Ніхто не думав, що ти можеш так вчинити.Наші батьки дарма їхали, аби поглянути тобі в очі, а ти посоромилась показатись?Тобі 5 років, що ти не можеш відповідати за свої вчинки.Знаєш хто ти?Покидьок.Ти просто, як боягузка, підкинула речі в свою колишню кімнату, і втікла.А ще й записку, в якій давила на жалість.Раніше треба було думати про те, що ти зробила, і про всі можливі наслідки.Ну якщо вже так хотілось поносити ті речі-невже не легше було сказати:дівчата, подаруйте мені ту чи іншу річ.Але ж не красти…Це низько.Тисячі людей зараз в такій матеріальній ситуації, як ти, але ж вони не крадуть, вони не вдаються до таких заходів.Вони мають якусь честь.А ти її не маєш.Ти її втратила тоді, коли перший раз взяла чужу річ.Ніхто не здивується, якщо виявиться, що всі пропажі пов'язані з тобою.Але ти ще виправдовувалась, брехала нам.Мало того, що вкрала, так ще й не визнала свою вину.Ти опустилась в моїх очах.Постав себе на місце людей, яких ти дурила!Ніхто і подумати не міг, що це зробила ти.Люди тебе любили, довіряли тобі.Коли мама позвонила, і розповіла всю історію, я плакала.Мені стало до того гидко і боляче-що просто хотілось подивитись тобі в очі і запитати:навіщо?Але ти видалилась з вк, змінила номер.Не переживай, потрібні люди тебе знайдуть.Твоя керівничка(яка була дуже здивована в тому, що це зробила ти), має твою адресу.Чекай гостів, люба.Одне я зрозуміла і врахувала для себе:нікому не можна довіряти.Всі люди брехливі лицеміри.На власній шкурі я це відчула."Когда в меня кидали камни, я ведь отчетливо видела руки родних і близких в толпе".Отак і про тебе.Знала б ти, як я тебе любила, як я була рада, коли переписувалась/спілкувалась з тобою.Як я тобі довіряла, як хвалила тебе перед друзями.А ти.Тепер я розчарувалась.І не тільки я.Всі.Я навіть рада, що тебе виключають з ліцею.Такі учні там не потрібні.Ти це заслужила.Ти будеш відповідати.Раніше мені тебе було шкода, але тепер…