то є любов.
І маска іноді знімається…
І маска іноді знімається…
У каждого из нас бывает в жизни время, когда необходимо сделать выбор. Вспомнить всё, что любишь, ценишь, и сделать то, что Ты, только Ты сам, считаешь правильным. Потому что ничьё мнение кроме твоего не будет иметь значения, и только ты сам будешь решать, прав ты или нет… Время выбора – жестокое время, потому что после одного лишь шага часто уже не бывает возврата. И иногда случается так, что этот выбор надо успеть сделать между двумя ударами сердца. Иначе жизнь сделает свой выбор за тебя, и придётся идти по чужой, мучительной и бессмысленной дороге.
Ось! цей день настав! нарешті. увесь день з музикою. з ранку репетиція чотири години. а в вечорі виступ. нічого що я не була на попередніх репетиціях, Творець дав мені все, щоб імпровізувати. я чую, відчуваю музику кожною клітиною. у мене є руки, пальці, і інструмент. На скільки ж це круто! Тільки зараз зрозуміла що дуже скучила за музикою і своєю групою! це було шикарно. коли граєш і забуваєшся в музиці. не описати словами. і ніякі "друзі", але правильніше буде сказати знайомі, не зіпсували і не зіпсують мені настрій. P.S. там десь назад є внєпланове фото нашої групи
в жестокий двадцать первый век, во время зависти и мести, запомни: ты же человек. ты не теряй ни капли чести. когда услышишь грубый смех, жестокость, низость - не сломайся; ты помни: ты ведь человек.так человеком оставайся.
І знову те саме. не слухайте моє нитьйо. мені просто треба виговориться. в який раз кажу собі все, залишаю Ю в спокої. будь що буде. не буду більше діставати своїми повідомленнями. я йому не треба. кажуть не набридай людині. якщо він не звертає уваги- значить ти йому не треба. але як?! кожного разу згадую наші зустрічі, розмові, його поведінку. все каже про те, що я йому треба. і я точно знаю, впевнена на мільйон відсотків- у нього нікого немає. то чого, в чому причина, що ми не разом?! а ці фрази (Не його. часто зустрічаю і люди кажуть) типу: "якщо твоє - нікуди не дінеться", або "якщо ти йому потрібна, то він зробить все, аби бути поряд", чи ще "живіть, чудіть, кохайте, пишіть дорогим вам людям. живемо всього один раз. і життя як мить. цініть її.". ці фрази збивають з толку. ну і що робити? чекати? мріяти і надіятися? я його кохаю. це почуття перевірене часом. 4 роки!… а як же боляче буде почути від нього що все те мені здалося. і не було ні іскри ні полум'я. очікування! ненавиджт чекати!
Охох, як же я втомилася. 19 годин, а я тільки їду до дому. З 7 ранку на ногах. Сьогодні були групою на операції по видаленню раку щитовидної залози. Мене хірург поставив нитки тримати. Це просто ужас! Дві години стояти з напів піднятими руками і тримати на пальцях ті нитки! Кароч втомилася я
З першим жовтим кленовим листком зжовклю і її серце, сухе й порожнє. Воно билось об ребра шорсткою лапою, і їй доводилось більше мовчати, щоб слухати себе зсередини. Звір у грудях втомлено шепотів щось безпечне, тихе, сповзали у чашу осені останні теплі дні, спогади відлітали у вирій, а вона слухняно звикала до кімнати, в якій більше не було місця для її мрії. © Кароліна Бундаш
Знаете, мне как будущему врачу, элите и траляля, нужно быть сдержаной, не показывать своих эмоций. Вобщем вся такая типа правильная. И мне кажется, я достигла такого уровня. Спокойно реагирую на чужие проявления эмоций, боли, на разные тона, которыми человек выражает себя. Не падаю в обморок при вскрытии или куче крови живого человека. Может это всё и хорошо в какой - то мере. Но скорее перестаралась. Я закрылась от всего и всех. Не реагирую даже на друзей, их проблемы и радости, могу послушать, сделать выводы. Но никак не посочувствовать. Куда?! Куда делась прежняя я? Где мое сострадание, понимание и тепло в ответ? Скорее и жизнь подействовала на меня. К каждой болезни выработался иммунитет. Страшно. становится страшно что в один момент я отвергну того, кто скажет "люблю". Посмеюсь, сделаю больно и уйду. Потому что не верю в чувства. Нужно топить лед. Нет, не становиться доверчивой и чувствительной. Нужно просто всё фильтровать. Только вот как начать?…
Листала вчера блоги, создала закладку одного. думаю зайду завтра с планшета нормально и подпишусь. Сегодня смотрю, а этот человек побывал уже на моей страничке) тооочно подпишусь) точнее уже))
Смотрю на "друзей" и понимаю что они совсем не друзья мне. Хотя летом так обещали. Говорили что мы должны быть вместе, одной командой, не игнорить никого. и что из этого вышло? а ничего. то были лживые слова. сейчас же проходя мимо даже не здороваются. говоришь - "привет", а тебя не слышат. делают вид будто не услышали. Я душу открывала им. может звучит по детски, но рассказывала свои секреты. доверяла. Глупая была. я так доверчива к людям. Нет, сейчас не больно. Только обидно. Они своими красивыми улыбками и словами вытянули то, что им было интересно. Не более. Сомневаюсь что им была важна моя жизнь и судьба. Каждый раз видя их убеждаюсь что вся та "дружба"- показуха. или же волна эмоций. Счастья вам. Действительно всего хорошего. Не кривя душой.
Самые популярные посты