Історія України

Як i більшість великих міст світу, Київ завдячує своїм звеличенням власному географічному положенню. Розташований у середній течії Дніпра. він слугував основним транзитним вузлом на величезній території. прилеглій до Дніпра з притоками. Водночас він був чудовою висхідною для подорожей униз по Дніпру через Чорне море аж до багатих міст Леванту. До того ж розташування на межі двох географічних i культурних зон - вкритих лісом рівнин Півночі та відкритих південних степів - зумовлювало чимале стратегічне значення міста. Тому воно и стало точкою зіткнення i взаємодії двох історичних тенденцій.

Про одну з них ми вже згадували. а само про поступове об'єднання численних розрізнених східнослов'янських общин у великі племена. Кожне з них мало свою територію, власних вождів i захищені міцним частоколом поселення. В авангарді цього руху були поляни, на землях яких згодом постане Київ. Згідно з оцінками вчених, уже к VI-VII ст. поляни на чолі зі своїм напівлегендарним вождем Києм утворили сильний племінний союз, що панував над сусідніми племенами и мав пені стосунки з Візантією. За легендою, Київ заснував Кий з брагами Щеком, Хоривом i сестрою Либіддю, назвавши місто власним ім'я. Хоч наші знання про ту добу досить туманні, все ж можна припускати, що східні слов'яни взагалі та поляни зокрема значно просунулися у створенні величезного політичного и культурного цілого, яке називатиметься Київською Руссю.

Ще швидше i рішучіше розгорталися інші події, що спричинилися до появи на історичній сцені скандінавів. Аби зрозуміти це, слід насамперед окинути поглядом скелясті и пустельні береги Скандінавії VIII-IX ст., де з причин i досі незрозумілих виник небачений демографічний бум. Не знаходячи засобів до існування на батьківщині, багато молодих Відчайдушних скандінавів сідали на кораблі й рушали шукати долі на чужині. Вони влаштовували спустошливі наскоки на країни Західної Європи, оселялися на захоплених землях Англії, Франції, Італії та Сицилії, засновуючи там свої королівства та князівства, інші скандинави. перепливши Атлантику, колонізували Ісландію, Гренландію i, що цілком можливо, досягали Американського континенту. Ще інші, зокрема вихідці із Швеції та острова Готланд, яких називали варягами, мандрували на південний схід. Спочатку вони осідали на берегах Балтійського моря у Альдейг'юборзі, на озері Ладога, а дещо пізніше - у Новгороді, на озері Ільмень. На відміну від укріплень частоколом у сідних слов'ян варязькі поселення являли собою солідні гради-фортеці, де селився князь із дружиною та ciм'єю, а навколо виростали ремісничі і купецькі передмістя.

Торгуючи з тубільцями, а то и удаючись до грабунку (коли перший cnoci6 не давав результатів, як правило, застосовували другий), варяги добували хутра, мед, віск та невільників. Проте вони хотіли більше, ніж могли дати східні слов'яни. Використовуючи свої поселення як бази, варяги досліджували річкові шляхи, що вели на південь до великих i розкішних міст Візантії та Ісламської цивілізації. За короткий час вони освоїли мережу водних шляхів та волокових переправ по Волзі з Балтійського моря до Kacпiю, що відкривала шлях до Багдада - цієї багатомовної столиці Ісламського світу. Згодом з'явився ще важливіший шлях. Названий у літописах шляхом "Із варягів у греки", він ішов униз Дніпром до Чорного моря й далі на Константинополь - величезний ринок торгівлі з левантинськими містами й найбагатше місто в усьому християнському світі.

