У середині IX ст. Наддніпрянщина в господарському, культурному та політичному відношенні залишалася тихою заводдю. Але десь через 150 років вона стала серцевиною Київської Pyci - могутнього політичного об'єднання, котре швидко перетворювалося на одне з найбільш розвинених i економічно процвітаючих суспільств тогочасної Європи. Як же вдалося досягти цих гідних подиву змін? Хто їx здійснював? Що уможливило їх - зовнішні стимули чи події внутрішнього життя? Аби відповісти на ці запитання, згадаємо насамперед, що пишеться про походження Київської Pyci у найдавнішому східнослов'янському літописі "Повість временних літ": "У piк 852… стала називатися [наша земля] - Руська земля… У рік 859. Варяги, приходячи iз замор'я, брали данину з чуді, i з словен, i з мері, i з вeci, [i з] кривичів. А хозари брали з полян, i з сіверян, i з вятичів; брали вони по білій вивірці - стільки від диму… У рік 862. Вигнали [чудь, словени, кривичі i весь] варягів за море, i не дали їм данини, i стали самі в себе володіти. I не було в них правди, i встав рід на рід, i були усобиці в них, i воювати вони між собою почали. I сказали вони: "Пошукаємо самі co6i князя, який би володів нами i рядив за угодою, по праву". Пішли вони за море до варягів, до русі. Бо так звали тих варягів - русь, як ото одні звуться свеями, а другі - норманами, англами, шип - готами, - отак i ці. Сказали pyci чудь, словени, кривичі i весь: "Земля наша велика i щедра, а порядку в ній нема. Ідіть-но княжити i володіти нами". I вибралося троє братів iз родами своїми, iз собою всю узяли русь".
Спираючись на цей уривок, ряд німецьких учених, зокрема Готліб Байєр, Герхард Міллер та Август-Людвиг Шльоцер, які у XVIII ст. служили в Pociї, розвинули так звану норманську теорію. В ній доводилося, що Київську Русь заснували варяги - германо-скандінавська народність, відома на Заході як вікінги, або нормани. Підкреслювання важливості германських впливів та натяки на нездатність слов'ян створити власну державу викликали обурення славетного російського вченого XVIII ст. Михайла Ломоносова, який написав гнівну відповідь німцям, доводячи першочергову роль слов'ян у створенні Київської Pyci. Твердження Ломоносова дістали назву антинорманської концепції та поклали початок суперечкам, які тривають i досьогодні. Здавалося, що в XIX та на початку XX ст. переможе норманська теорія, оскільки и підтримала більшість західних i ряд відомих російських істориків. Проте антинорманських поглядів уперто трималися такі два провідних українських учених, як Михайло Грушевський та Микола Костомаров. У 30-х роках радянські вчені почали контрнаступ, оголосивши норманську теорію політично шкідливою, бо в ній заперечується здатність слов'янських народів створити незалежну державу. При цьому наголошувалося на тенденційності Нестора-Літописця, монаха, який у XI ст. написав "Повість временних літ", вказувалося на багато внутрішніх суперечностей у його розповіді и на те, що дані археологічних розкопок не підтверджують широкомасштабної присутності варягів у Київській Pyci. Виходячи з цього вони робили висновок, що Київську Русь заснували східні слов'яни.
Значною мірою ці дебати набули лінгвістичного за своєю суттю характеру и торкаються етимології слова "Русь". Норманісти доводять, що воно походить від слова ruotsi - фінської назви шведів, яка в свою чергу виводиться з давньошведського слова rodr (грести). Оскільки фінни підтримували тісні и тривалі зв'язки як із шведами, так i зі слов'янами, припускають, що свою назву для перших вони почали застосовувати і до останніх. У антинорманській концепції слово "Русь" пов'язується з назвами річок Рось i Русна в Центральній Україні. Інша гіпотеза припускає можливість існування зв'язку між цим словом i назвою кочового племені роксоланів, яка походить від іранського rhos, що значить "світло". Оскільки ці гіпотези мають серйозні недоліки, жодна з них не дістала загальної підтримки. Що стосується самого слова "Русь", то, як виявляється, ним спочатку називали варягів, потім землі полян у Центральній Україні, а згодом - ту політичну єдність, що стала зватися Київською Руссю. (Слово "Україна" вперше з'являється в літописах у 1187 р. i спочатку вживається як географічне позначення Київського пopyбiжжя).
Аналогічно тому, як не вдалося дійти конкретного висновку про походження слова "Русь", так i немає загальної згоди щодо ширшої проблеми - співвідношення зовнішніх скандинавських впливів та чинників власне слов'янської еволюції у виникненні Київської Pyci. Тривала и затята суперечка дала мало нових фактичних даних. Можливо, через брак знань багато вчених (за винятком радянських) поступово були змушені шукати компромісного рішення. Нині існує загальна згода щодо впливу скандинавів на суспільство и культуру східних слов'ян. Мандруючи у складі невеликих ватаг заповзятливих воїнів-купців, варяги швидко засвоювали східнослов'янську мову та культуру и через свою малочисельність навряд чи могли серйозно вплинути на cnoci6 життя місцевого населення. Проте важко заперечувати участь, ба навіть провідну роль варягів у політичному житті з огляду на те, що всі правителі Києва аж до Святослава, а також їхні дружинники мали скандинавські імена. Варяги відігравали роль каталізатора політичного розвитку завдяки тому, що або підкоряли слов'ян i політично організовували їх, або ж створювали для них загрозу, що змушувала їх краще організовуватися самим. Щоправда, у ряді випадків інтереси східних слов'ян i варягів співпадали. Це, зокрема. стосувалося обмеження впливу хозарів, протистояння нападам кочовиків, забезпечення и охорони дніпровського торговельного шляху на Візантію.
Тому існують вагомі підстави вважати виникнення Києва досягненням не якоїсь окремої етнічної групи, а результатом складної слов'яно-скандінавської взаємодії. Нещодавно американський учений Омелян Пріцак, розвиваючи цей підхід, висловив думку, що питання про етнічне походження Pyci є несуттєвим. На його погляд, Русь була спочатку поліетнічним i багатомовним торговельним союзом, що з метою встановити контроль над торговими шляхами між Балтійським та Середземним морями i утворив політичну єдність під назвою Київська Русь.