neverthelessihopeless

что за день? проклятый.
это - только первый.

хочется разбиться
головой о столб.

полетели нервы,
полетели птицы,
полетели письма
(правда эти - в стол).

полетели деньги -
бармену, таксисту.
провались ты!, боже.
провались, страна.

провались я тоже

в запах твоей кожи,
белоснежной кожи,

прямо из окна.

и вот когда окончательно слезла вся позолота..

может быть мы и не пара.
но я содрогаюсь от одного только имени.

приятного полета,
мой маленький милый Икар.

.. ты хоть издалека
люби меня.
я прошу тебя.

между нами
море шумит
слышишь?

едва едва.

этот звук напоминает мне,
как ты дышишь,
как говоришь
в мой рот.

может быть мы увидимся

через два

через три

через год.

я вот верю, что если прошёл мимо, значит не твоё. неевозможно упустить любовь, она найдёт и догонит)
Леля Шанталь

Друг мой, вспомни, что молчать хорошо, безопасно и красиво. Ф.Достоевский

Простите мне мою глупость и мою слабость к ней.

прости меня, господи
ибо ведаю, что творю.

попала под мейнстримовую волну

Повернення це нестабільно болюча болячка
кармічні небесні вливаються в тебе числа
словами цього не не підняти бо це наче
ти з даху стрибнула але над землею зависла.

Повернення різне буває неначе в школі
лінійка розділить прямі і тупі кути
тиняєшся, светри свої віддаєш молі
молитви так глибоко..навіть тобі не знайти.

Повернення повне й неповне, от ти - імаго
говориш так правильно ніби й не жила ніколи
либонь ти все переросла всі оті зигзаги
підземні й небесні закручені в долю кола.

Повернення річ непроста і не завжди варто
торуючи сотнями ніг прокладену путь
до тебе ніхто окрім тебе ж не ставить варту
ти ж знаєш що рано чи пізно усі підуть.

Я обираю завжди таких
впертих, нестерпно відвертих
від яких хочеться кулю в скроню
або з мосту
ну, словом, померти.

Завжди у нього повинна бути
тепла й надійна долоня, погляд
як у кота
поруч почуваюсь пуста і проста

як льон, бавовна, чи батист
коли не подзвоню в тебе завжди
хвіст, як коту другий
а на дорозі односторонній рух
будь другом
знаєш, я ж просто поговорити.

і. кому мене судити?
сама собі як застарілий бруд
в мене що не день то самосуд
я себе заховаю отак
під бетонні плити.

Потім ще хтось замовить машину
з бетоном - залити
піццу з доставкою, трохи вина.
себе уявляти мертвою звичка давня й дурна

знаю, не вистрибну з вікна
я - я, я - не вона
не полюблю вина, не маю кактуса, не варю борщів
тільки книги читаю, маю вдосталь власних віршів,
ніким не побачених й не почутих.
і боюсь. що всі раптом захочуть мене забути

я за тобою скучила
я змучилася собою
бути наскрізь колючою
рівною і чужою.

бути назовсім тихою
ненаголошеним звуком
посеред неба відлигою
ритмічним стуком.

пульс не знаходити зовсім
і не заходити в двері
знаєш а я і досі
вірна своїй дибільній
манері

Кажу ж - забудь всіх хто досі тебе любив
гнув твою лінію непересічних див
мав твою схильність до ночі і до кутів
всіх хто тебе зігрів.

Кажу - покинь ці міста і забудь мову
викинь старі листи, всі книжки, словом
вимкни в собі цей потяг до їхніх доріг.
Я тебе бачу між тих, хто зміг.

Просто пливи як ріка, по рівнинах, повільно
ночі і дні відміряти без сенсу - вільна.
Музика знає усе краще за тебе
просто повір - так треба.

Люди - це звірі, бо не розуміють спокою
але не всі, і тому ми рікою глибокою
перетинаємо натовпи легкістю звуку.
Ніби найбільший скарб, ти тримай за руку.

за всіма словами про любов ховається елементарний егоїзм. я не хочу, щоб ти був щасливий. я хочу, щоб ти був поряд. мені все одно, про кого ти будеш думати зранку. головне, щоб прокидався в моєму ліжку. я не обмежую тебе числами, обов’язками, квадратними метрами. просто це прикольно – напиватися разом із тобою.

Добре знати, що той, про кого пишеш вірші, їх не читає.

щось не так. серце мені зараз всі ребра повиламує. і ніби нічого не думаю. просто так. біситься.