Я обираю завжди таких
впертих, нестерпно відвертих
від яких хочеться кулю в скроню
або з мосту
ну, словом, померти.

Завжди у нього повинна бути
тепла й надійна долоня, погляд
як у кота
поруч почуваюсь пуста і проста

як льон, бавовна, чи батист
коли не подзвоню в тебе завжди
хвіст, як коту другий
а на дорозі односторонній рух
будь другом
знаєш, я ж просто поговорити.

і. кому мене судити?
сама собі як застарілий бруд
в мене що не день то самосуд
я себе заховаю отак
під бетонні плити.

Потім ще хтось замовить машину
з бетоном - залити
піццу з доставкою, трохи вина.
себе уявляти мертвою звичка давня й дурна

знаю, не вистрибну з вікна
я - я, я - не вона
не полюблю вина, не маю кактуса, не варю борщів
тільки книги читаю, маю вдосталь власних віршів,
ніким не побачених й не почутих.
і боюсь. що всі раптом захочуть мене забути