Born to Die

лише 31 день і всі вже будуть на відстані не простягнутої руки,
а значно більшій.
цю відстань доведеться вимірювати кілометрами,
а не кроками чи хвилинами.
цю відстань доведеться долати годинами або ж навіть днями.

я так не хочу, щоб мої їхали від мене.
мої, бо ж звикла до них, як от люди звикають до ранкової кави
або до вечірньої прогулянки.
своє не хочеться відпускати, а тим більше чекати.

я ненавиджу чекати. чекати на щось чи когось.
це напевно найгірше в нашому житті.
бо одного разу можна просто не дочекатись.
от саме тому, я не хочу, щоб всі їхали, це ж навіть не на тиждень
і не на місяць.
чекати доведеться рік, а може й більше.
хочу знайти ту людину, яка вигадала відстань.

"Именно расстояние даёт понять, на сколько дорог тебе человек
и как тяжело без него. "
А. Чехов.
я вже це зрозуміла, і навіть не можу уявити, яким буде той прощальний день.
я буду сумувати кожну секунду за кожним.
<3

Без тебе не так, як треба.

ну просто космос^^

придя сегодня домой
ты упал.
разбивая попутно чашку\часы\висок.
раз за разом падая
ты летал.
и не думал о том, как больно
и как высок.

І от моя душа складає зброю вниз,
Невже таки вона
Так хоче теплих сліз?

Знаєш, коли мені подобається якась пісня, я заслуховую її до дірок. Умикаю знову й знову, переслуховую, танцюю, мрію, засинаю- прокидаюся- роблю- каву- ходжу- їм- відпочиваю, живу під неї.
Я думав, із тобою все буде так само. Ти подобаєшся мені. Я живу тобою, дихаю, марю. З ким не буває. Хіба таке вперше? Захоплення ж ніколи не тривають вічно.
Я забув свої улюблені пісні. Слухаю ті, які ти виставляєш у своїх соціальних мережах. Читаю книжки, про які ти пишеш. Недавно ти написала, що слухаєш оте джазове онлайн-радіо, і я теж його слухаю. Інколи воно набридає, і то добряче, але я не хочу пропустити акордів, які зачіпають тебе й змушують заплющувати очі. Я уявляю, як ти хитаєш головою, як проводиш рукою по шиї- ти ж завжди так робиш, коли тобі дуже подобається якась музика, -я бачив.
Я теж проводжу рукою по шиї- бо мені дуже сильно подобаєшся ти.
Думав, то минеться. Я вже заслухаа тебе до дірок. Як і твоє улюблене джазове радіо.воно встигло набриднути. А ти- ні. Я вмикаю твій образ якомога частіше- засинаю- прокидаюся з ним, сподіваюся, що скоро він утратить свою гостроту, але він лише закарбовується глибше в мене. Я боюся, що коли мені виріжуть апендикс- усім моїм друзям вирізали, - я шепотітиму твоє ім' я, відходячи від наркозу.
Ти написала, що любиш гірку каву та гіркий шоколад, -я їх не люблю. Кава з молоком і молочний шоколад куди смачніші. Може, коли ти це писала, тобі просто було дуже сумно. Або ж ти перечиталася своїх французьких книжок. Зізнаюся, більшість книжок, які ти читаєш, мені теж не подобаються.
Але ти подобаєшся мені. І я вже не знаю, чи цеколись минеться.
Щоразу, коли я пишу тобі листа, то думаю, що завтра, коли ти прийдеш до мого фургончика купувати каву в обідню перерву, я зроблю тобі свою улюблену, з вершками, і вручу конверт. Але тирриходиш- у вухах навушники, шарф затуляє губи, - тицяєш пальцем в еспресо й даєш мені гроші. Береш горнятко, киваєш та йдеш собі. А конверт залишається під прилавком. Разом із купою інших.
За тобоюзавжди черга людей. Я готую їм каву, у фургончику грає твоя улюблена музика, я дивлюся тобі вслід, питаю себе, чи сподобалося тобі твоє еспресо сьогодні.
А ввечері знову пишу листа. Може, якраз завтра ти попросиш каву з вершками, і я наважуся вручити тобі конверт. А може, ти прийдеш без навушників, почуєш музику в моєиу фургончику й сама про все здогадаєшся.

І я на небі! Мила моя на небі.
Зоре моя на небі, відколи тебе знайшов.

Краще, коли про тебе ніхто не знає.