лише 31 день і всі вже будуть на відстані не простягнутої руки,
а значно більшій.
цю відстань доведеться вимірювати кілометрами,
а не кроками чи хвилинами.
цю відстань доведеться долати годинами або ж навіть днями.
я так не хочу, щоб мої їхали від мене.
мої, бо ж звикла до них, як от люди звикають до ранкової кави
або до вечірньої прогулянки.
своє не хочеться відпускати, а тим більше чекати.
я ненавиджу чекати. чекати на щось чи когось.
це напевно найгірше в нашому житті.
бо одного разу можна просто не дочекатись.
от саме тому, я не хочу, щоб всі їхали, це ж навіть не на тиждень
і не на місяць.
чекати доведеться рік, а може й більше.
хочу знайти ту людину, яка вигадала відстань.
"Именно расстояние даёт понять, на сколько дорог тебе человек
и как тяжело без него. "
А. Чехов.
я вже це зрозуміла, і навіть не можу уявити, яким буде той прощальний день.
я буду сумувати кожну секунду за кожним.
<3