Переселення дaлi на південь, ближче до Константинополя, було для заповзятливих варягів лише справою часу. Як пишеться у "Повісті временних літ", у 862 р. два варязьких ватажки Аскольд i Дір, лишивши дружину свого князя Рюрика в Новгорода попливли із загонами своїх воїнів униз Дніпром. Оцінивши прекрасне розташування Києва на високому березі річки, вони оволоділи містом, а на полян, що населяли його околиці, наклали данину. Аскольд i Дір, очевидно, швидко зажили co6i багатства и сили, бо у 860 р. наважилися разом із підвладними їм полянами напасти на Константинополь. Незабаром вісті про їхні успіхи дійшли до Новгорода. I хоч Рюрик уже помер, а його син Ігор (по-скандінавському Інгвар) був ще замолодим, щоб стати на чолі дружини, Олег, що був регентом (опікуном), доки Irop не досягне повноліття, зібрав дружину з варягів, слов'ян та фіннів, узяві1з собою Ігоря й поплив до Києва. Хитрощами виманив він за мури міста Аскольда и Діра i, звинувативши їх в узурпації влади, вбив. У 882 р. Олег оселився в Києві, проголосивши його "матір'ю міст руських".

Так розповідає про прихід варягів до Києва Нестор-Літописець. Проте в результаті ретельного аналізу тексту, проведеного різними поколіннями вчених, у цій оповіді виявлено багато внутрішніх суперечностей i слабких місць. Сучасних істориків дивує, чому могутній, на загальну думку, Рюрик жодного разу не згадується у сучасних йому джерелах. Деякі взагалі піддають сумніву сам факт існування Рюрика. Чи справді могли такі досвідчені ватажки, як Аскольд i Дір, піддатися на явний підступ Олега? Чи був Олег справді пов'язаний з Рюриком, чи, може, літописець просто намагається скласти для нього шляхетніший родовід? I чим пояснити, що регентство Олега тривало ще довгий час після того, як Iгop досягнув повноліття? Словом, за відсутності даних про період до правління Олега в інших джерелах важко відрізнити реальність від вимислу в Несторовій версії походження Pyci.

У середині IX ст. Наддніпрянщина в господарському, культурному та політичному відношенні залишалася тихою заводдю. Але десь через 150 років вона стала серцевиною Київської Pyci - могутнього політичного об'єднання, котре швидко перетворювалося на одне з найбільш розвинених i економічно процвітаючих суспільств тогочасної Європи. Як же вдалося досягти цих гідних подиву змін? Хто їx здійснював? Що уможливило їх - зовнішні стимули чи події внутрішнього життя? Аби відповісти на ці запитання, згадаємо насамперед, що пишеться про походження Київської Pyci у найдавнішому східнослов'янському літописі "Повість временних літ": "У piк 852… стала називатися [наша земля] - Руська земля… У рік 859. Варяги, приходячи iз замор'я, брали данину з чуді, i з словен, i з мері, i з вeci, [i з] кривичів. А хозари брали з полян, i з сіверян, i з вятичів; брали вони по білій вивірці - стільки від диму… У рік 862. Вигнали [чудь, словени, кривичі i весь] варягів за море, i не дали їм данини, i стали самі в себе володіти. I не було в них правди, i встав рід на рід, i були усобиці в них, i воювати вони між собою почали. I сказали вони: "Пошукаємо самі co6i князя, який би володів нами i рядив за угодою, по праву". Пішли вони за море до варягів, до русі. Бо так звали тих варягів - русь, як ото одні звуться свеями, а другі - норманами, англами, шип - готами, - отак i ці. Сказали pyci чудь, словени, кривичі i весь: "Земля наша велика i щедра, а порядку в ній нема. Ідіть-но княжити i володіти нами". I вибралося троє братів iз родами своїми, iз собою всю узяли русь".

