Птицами

Сьогодні ми з малою готували піццу.Ну як "ми"?Я.Тісто, начинка, випікання-все на мені.Мала тільки їла.Но рахується, що ми пекли двоє.Ібо нєсправєдліво це.Але піцца вийшла смачна.За кілька хвилин лишився один шматочок.(Певно мені лишили)

Ми з пільмєньом вже студенти!Ураааа, до 1 жовтня ми вільні, як звьозди в пальотє.Клас.Я буду вчитись і жити разом з Надьокою, яка обіцяла ставити на мені опити.Ахаха, а я їй пільмєні ліпити буду, і борщ їбашити.Ібо то є взамна любов.Вот так вот, рібяткі)

Вадім: -Скільки тобі там років?13 чи 14?А вже волосся покрасила?Повипадає все до 18! Я: -Чувак, мені вже 17, якщо що.

Ти сьогодні позвонив, а я навіть не взяла трубки, аби сказати, що немає бажання говорити, як це було раніше.Я просто відхилила твій дзвінок.В принципі, так як і інші.Ти пишеш:"що сталось?", а я не віповідаю.Це не ігнор.Не той настрій, аби спілкуватись з людьми, навіть найдорожчими і найріднішими.Ти маєш зрозуміти.

Дурний стан.Ніяких відчуттів, ніяких емоцій.Я як "бєзжизнєнний овощь" лежу, п'ю воду, їм, сижу вк.Коли хтось говорить до мене, то я слухаю, але не чую.Мене абсолютно нічого не хвилює.Така собі апатія.І це мені не подобається.Якби тільки це не затягнулось на тривалий час.Інакше буде один вихід.Всього один

Ти ні разу не спалилась, писавши мені про Пляплю.Кажеш, його не існує і він просто плід моєї бурхливої фантазії.Як розумно.Фак логіка.Ти пишеш, що я вигадала його для того, аби люди заздрили, який в мене ахуєнний друг?Клас.Пляпля і є ахуєнний.Він живий.Такий як і ти.Тільки ти не ахуєнна.

Таке враження, що під домашнім арештом.Мама не дозволяє багато ходити, тільки трохи вставати.Хоч я її і запевняла, що ходити можу і мені майже не боляче.Але то ж мама.Вона краще знає що і як я відчуваю.

Тільки Снєжку може вкусити собака Ані за ногу в двох місцях.Тепер мені тяжко ходити.Місце укусу синє.А я планувала бігати.Всі плани в сракотєнь.Факін шіт

Ніхто не думав, що ти можеш так вчинити.Наші батьки дарма їхали, аби поглянути тобі в очі, а ти посоромилась показатись?Тобі 5 років, що ти не можеш відповідати за свої вчинки.Знаєш хто ти?Покидьок.Ти просто, як боягузка, підкинула речі в свою колишню кімнату, і втікла.А ще й записку, в якій давила на жалість.Раніше треба було думати про те, що ти зробила, і про всі можливі наслідки.Ну якщо вже так хотілось поносити ті речі-невже не легше було сказати:дівчата, подаруйте мені ту чи іншу річ.Але ж не красти…Це низько.Тисячі людей зараз в такій матеріальній ситуації, як ти, але ж вони не крадуть, вони не вдаються до таких заходів.Вони мають якусь честь.А ти її не маєш.Ти її втратила тоді, коли перший раз взяла чужу річ.Ніхто не здивується, якщо виявиться, що всі пропажі пов'язані з тобою.Але ти ще виправдовувалась, брехала нам.Мало того, що вкрала, так ще й не визнала свою вину.Ти опустилась в моїх очах.Постав себе на місце людей, яких ти дурила!Ніхто і подумати не міг, що це зробила ти.Люди тебе любили, довіряли тобі.Коли мама позвонила, і розповіла всю історію, я плакала.Мені стало до того гидко і боляче-що просто хотілось подивитись тобі в очі і запитати:навіщо?Але ти видалилась з вк, змінила номер.Не переживай, потрібні люди тебе знайдуть.Твоя керівничка(яка була дуже здивована в тому, що це зробила ти), має твою адресу.Чекай гостів, люба.Одне я зрозуміла і врахувала для себе:нікому не можна довіряти.Всі люди брехливі лицеміри.На власній шкурі я це відчула."Когда в меня кидали камни, я ведь отчетливо видела руки родних і близких в толпе".Отак і про тебе.Знала б ти, як я тебе любила, як я була рада, коли переписувалась/спілкувалась з тобою.Як я тобі довіряла, як хвалила тебе перед друзями.А ти.Тепер я розчарувалась.І не тільки я.Всі.Я навіть рада, що тебе виключають з ліцею.Такі учні там не потрібні.Ти це заслужила.Ти будеш відповідати.Раніше мені тебе було шкода, але тепер…

З дня-у-день переконуюсь, що Аня-це людина, яка мені потрібна.Це людина, з якою хочеться дружити.Вона настільки цікаво розказує історії, анекдоти і т.д, що здається, слухав би її і слухав.А її міміка, жести-це просто "нє атарвать глаз".Дивно те, що вона не любить шоколад і ні його похідних(цукерки, торти). Блін, але інше їсть вона тонами і не товстіє.Худенька, маленька, розуміна, гарна і щира.Вона не боїться виглядати смішною чи ідіоткою.Блін, я її люблю)

Останнім часом забагато брешу про свій фізичний і моральний стан. -Як ти там? -Добре(а самій би вийти в вікно). Знову дається в знаки хвороба.Краще напевно було б жити без спини, ніж з нею. І завжди для всіх все добре

Радує тільки те, що завтра йду до Ані.Там хоч відпочину від всіх проблем на деякий час, і буду сміятись разом з нею, посплєтнічаєм, фільм подивимось, поп'ємо чаю, позадротимо вк і я спокійно піду додому з хорошим настроєм)

Мені добіса набридли ці безглузді переписки про зниклі речі.Добіса набридло читати одне і те ж:ті з самі звинувачування і дурні випрадовування.Я не хочу мати до цього ніякого відношення, мені ні ті речі, ні ті гроші не треба.Я хочу, аби це скоріше закінчилось і забулось.