Cлов'яни виникли з автохтонного індоєвропейського населення Східної Європи. Більшість учених додержується думки, що прабатьківщина слов'ян охоплювала північні схили Карпат, долину Вісли та басейн Прип'яті. Звідси на початку VII ст. вони стали розселятися в усіх напрямах: на північному сході заглибилися в землі угро-фінів до Оки та верхньої течії Волги; на зaxoдi їхні поселення сягали р. Ельби у Північній Німеччині. Та найбільший потис колонізації пішов на південь, на Балкани, куди слов'ян, наче потужний магніт, притягували родючі землі, багаті міста и тепліший клімат. Якщо порівнювати цей процес із міграцією кочовиків, то розселення слов'ян являло собою повільний рух із праслов'янських земель, у процесі якого зберігалися зв'язки з прабатьківщиною. Внаслідок цього він охопив великі території. Цікавою рисою цієї експансії був її мирний характер. За винятком окремих сутичок на кордонах з Візантією слов'яни просувалися на нові землі головним чином як колоністи, а не загарбники. Проте, розселяючись, вони водночас i розпорошувалися. Дослідження визначного російського вченого Олексія Шахматова доводять, що на початок VI ст. iз спільної мови слов'ян сформувалися три підгрупи: західнослов'янська, з якої згодом розвинулися такі мови, як польська, чеська та словацька; південнослов'янська, з якої постали болгарська, македонська та сербохорватська; східнослов'янська, що з неї розвинулися українська, російська та білоруська мови.
У VII ст. східні слов'яни зосереджувалися на правому березі Дніпра. Намагаючись установити якомога найдавніші родовід слов'янського населення України, радянські вчені обстоюють думку, що східні слов'яни (чи їхні прямі предки - анти) були корінним населенням регіону. Західні ж спеціалісти, вказуючи на брак доказів цієї теорії, сходяться на думці, що східні слов'яни переселилися сюди свого часу. Протягом VII та VIII ст.. східні слов'яни продовжували розселятися. Згодом вони налічували близько 14 великих племінних союзів, що заселяли землі України, Білорусії та Росії. Найважливішими серед них були поляни, що жили в Центральній Україні на берегах Дніпра. До інших східнослов'янських племен України належали древляни - на північному заході, сіверці - на північному сході, уличі и тиверці - на півдні. У західній частині країни жили волиняни та дуліби.
Східнослов'янських поселень існувало багато, хоч за розмірами вони були невеликими. Села будувалися за одну-дві милі одне від одного i налічували від 4 до 70 дерев'яних жител. Кожна нова група поселень виростала на відстані 30-40 миль. У центрі зводилися гради, тобто укріплені фортеці, що служили для захисту, проведення племінних сходів i культових обрядів. Східнослов'янські землі рясніли сотнями таких обнесених частоколом населених пунктів. Тому скандинави називали ці землі "Гардарікі", що значить "країна укріплень".
Про політичну організацію східних слов'ян відомо небагато. Очевидно, вони не мали верховних правителів чи якоїсь централізованої влади. Племена и роди, на чолі яких стояли патріархи, об'єднувало поклоніння спільним богам, а вaжливi питання життя вирішувалися шляхом загальної згоди. Хоч пізніше и з'явився клас племінної знаті, або князів, соціально-економічне розшарування племені було незначним, а земля и худоба вважалися спільною власністю численних сімей. Східні слов'яни були знані як непохитні и загартовані воїни, здатні витримувати мороз i спеку, споживати мінімум їжі. Відчуваючи себе невпевнено на відкритих рівнинах, вони вважали за краще воювати у лісах i байраках, де часто влаштовували засідки. Впертість i витривалість були їхніми найбільшими перевагами як у війні, так i під час миру.
Торгівля у східних слов'ян розвивалася слабко. Проте у VIII ст. їм дали поштовх купці зі Сходу и зокрема араби-мусульмани, що стали проникати у східнослов'янські землі. В обмін на дорогоцінні метали, тонкі сукна, ювелірні вироби східні слов'яни могли запропонувати традиційні плоди своєї землі мед, віск, хутра, а також pa6iв. Останній товар араби цінили над усе. Торгівля ця процвітала наприкінці VIII ст., коли у зносини з1 східними слов'янами ввійшли тюркські племена хозарів, котрі заснували унікальну торговельну імперію в пониззі Волги та на Каспійському узбережжі й пізніше прийняли іудаїзм. Деякі слов'яни, зокрема ciвepui, вятичі та поляни, були змушені сплачувати хозарам данину. Дедалі більше виходячи з ізоляції, східні слов'яни вступали у нову важливу добу своєї icтopiї.