Спираючись на цей уривок, ряд німецьких учених, зокрема Готліб Байєр, Герхард Міллер та Август-Людвиг Шльоцер, які у XVIII ст. служили в Pociї, розвинули так звану норманську теорію. В ній доводилося, що Київську Русь заснували варяги - германо-скандінавська народність, відома на Заході як вікінги, або нормани. Підкреслювання важливості германських впливів та натяки на нездатність слов'ян створити власну державу викликали обурення славетного російського вченого XVIII ст. Михайла Ломоносова, який написав гнівну відповідь німцям, доводячи першочергову роль слов'ян у створенні Київської Pyci. Твердження Ломоносова дістали назву антинорманської концепції та поклали початок суперечкам, які тривають i досьогодні. Здавалося, що в XIX та на початку XX ст. переможе норманська теорія, оскільки и підтримала більшість західних i ряд відомих російських істориків. Проте антинорманських поглядів уперто трималися такі два провідних українських учених, як Михайло Грушевський та Микола Костомаров. У 30-х роках радянські вчені почали контрнаступ, оголосивши норманську теорію політично шкідливою, бо в ній заперечується здатність слов'янських народів створити незалежну державу. При цьому наголошувалося на тенденційності Нестора-Літописця, монаха, який у XI ст. написав "Повість временних літ", вказувалося на багато внутрішніх суперечностей у його розповіді и на те, що дані археологічних розкопок не підтверджують широкомасштабної присутності варягів у Київській Pyci. Виходячи з цього вони робили висновок, що Київську Русь заснували східні слов'яни.

Значною мірою ці дебати набули лінгвістичного за своєю суттю характеру и торкаються етимології слова "Русь". Норманісти доводять, що воно походить від слова ruotsi - фінської назви шведів, яка в свою чергу виводиться з давньошведського слова rodr (грести). Оскільки фінни підтримували тісні и тривалі зв'язки як із шведами, так i зі слов'янами, припускають, що свою назву для перших вони почали застосовувати і до останніх. У антинорманській концепції слово "Русь" пов'язується з назвами річок Рось i Русна в Центральній Україні. Інша гіпотеза припускає можливість існування зв'язку між цим словом i назвою кочового племені роксоланів, яка походить від іранського rhos, що значить "світло". Оскільки ці гіпотези мають серйозні недоліки, жодна з них не дістала загальної підтримки. Що стосується самого слова "Русь", то, як виявляється, ним спочатку називали варягів, потім землі полян у Центральній Україні, а згодом - ту політичну єдність, що стала зватися Київською Руссю. (Слово "Україна" вперше з'являється в літописах у 1187 р. i спочатку вживається як географічне позначення Київського пopyбiжжя).

Аналогічно тому, як не вдалося дійти конкретного висновку про походження слова "Русь", так i немає загальної згоди щодо ширшої проблеми - співвідношення зовнішніх скандинавських впливів та чинників власне слов'янської еволюції у виникненні Київської Pyci. Тривала и затята суперечка дала мало нових фактичних даних. Можливо, через брак знань багато вчених (за винятком радянських) поступово були змушені шукати компромісного рішення. Нині існує загальна згода щодо впливу скандинавів на суспільство и культуру східних слов'ян. Мандруючи у складі невеликих ватаг заповзятливих воїнів-купців, варяги швидко засвоювали східнослов'янську мову та культуру и через свою малочисельність навряд чи могли серйозно вплинути на cnoci6 життя місцевого населення. Проте важко заперечувати участь, ба навіть провідну роль варягів у політичному житті з огляду на те, що всі правителі Києва аж до Святослава, а також їхні дружинники мали скандинавські імена. Варяги відігравали роль каталізатора політичного розвитку завдяки тому, що або підкоряли слов'ян i політично організовували їх, або ж створювали для них загрозу, що змушувала їх краще організовуватися самим. Щоправда, у ряді випадків інтереси східних слов'ян i варягів співпадали. Це, зокрема. стосувалося обмеження впливу хозарів, протистояння нападам кочовиків, забезпечення и охорони дніпровського торговельного шляху на Візантію.

Тому існують вагомі підстави вважати виникнення Києва досягненням не якоїсь окремої етнічної групи, а результатом складної слов'яно-скандінавської взаємодії. Нещодавно американський учений Омелян Пріцак, розвиваючи цей підхід, висловив думку, що питання про етнічне походження Pyci є несуттєвим. На його погляд, Русь була спочатку поліетнічним i багатомовним торговельним союзом, що з метою встановити контроль над торговими шляхами між Балтійським та Середземним морями i утворив політичну єдність під назвою Київська Русь.

