Як i більшість великих міст світу, Київ завдячує своїм звеличенням власному географічному положенню. Розташований у середній течії Дніпра. він слугував основним транзитним вузлом на величезній території. прилеглій до Дніпра з притоками. Водночас він був чудовою висхідною для подорожей униз по Дніпру через Чорне море аж до багатих міст Леванту. До того ж розташування на межі двох географічних i культурних зон - вкритих лісом рівнин Півночі та відкритих південних степів - зумовлювало чимале стратегічне значення міста. Тому воно и стало точкою зіткнення i взаємодії двох історичних тенденцій.
Про одну з них ми вже згадували. а само про поступове об'єднання численних розрізнених східнослов'янських общин у великі племена. Кожне з них мало свою територію, власних вождів i захищені міцним частоколом поселення. В авангарді цього руху були поляни, на землях яких згодом постане Київ. Згідно з оцінками вчених, уже к VI-VII ст. поляни на чолі зі своїм напівлегендарним вождем Києм утворили сильний племінний союз, що панував над сусідніми племенами и мав пені стосунки з Візантією. За легендою, Київ заснував Кий з брагами Щеком, Хоривом i сестрою Либіддю, назвавши місто власним ім'я. Хоч наші знання про ту добу досить туманні, все ж можна припускати, що східні слов'яни взагалі та поляни зокрема значно просунулися у створенні величезного політичного и культурного цілого, яке називатиметься Київською Руссю.
Ще швидше i рішучіше розгорталися інші події, що спричинилися до появи на історичній сцені скандінавів. Аби зрозуміти це, слід насамперед окинути поглядом скелясті и пустельні береги Скандінавії VIII-IX ст., де з причин i досі незрозумілих виник небачений демографічний бум. Не знаходячи засобів до існування на батьківщині, багато молодих Відчайдушних скандінавів сідали на кораблі й рушали шукати долі на чужині. Вони влаштовували спустошливі наскоки на країни Західної Європи, оселялися на захоплених землях Англії, Франції, Італії та Сицилії, засновуючи там свої королівства та князівства, інші скандинави. перепливши Атлантику, колонізували Ісландію, Гренландію i, що цілком можливо, досягали Американського континенту. Ще інші, зокрема вихідці із Швеції та острова Готланд, яких називали варягами, мандрували на південний схід. Спочатку вони осідали на берегах Балтійського моря у Альдейг'юборзі, на озері Ладога, а дещо пізніше - у Новгороді, на озері Ільмень. На відміну від укріплень частоколом у сідних слов'ян варязькі поселення являли собою солідні гради-фортеці, де селився князь із дружиною та ciм'єю, а навколо виростали ремісничі і купецькі передмістя.
Торгуючи з тубільцями, а то и удаючись до грабунку (коли перший cnoci6 не давав результатів, як правило, застосовували другий), варяги добували хутра, мед, віск та невільників. Проте вони хотіли більше, ніж могли дати східні слов'яни. Використовуючи свої поселення як бази, варяги досліджували річкові шляхи, що вели на південь до великих i розкішних міст Візантії та Ісламської цивілізації. За короткий час вони освоїли мережу водних шляхів та волокових переправ по Волзі з Балтійського моря до Kacпiю, що відкривала шлях до Багдада - цієї багатомовної столиці Ісламського світу. Згодом з'явився ще важливіший шлях. Названий у літописах шляхом "Із варягів у греки", він ішов униз Дніпром до Чорного моря й далі на Константинополь - величезний ринок торгівлі з левантинськими містами й найбагатше місто в усьому християнському світі.
Переселення дaлi на південь, ближче до Константинополя, було для заповзятливих варягів лише справою часу. Як пишеться у "Повісті временних літ", у 862 р. два варязьких ватажки Аскольд i Дір, лишивши дружину свого князя Рюрика в Новгорода попливли із загонами своїх воїнів униз Дніпром. Оцінивши прекрасне розташування Києва на високому березі річки, вони оволоділи містом, а на полян, що населяли його околиці, наклали данину. Аскольд i Дір, очевидно, швидко зажили co6i багатства и сили, бо у 860 р. наважилися разом із підвладними їм полянами напасти на Константинополь. Незабаром вісті про їхні успіхи дійшли до Новгорода. I хоч Рюрик уже помер, а його син Ігор (по-скандінавському Інгвар) був ще замолодим, щоб стати на чолі дружини, Олег, що був регентом (опікуном), доки Irop не досягне повноліття, зібрав дружину з варягів, слов'ян та фіннів, узяві1з собою Ігоря й поплив до Києва. Хитрощами виманив він за мури міста Аскольда и Діра i, звинувативши їх в узурпації влади, вбив. У 882 р. Олег оселився в Києві, проголосивши його "матір'ю міст руських".
Так розповідає про прихід варягів до Києва Нестор-Літописець. Проте в результаті ретельного аналізу тексту, проведеного різними поколіннями вчених, у цій оповіді виявлено багато внутрішніх суперечностей i слабких місць. Сучасних істориків дивує, чому могутній, на загальну думку, Рюрик жодного разу не згадується у сучасних йому джерелах. Деякі взагалі піддають сумніву сам факт існування Рюрика. Чи справді могли такі досвідчені ватажки, як Аскольд i Дір, піддатися на явний підступ Олега? Чи був Олег справді пов'язаний з Рюриком, чи, може, літописець просто намагається скласти для нього шляхетніший родовід? I чим пояснити, що регентство Олега тривало ще довгий час після того, як Iгop досягнув повноліття? Словом, за відсутності даних про період до правління Олега в інших джерелах важко відрізнити реальність від вимислу в Несторовій версії походження Pyci.