@zittyazest
Подписаться
ZITTYAZEST
OFFLINE
neverthelessihopeless
Дата регистрации: 11 ноября 2009 года
я розгадала знак безкінечність.
ZITTYAZEST
Коли дивишся в очі тих, кого любиш найдужче і кого щойно майже втратив, зачинаєш розуміти, що насправді ані гроші, ані статки не мають зовсім ніякого значення, бо крім отої всієї матеріальної блажі є щось таке, що міцно тримає людину над поверхнею землі, не даючи їй змаліти до рівня мурашиного, і те щось, очевидно, є любов, бо вона єдина, заради чого варто дихати, будувати, іноді руйнувати і, врешті, існувати.
Ти раптом опиняєшся сам на сам із необхідністю тримати при собі всю інформацію й всі одкровення, які раніше видавалися такими важливими, всі спільні відкриття та взаємні прозріння, на яких вибудовувалися ваші стосунки, всі таємниці й секрети, котрі належали вам обом і котрі незрозуміло тепер як ділити.
Адже справді – ти ж не можеш викинути з голови всі ті файли, котрі тепер виявилися недоречними, ти ж не зможеш розсортувати події минулого так, щоби залишити при собі лише позитивні емоції й конструктивні ідеї.
Очевидно, що з тобою залишається стільки зайвого, стільки болючого, стільки прикрого, але все одно рідного й близького, і воно так обтяжує, так заважає рухатися вперед, так отруює свідомість і обмежує радість, що мимоволі думаєш – чи варто було все це починати, хай би тривало собі як тривало, хай би рухалося своїм шляхом.
Не довелося б відмовлятися від сказаного й зробленого, не довелося б соромитися власної відвертості й засліпленості, не потрібно було б виносити з дому все…
Найкраще, звісно, було б обійтися без розривів і розбігань, без завершення стосунків та розподілу майна. Хоча справа ж не в майні. Справа в любові. Всім досяжній. Нікому не потрібній.
мерзкая подтекает тушь -
хоть и дерзкая, всё же чушь.
нам бы видеться чаще.
самое важное, настоящее
почему-то всегда звучит мыльно:
я люблю тебя. сильно.
люблю тебя. сильно.
Чудовивий сон. Де мені е пожити, як не там.
мммм
він в ньому так легко все розрулив,
вечеря з батьками,
на своїх я перед тим трохи психанула, що це моє життя і я мож робити, що хочу) і що я вже вирішила точно. так само і він, виходив з ними в магазин, щоб самоствердно це сказати
було так природньо…
і тепло його було природнім.
я у сні знала, що він мене так. і я.
я 19, о боже, мені вже аж 19!! років приховувала свої фейли сама від себе, пора, дівчинко, подивитись їм у вічі, вигнати і розвіяти ілюзії, які так вміло будувала цього життя.я припускала, що вони одноразові. після використання яких, вони ще певний час борсаються і хочуть вижити, прикриваючись тим, що тебе мають сприймати такою, якою ти є. і крапка. а що далі? просити шанс на виправлення? спочатку потрібно дати собі самій шанс-їх виправити. полюбити себе.
Відчиняй я стою на порозі
Я вже тут, я вже дома, привіт
Не питай де я був позавчора
Вчора вранці, сьогодні, торік
Не буди - життя не спав
Не мовчи все чую так
Не буди - життя не спав
Я вже давно не вмію так
Приспів
Відчиняй, я вдома
Відчиняй, я вдома
І не бався такими словами
Не вбивай, я ж убитий прийшов
Роздягай і цілуй мої шрами
Доки є все тільки твоє
Не буди - життя не спав
Не мовчи все чую так
Не буди - життя не спав
Я вже давно не вмію так
Приспів
Зачиняй скоріше всі двері
Нема з ким тут ділити тебе
Залишай мене біля себе
Навіть якщо немає мене
Навіть якщо немає мене
Не буди не буди мене
Не буди не буди
І не жени, не жени мене, не жени
Ти не будеш знати куди бігти, де сховатись нам
Бо прийде весна порозливає нам сік по губам
Але ти не журись, не жури – не журись.
Приспів:
Бо я ще п’ю з твоїх долонь
Я їм з твоїх долонь, живу з твоїх долонь я
Я ще п’ю з твоїх долонь
Я їм з твоїх долонь, живу з твоїх долонь я
Ти не хочеш знати як боротись з тим, бо все дарма
І музи полягали спати, ніч нема тобі кінця
Послухай не журись, не жури – не журись
Посміхнись і повернись.
Сердце скачет, как белка в хворосте
Ребер.
Иосиф Бродский
це схоже на те, коли заливаєш один і той же чай, тому що все втратило смак, тим паче якийсь там чай, яка різниця…