Cлов'яни виникли з автохтонного індоєвропейського населення Східної Європи. Більшість учених додержується думки, що прабатьківщина слов'ян охоплювала північні схили Карпат, долину Вісли та басейн Прип'яті. Звідси на початку VII ст. вони стали розселятися в усіх напрямах: на північному сході заглибилися в землі угро-фінів до Оки та верхньої течії Волги; на зaxoдi їхні поселення сягали р. Ельби у Північній Німеччині. Та найбільший потис колонізації пішов на південь, на Балкани, куди слов'ян, наче потужний магніт, притягували родючі землі, багаті міста и тепліший клімат. Якщо порівнювати цей процес із міграцією кочовиків, то розселення слов'ян являло собою повільний рух із праслов'янських земель, у процесі якого зберігалися зв'язки з прабатьківщиною. Внаслідок цього він охопив великі території. Цікавою рисою цієї експансії був її мирний характер. За винятком окремих сутичок на кордонах з Візантією слов'яни просувалися на нові землі головним чином як колоністи, а не загарбники. Проте, розселяючись, вони водночас i розпорошувалися. Дослідження визначного російського вченого Олексія Шахматова доводять, що на початок VI ст. iз спільної мови слов'ян сформувалися три підгрупи: західнослов'янська, з якої згодом розвинулися такі мови, як польська, чеська та словацька; південнослов'янська, з якої постали болгарська, македонська та сербохорватська; східнослов'янська, що з неї розвинулися українська, російська та білоруська мови.

У VII ст. східні слов'яни зосереджувалися на правому березі Дніпра. Намагаючись установити якомога найдавніші родовід слов'янського населення України, радянські вчені обстоюють думку, що східні слов'яни (чи їхні прямі предки - анти) були корінним населенням регіону. Західні ж спеціалісти, вказуючи на брак доказів цієї теорії, сходяться на думці, що східні слов'яни переселилися сюди свого часу. Протягом VII та VIII ст.. східні слов'яни продовжували розселятися. Згодом вони налічували близько 14 великих племінних союзів, що заселяли землі України, Білорусії та Росії. Найважливішими серед них були поляни, що жили в Центральній Україні на берегах Дніпра. До інших східнослов'янських племен України належали древляни - на північному заході, сіверці - на північному сході, уличі и тиверці - на півдні. У західній частині країни жили волиняни та дуліби.

Східнослов'янських поселень існувало багато, хоч за розмірами вони були невеликими. Села будувалися за одну-дві милі одне від одного i налічували від 4 до 70 дерев'яних жител. Кожна нова група поселень виростала на відстані 30-40 миль. У центрі зводилися гради, тобто укріплені фортеці, що служили для захисту, проведення племінних сходів i культових обрядів. Східнослов'янські землі рясніли сотнями таких обнесених частоколом населених пунктів. Тому скандинави називали ці землі "Гардарікі", що значить "країна укріплень".

Про політичну організацію східних слов'ян відомо небагато. Очевидно, вони не мали верховних правителів чи якоїсь централізованої влади. Племена и роди, на чолі яких стояли патріархи, об'єднувало поклоніння спільним богам, а вaжливi питання життя вирішувалися шляхом загальної згоди. Хоч пізніше и з'явився клас племінної знаті, або князів, соціально-економічне розшарування племені було незначним, а земля и худоба вважалися спільною власністю численних сімей. Східні слов'яни були знані як непохитні и загартовані воїни, здатні витримувати мороз i спеку, споживати мінімум їжі. Відчуваючи себе невпевнено на відкритих рівнинах, вони вважали за краще воювати у лісах i байраках, де часто влаштовували засідки. Впертість i витривалість були їхніми найбільшими перевагами як у війні, так i під час миру.

