Таке тонке зап’ястя,
наче рисова соломинка.
Даси Йому ляпаса і від болю воно хрусне.
Такі спраглі вуста, сумом обвітрені-
поцілуєш Його і залишиться рана.
Думки як ріка, слова – її русло.
Бракне не те, щоб сміливості…
Просто терпіння та часу.
Любов не починається пізно чи рано,
головне, щоб вчасно.

Забути б усе, що було в мене «до»,
безтямно так,
наче минуле хтось лезом відтяв.
Одним, буває…
Присвячують тільки скупий рядок,
іншим – ціле життя

обожнюю поезію Леони Вишневської. кожного разу ніби знаходиш частинку себе.