Кажу ж - забудь всіх хто досі тебе любив
гнув твою лінію непересічних див
мав твою схильність до ночі і до кутів
всіх хто тебе зігрів.

Кажу - покинь ці міста і забудь мову
викинь старі листи, всі книжки, словом
вимкни в собі цей потяг до їхніх доріг.
Я тебе бачу між тих, хто зміг.

Просто пливи як ріка, по рівнинах, повільно
ночі і дні відміряти без сенсу - вільна.
Музика знає усе краще за тебе
просто повір - так треба.

Люди - це звірі, бо не розуміють спокою
але не всі, і тому ми рікою глибокою
перетинаємо натовпи легкістю звуку.
Ніби найбільший скарб, ти тримай за руку.