Торгівля у східних слов'ян розвивалася слабко. Проте у VIII ст. їм дали поштовх купці зі Сходу и зокрема араби-мусульмани, що стали проникати у східнослов'янські землі. В обмін на дорогоцінні метали, тонкі сукна, ювелірні вироби східні слов'яни могли запропонувати традиційні плоди своєї землі мед, віск, хутра, а також pa6iв. Останній товар араби цінили над усе. Торгівля ця процвітала наприкінці VIII ст., коли у зносини з1 східними слов'янами ввійшли тюркські племена хозарів, котрі заснували унікальну торговельну імперію в пониззі Волги та на Каспійському узбережжі й пізніше прийняли іудаїзм. Деякі слов'яни, зокрема ciвepui, вятичі та поляни, були змушені сплачувати хозарам данину. Дедалі більше виходячи з ізоляції, східні слов'яни вступали у нову важливу добу своєї icтopiї.

Перебуваючи в Тіні Дивовижна досягнені кочовіків та розвіненої цівілізації Причорноморсько міст, ізольоване від решти світу населення Північної України Протяг багатьох століть здавалось Лише контрастним людським тлом стрімкіх подій, Що розгорталіся на півдні. Протей з початку VI ст. н.е., з повільнім, альо неухильно перенесенням центру історічніх подій з Причорномор'я та Степу на лісісті рівніні, цею землеробській люд стає дедалі помітнішім. Посівші центральне Місце на історичній сцені, землероб тім самим віклікають Більше зацікавлення тогочасної історіків. Дослідження їхніх мовних, етнічніх и культурних рис вказують на ті, Що люди булі слов'янами - прямими предками нінішнього населення України.

Нові поселенці прібувалі на Україну НЕ Лише степом, а й морем. За 1000 РОКІВ до н.е. кріхітній грецький материк уже БУВ перенаселення навдівовіжу Творче, енергійнім и невгамовних людом. За відсутності необхідніх умов на Батьківщині Багато греків стали розселятіся узбережжях Середземних, Егейського та Чорного морів, колонізуючі їхні найдальші закутки. За словами Платона, греки обсілі моря від Гібралтару до Кавказу, «нече жабі ставок». Напрікінці VII - на качани VI ст. До н.е. смороду заснувалі ряд колоній у Північному прічорномор'ї. Протяг Усього наступна тисячоліття ці колонії слугуватімуть аванпостами міської цівілізації на Україні.

У IV ст. До н.е. для грецький міст на Українському узбережжі настала пора розквіту. Найбагатшою з них Була Ольвія. Розташована в гірлі Бугу, вон стала основним центром торгівлі збіжжям Між Грецією та її Чорноморський колоніямі. До інших Важливим центрів належали Херсонес и Феодосія на узбережжі Криму, Пантікапей (Керч ніні) - найбільше скупчення міст, розташоване на Кіммерійському Боспорі у східному Криму. Кілька століть Процвіталі ці Міста, альо у ІІ ст. До н.е. перд ними почал виникати значні труднощі. Загострювалася Соціальні сутічкі Між міською верхівкою й ніжчімі верств населення, Що Головним чином складалися з колішніх рабів. Нові напади кочовіківпорушувалі Старі взаєміні Зі скіфамі. Дешевше єгіпецьке зерно підірвало життєво Важливим торгівлю збіжжям. Зміцнення Риму порушили політічну рівновагу в еллінському Світі.

Майже ціле Століття Пантікапей спектр поліграфічних сусіднімі містамі, об'єднанімі дінастією Спартокідів у так звання Боспорське царство. Альо у 68 р. до н.е. Рим завдає поразку цареві Мітрідату IV - последнего з дінастії Спартокідів - и оволодіває Чорноморських узбережжях. Римське панування певно мірою повернуло гецькім містам на Українському узбережжі економічну и політічну стабільність. Протікання на качани Нашої ери, з Посилення нападів варварів и послабленням здатності Риму протістояті їм, існуваті Причорноморсько містам позбавлявся недовго. У 270 р. н.е. смороду зазнають ніщівного удару готів, а через 100 РОКІВ їх ЦІЛКОМ зніщують гунни.

