Птицами

Ну що за життя?Всі у всьому винять, проблеми з вступом, проблеми в сім'ї, друзі далеко, ніякого особистого життя, ноут глючить, брат харить.Все харить.Та ще й ти з своїми оправданнями.Не чіпай мене.Зізнайся у всьому і ніхто нічого не дізнається.Але нє ж блядь, треба казати, що ти не винна, а винна я.Ну звичайно, хто ж як не я?Клас просто.

І не важливо, що я прокинулась о шостій ранку, проспала, і поїхала залєпком, зате наїлась абрикосів і персиків, відвідала нове місто, сходили з мамою в місцевий "чікен хат", здали документи і поїхали додому.Ну і ще забрали диски в Іри, сиділа, дивилась, плакаааала.Блін, сльози струмками лились з очей.Згадувала всі моменти, проведені з моїм 11-в, найріднішим класом в житті-і так хотілось хоч на пару днів ще повернутись в ліцей.Але це неможливо.Тому і ревіла(

І досі не можу зрозуміти, як я могла вірити.Як могли вірити люди тобі, такій лицемірці.Навіть подумати не могла, що це зробила саме ти.Але ті фото тебе видали.Думала, ніхто не дізнається?Ба ні, дізнались.В мене є хороша подруга, з якою ти відпочивала в Карпатах, і яка бачила, що ти носила чужі речі.Наші речі.Ти зрадила нашу 38-у і себе саму.Невже тобі самій не соромно і не огидно носити крадені речі?Совість не мучить?Але чи є вона в тебе…Сумніваюсь, раз ти так вчинила.Ти поплатишся за це, тобі буде настільки соромно, наскільки ти це заслужила.Думаю, після цього ти захочеш піти з ліцею, і ліцей не захоче аби ти вчилась там.Злодійка.Мені тебе шкода.Знаєш чому?Бо ти лицемірка.Ти зраджуєш сама себе і брешеш людям, які тебе люблять і довіряють."Ми її любили, а вона нас обікрала".Вірно підмітила, мала.Вибач, але я в тобі розчарувалась.Назавжди.І через тебе я більше не зможу вірити і довіряти людям.

Іра була в епіцентрі, побачила відро снєжки, і згадала тебе.І мене накрило.Завжди коли бачу снєжку-то уявляю тебе.Якщо снєжка, то тільки Лавринюк)

Невже хоч одна з моїх мрій здійсниться найближчим часом?Дуже на це надіюсь.Лишилось тільки вмовити тата провезти мене через кордон, бо я планую їхати сама.Планувала їхати в іншу країну за запрошенням сестри, але не все стається так, як цього б хотілось.Хоча Білорусія-непоганий варіан.Навіть дуже)

Я не можу нормально спілкуватись з людьми.Мене все нервує, в кожній репліці я бачу щось таке, що злить мене."Що робиш"-набридло це питання, особливо о першій ночі, коли зрозуміло, що я нічого не роблю."Як справи"-коли я і так дала відповідь на питання "як ти".Дуже нервують ці банальні питання.Невже не можна щось нормальне питати?Та ні, краще добивати стандартними питаннями не стандартних людей.Після цього я навіть не можу Правдиво написати про свій стан."Нормально", в будь якому випадку.Бо сенс розмови втрачається.

День пройшов у пошуках внз.Дарма я не здавала хімію.Вибору майже нема.Практична психологія, психологія-от і все, щ пропонується.Слава Богу, що є нормальні шанси поступити.В понеділок ще одна поїдка.Не знаю, чи вистачить сил витримати довгу дорогу.Бо виснажена вже.Повністю.

Зберися нарешті з своїми думками, і заяви конкретні претензії.А не ти сьогодні говориш мені одне, завтра інше, і я не знаю, що виправляти і що змінювати.То я в цьому винна, то вже ні, ти знайшла іншу провину.Визначся.

Всі мої плани на майбутнє-в сракотєнь.Раніше я ще вірила в те, що все може нормально скластися, варто тільки захотіти.Я захотіла, але нічого доброго не стається.Я просто зробила один неправильний вибір, які перекреслив всі мої плани.Вчора це підтвердилось.Я розчарувалась в собі настільки, наскільки це можливо.І плакала, вперше за стільки часу.Бо то було настільки образливо.Я бачила, як мої мрії зруйнувались в один момент.Мама заспокоювала, казала, що все буде добре.А я не вірила.Бо нічого не добре.Навіщо обманювати і мене і себе, мамо?Це безглуздо.Вихід правда є, але мені соромно навіть писати про це.Раніше треба було нам думати про це все, а не в останній момент, коли нічого виправити вже не можна.

Бачила в Львові хлопчика схожого на обі.Та я навіть прийняла його за обі.Так і кажу мамі:"отам напевно стоїть хлопчик з нашого ліцею.Може підійдемо?".А мама:"та часу нема, йдемо.Потім побачитесь".І тут хлопчик обертається, і я розумію, що це не обі.Було б смішно, якби ми підійшли.І я зрозуміла, що бачу його вже в прохожих, вскрізь.

Це було класно.Двоє, з мамою в новому місті(для мене-так, для неї-ні). Івано-Франківськ вразив мене приємними краєвидами і люб'язними людьми, які завжди з усмішкою підказували дорогу до того чи іншого місця, та ще й радили, в які кав'ярні зайти по дорозі.Кава там справді смачна.Загалом, сподобалось.Запам'ятався водій маршрутки, якою ми їхали до Льовова, що провів мене через дорогу до магазину, почекав, і відвів назад до мами."Ви дуже приємна і миловидна львів'яночка".Не знав він, що я з Волині.А я і не сказала.І так нормально.3,5 години до Льовова в майже повній маршрутці.Зупинка в Рогатині на 15 хв.Боже, як це гарно!Навкруги рельєфні підвищення, і повітря…Чисте, свіже.Не хотілось їхати звідти.І нарешті Львів.1година до ЛДУ БЖД.Хлопчики в формах-добіса гарні.І всі усміхались.Один сказав:"Я б хотів, аби ти тут навчалась".Запав на мене, ахаха.І там місце класне.Недалеко парк, кав'ярні і пивоварня!!!Хоч в Львові я була не раз, але щоразу це місто відкриваю по-новому для себе.Вузенькі вулички, старі будинки, запах кави і свіжої випічки.Ммм, не хотілось залишати це місто.Але треба.Втомлені і сонні, ми з мамою їхали до Ковеля.В 23:30 сиділи на вокзалі.І разів 10 засинала, і прокидалась від голосу диспетчера.А потім в 4 ранку тільки потрапили додому.Я дуже змерзла(ніч все-таки) і заснула в одязі.Відразу вирубилась, і прокинулась, бо збудив малий.Але я знову заснула.До 13:00.Стан:нікакая.Випила кави, і буду спати далі). Та байдуже, головне, що мені сподобалась поїздка)

Якби ти тільки знав, як я чекаю повідомлення від тебе.Але ти не напишеш.Вже ніколи.Бо ти розчарувався в мені.Ти сам сказав про це.Я зрозуміла багато чого, після цього випадку.

Навіщо було стільки всього готувати?Розумію, що в бабусі дн, і прийдуть гості, але на 15 людей стільки їжі?Та це на тиждень з запасом вистачить.Два величезні торти-привіт жир.Вічний жир.