Born to Die

Ніколи не кажи мені слів про почуття! Чуєш? Вони пірнають глибоко в душу, аж до самого серця, вони закарбовуються на ньому! А коли все минає, залишаються тільки рани - їх не гоїть навіть час. І по цім ти починаєш худнути від ненависті та болю. Куди мені худнути? Краще просто дивися на мене. Дивися своїми собачими очима, своїми сумними карими очима, а я хай тільки здогадуюся, що в тебе на думці. Тим паче хіба можливим буде ненавидіти людину за красиві очі?

Рак. 25 марта.

Как же он любит Вас.

ага:/

Печаль, апатия, весна.

Тут в один до мене прийшло розуміння.
Що не треба нічого чекати або вимагати від когось.
Ніхто нікому нічого не винен.
В кожного своє і немає сенсу думати про щось інше.
Потрібно повертатись в попередній стан, а то я більше так не зможу.
Я ставлю крапку . Було класно, але не настільки, щоб жаліти про це.

Вечір, якийсь дуже самотній вечір неділі.
В колонках грає 25/17, а все якось так пічально.
Я мала написати про зно, але я навіть не хочу згадувати про нього.
Мій результат зовсім не порадував, тепер розумію наскільки все серйозно.
А ще в 23 школі я зустріла тебе, а ти так "обрадувався".
І от я знала, що ти напишеш, і напишеш про те, що треба зустрітись.
Зовсім не хочеться розчаровуватись знову в тобі,
я не люблю такий тип людей, як ти)
Жаль, що тоді я цього не розуміла.

З завтра розпочинаються канікули. Я ще до останнього не усвідомлюю,
що це останні весняні канікули. Кожен день мова, математика, історія.
Ніхто не зрозуміє, як мене бісить це зно. Я розумію, що мушу його вчити.
Що в суботу знову пробне, а я зовсім не готова до нього.
Разом з тим мені пофіг. Хочеться просто на день відключитись і не переживати за все.

Весна, невже вона не прийде?
невже не змінить хоч щось. Все залишається на своїх місцях.
Залишається до того часу, поки хтось не почне щось змінювати.

Сижу вчу англійську, а разом з тим розумію, що я нічого незнаю.
Що я буду робити завтра? добре хоч, що це пробне ЗНО.
Насправді мене бісить все і хочеться швидше закінчити школу.
завтра поділюсь враженнями і напишу, напишу про канікули,
перші канікули, яким я не рада (
Так багатьох не вистачає зараз. З кожним днем розумію, що все не так, як хочеться.
Напевно так і не буде. Що це за дурні випробовування? Завжди хтось буде далеко від тебе, хтось важливий і рідний) Всі ці слова, речення ні до чого. Хочеться чогось більшого. Судять не по словам, а по вчинкам. Невже я зможу довго чекати, взагалі чи я дочекаюсь чогось? Ця невідомість мене добиває.

як не пічально, але це так.