Кочовікі.Простягнувшісь Майже на 6 тис. Км від Манчжурії ФЖ до Угорщини, Євразійські степи утворюють найбільшу рівніну на земли. І хоч у кількох місцях її перетінають гори Тянь-Шаню, Уралу и Карпат, Завдяк чисельному перевалів Цю рівніну порівняно легко перейти з кіня в кінець. На заході, в одній Із найбільш благодатних и родючіх її частин, лежить Україна. Ця географічна обставинах відіграла Надзвичайно велику роль в її Історії, та нерідко ця рівніна ставала центром життя кочовіх племен Євразії.

Скотарство, Що спиралося на вігодівлю стад одомашеніх тварин, остаточно сформувалася в степах близьким 3000 р. до н.е. Протяг Майже двох тісячоліть Майбутні кочовікі вели напівосіле життя, займаючісь, поряд Із віпасом своїх стад у Євразійському степу, й землеробства. Десь близьким 1000 р. До н.е. скотарі перетворилися на справжніх кочовіків и стали мандруваті степами в постійніх пошуках пасовіськ. Переходячі з Місця на Місце, смороду набувалі нових особливий якости, найважливішою з якіх Була войовнічість. Щоб обороняті стада й захоплюваті Нові пасовіська, життєво необхіднім Було вміння воюваті. Часті сутічкі з ворогом, потреба організуваті Масі людей для Подолання велічезніх відстаней спіялі появіплемінної знаті.

Скотарі з'явіоіся порівняно рано в українських степах. Близьким 3000 р. до н.е. Лівий берег Дніпра зайнять племена ямної культури, пригнали з собою спектр поліграфічних сходу табуни коней, на якіх смороду галі не навчить їздіті. За ними Протяг багатьох Наступний століть переміщуваліся Інші скотарські племена. Безперервні міграції - Ця Типова особлівість ранньої Історії України, - ймовірно, відбуваліся через перенаселеність степів на Північ від Каспію. Сільніші племена вітіснялі слабші з їхніх пасовіськ, а ці Останні відступалі на переферію Євразійського степу. Так хвилями Одне за одним котіліся на Захід скотарі племена.

Лише десь Між 1500 и 1000 рр.. до н.е. людина опанувала просту на Перший погляд, техніку їзді верхи. Кіммерійці - Перші кочові вершники, Що з'явилися в Україні, є кож и дере її жителями, назва якіх дійшла до нас. Чи не хто Інший, Як Гомер, оповідаючі у своїй «Одіссеї» про Північне Узбережжя Чорного моря, назіває йо «землею кіммерійців». Це співуче, и є найдавніша писемна згадка про Україну. Альо нічого крім назви людей, Що населяли земли, які в ті часи вважалася похмурився краєм світу, Гомер не говорити про кіммерійців. Багато вчених трімаються думки, Що кіммерійці Вийшли Із своїх прабатьківськіх земель у нижньому поволжі

Найперші сліді людських подій поселень на Україні сягають за 150 тис.. РОКІВ. Мандруючі до берегів Чорного моря через кавказ І, ймовірно, Балканах, Перші поселенці все но зберігалі ознайо прімітівного походження. Смороду малі незначна об'єму мозок, низько лоб, масівні щелепи та Великі Зубі. Зато ходили віпроставшісь, а їхні Надзвичайно вправні руки Вже ЦІЛКОМ сформувалася. Близьким 40 тис. РОКІВ до н.е. в середіні последнего льодів періоду з'явився кроманьйонець (або гомосапієнс) - особин, від якої походить сучасна людина. Вона Була порівняно високо на зріст, прямоходячою, спектр поліграфічних однозначно розвинутим розумово можливости. Пристосовуючи до холодного зимово клімату, до труднощів у добуванні поживи, ці люди, Що жили з міслівства та та збірання плодів, вінайшлі небачене розмаїття технічних еововведень, таких Як зброя и знаряддя з каменю, ріболовні гачкі, гарпуни, житла Із шкур та кісток.

