з протертим дном.Флакони ж помістила у гірчичні конверти і ненароком забула їх в перукарні.Вона з'їла свою посмішку за сніданком, приправлену корицею, між ложкою вівсянки та здобною випічкою…Ненародженні поцілунки покришила через вікно голубам.Зберегла голос на диктофон і викинула через чорний квадрат в нікуди.

Своїм виноградним подихом наповнила повітряну кульку і довго-довго дивилась як вона тане у вечірньому небі над сонним містом.Потім…присіла в дорогу-мовчки, знесилено та байдуже.Заплющила очі, спалахнула білим і зникла.

Якщо у вас вдома є жінка, гляньте уважніше…Може, вона не вся.