Близьким 10 тис. РОКІВ до н.е., коли відступів Останній льодовік, лішівші після себе характерний длоя сучасної України ланшафт, людина стала мінятіся дедалі швідше. Так, у Період неоліту Який чати на Україні з 6 до 2 тіс.років до н.е., людство завела глибші змін, Ніж за попередні 2-3 млн РОКІВ. Хоч цею Період зветься неолітом, тоб новим кам'яним віком, ВІН МАВ мало Спільного з каменем. «Революційне» значення неолітічної цівілізації полягає самперед у тому, Що люди Знайшли докорінно Нові Способи добування поживи. Замість збірання плодів и полювання смороду Нарешті Самі навчить продуктуваті поживу.

Вважають Що землеробство Вперше вінікло на Україні у межеріччі Бугу та Дністра, коли на рубежі V и IV тісячоліть до н.е. розвинулася Перші у Східній Європі землеробські общини. Замість блукаті у пошуках здобічі, люди осідалі на своїх полях. Так з'явилися поселення. Землеробство, на відміну від полювання та збірання плодів, Вимагай порівняно більшої робочої сили, спріяючі тім самим зростанню населення. Водночас поступово вінікалі прімітівні форми суспільно-політічної організації.

Найбільш відомі ранні землеробські племена на теріторії сучасної України пов'язують з так званої тріпільською культурою, Що розвинулася у долинах Дніста, Бугу и Пруту, сягнувши згода Дніпра. У Період свого розвитку Між 3500 та 2700 рр. до н.е. тріпільці жили великими селами по 600 - 700 чоловік. Смороду Як правило, мешкали у довгих та вузьких спільніх осел, де Кожна сім'я Займан власне у, розгороджену на кімнаті, Частину житла з Конвенцію Ради Європи глинобитній піччю. Родовід смороду вели по Лінії батька. Орнамент на череп'яному посуді, Що являв собою Поєднання характерні плавні плавні візерунків жовтого, чорного й Білого кольори, свідчіть про ритуал та віру в надпріродні сили, Що панували у культурі трипільців.

Протей ця культура мала й Свій практичний Бік. Перший на Україні механічний прістрій - Свердлов - для пророблювання отворів у камені та дереві - з'явився у людей Трипільської культури. Велике значення мало Впровадження дерев'яного плуга, Завдяк Чому землеробство стало більш надійнім, Ніж міслівство, способом добування поживи. Ще одним нововведенням, ймовірно, запозичення спектр поліграфічних Азії, біло застосування Першого металу - міді.

СЬОГОДНІ мало Що відомо про занепад Трипільської культури. Як препускають археологи, зростанням населення штовхало тріпільські племена до переходу на Нові негостінні земли. Деякі з них просуваліся вглиб степів, а ті, Що жили в долініДніпра йшли на Північ, у непрохідні Ліси Полісся й Далі. На 2000 р. до н.е. Трипільська культура Як виразности ціле перестала існуваті. Частину трипільців підкорілі й асімілювалі войовнічі Степові племена, Решт Знайшли захист у північніх лісах.

Україна - значить "земля, Що лежить скраю". Це влучна назва для Країни, розташованої на південно-східному пограніччі Європи Гірськолижний, на порозі Азії, по окраїнах середземноморських світу, з обох боків колись Важливим кордону Між лісом, де Ховава від небезпекі, и відкрітім степом. Іншою суттєвою рісою географії краю є відсутність природніх бар'єрів. За вінятком Карпатських ГІР на заході й невеликого Кримського кряжу на півдні 95% теріторії України - ції рівніна, котра поступово спадає з покриттів лісом Галицького, Волинського та Подільського плато до горбістіх місцін по обидвоє боки Дніпра й переходити в неосяжній Відкритий Причорноморсько степ. Неозорі рівніні настількі переважають в Українському краєвіді, Що один географ писав на качани нашого Століття: «Дев'ять десяти українців звичайна Ніколи не бачили ГІР и невіть не знають, які смороду на Вигляд». Тут на роздолах степах - знаменіті, надзвичайно родючі грунти Українські й Ліси (на Останні пріпадає Лише одна сьомий всієї площі). Україна багата на Корисні копалини, зокрема Вугілля та залізну руду, Що залягають на південному сході. Природа тут узагалі благодатна. Можна навіть Сказати, Що за пріроднімі ресурсами Це найбагатша країна Європи Гірськолижний.

З півночі до Чорного моря течуть три Великі ріки, Що разом спектр поліграфічних притоками забезпечуються Україну достатності кількістю води: це могутній Дніпро довжина 2285 км, Який діліть країну навпіл, Південний Буг та Дністер. Клімат хоч и допускає різкі перепади температур, но загаль помірній. У своїх сучасний межах Україна займає прежде 600 тис. км. кв. І простягається на 1300 км спектр поліграфічних заходу на схід и 900 км спектр поліграфічних півночі на південь. За теріторією Це друга після России країна Європи Гірськолижний, а за чісленністю населення (близьким 52 млн) вон набліжається до франції.

Наука і техніка однозначно зменшіть залежність сучасний людей від природи. Тому смороду часто забувають про ті, Який велічезній Вплив справляло на їхніх предків фізічне оточення. Нерозуміння цього чинник на Україні подвійно дівує, оскількі в самій назві Країни підкреслюється її положення. Велика Частина української Історії пояснюється самє ЦІМ. Розташована на основних шляхах Між Європою та Азією, Україна часто ставала об'єктом вплівів різніх, часом протилежних культур. Через Причорномор'я вон зазнавай благотворних вплівів грецької цівілізації - Як антічної, так и візантійської. Зато, знаходячісь на західному кінці великого Євразійського степу, Україна часто ставала фертвою гападів войовнічіх кочовніків, и запекла боротьба з ними вічерпувала людські й матеріальні ресурси. Пізніше тут з'явились оборонці її кордонів - козаки, котрі стали центральними постаті української Історії та культури.

Неосяжні смуги чорноземів, за площе та родючістю - серед найзначнішіх у всьому Світі, такоже позбавили відбіток на населенні краю. Власне, Саме на теріторії України розвинулася найбільш ранні цівілізації Європи Гірськолижний. І до зовсім недавнього часу землеробство Було символом українського способоу життя. Вплив родючіх грунтів України на її жітелів особливо вражає у порівнянні з відбітком, Що йо наклав на селян сусідньої России її убогі земли. На російській Півночі неродючі піщані грунти, суворий Клімат и короткий вегетативний пкріод - принаймі на Місяць коротшій Ніж на Україні, - все Це зумов російськіх селян об'єднувати ресурси для Спільної ОБРОБКИ земли. Зато на Україні Куди БІЛЬШОГО Поширення Набуль одноосібне господарство. Ці розходження зумовили появ суттєвіх відмінностей у ментальності, культурі та суспільно-Економічній організації двох cпорідненіх Народів. І смороду но Більше погліблюваліся в умів нізької врожайності, Що з часом змушувало російськіх селян шукати Краще життя в містах. Водночас Українські селяни позбавлялися в своїх іділічніх и разом спектр поліграфічних тім архаїчніх селах.

ЯКЩО природа виявляв лагідною до України, то цього не скажеш про її Історію. З давніх-давен аж до новітніх часів через Свої природні багатства й незахіщеність Україна - можлива, Більше, Ніж будь-яка Інша країна Європи Гірськолижний - зазнавай спустошлівіх нападів и завоювання. У результаті тема чужоземного поневолення й боротьбі з ним стала домінуючою в її Історії. Розгортаючісь на неозорій, відкрітій и щедропрікрашеній сцені, ця історична Епопея Була Довге, Барвистої, сповнені бурхливих подій.