le sucre

три дні моїх роздумів про нове життя, де все прекрасно.

Де немає всього гамна, яке постійно підстерігає нас на кожному новому кутку.

я хочу, хочу, хочу нового.

Де зранку так спокійно, тільки кава і ми. Не знаю як так вийшло, та я справді таааак хочу цього.

я працюю над цим. кожен день до поставленої цілі.

я вірю в це

я не знаю.що робиться?в школі так важко. всюди важко.

мені потрібна твоя фотографія, я поставлю в себе на столі. ти мені допомагаєш

тебе ніби немає, але ти присутня завжди

так хочу!

ми зможем.ми поставили ціль, ми її досягнемо.

разом краще

я вірю.

це гра

в якій ми переможці

Дорога А., цей пост буде тільки для тебе.Він твій.

Всі мої думки концентруються в цей момент лише на тобі.Я хочу розказати тобі дещо.

Можливо ти зараз мені не повіриш.Подумаєш, що я говорю?

Але.

Я знаю, про що ти думаєш.Навіть не так про що..скоріше просто як ти думаєш.Я знаю що ти переживаєш.Мені твого одного слова вистачить, щоб зрозуміти та відчути все те, що відчуваєш ти, в цю хвилину.

Дорогенька, тільки ти прийшла, я зрозуміла, що на довго.Так, нам так мало тих 7 годин на тиждень + 1 година бізнеса. Це мало.Але я вже бачу в тобі тепло.Ти хороша людина.

я знаю, ти пережила занадто багато, щоб я тебе вчила.Але дозв оль мені розказати тобі дещо.

Зовсім недавно, я зовсім зневірилась у людях.Я не бачила в них не підтримки, ні тепла, ні щирості, нічого.Я відмовилась від слова довіра, жила..для того, щоб просто існувати.

Так продовжувалось до того моменту, поки моя мама не сказала мені.Ніколи не можна забирати в собі довіру.Це частина нас.

Не буду розказувати, що була зі мною далі.Нехай все буде, як в новій трагедії(відкритий фінал) але

не замикайся.

знайди ключ.

відкрий себе

це все. тепер не треба нам нічого. і яке там " ми". немає. я не хочу про це говорити. це остання історія. непотрібна я б сказала. що далі? нічого? не правда. мені є про що подумати. вибач, я не розумію тебе зовсім, взагалі не розумію. ти як з іншої планети, говориш на іншій мові. нам не потрібна така. така дурна дитяча історія. надоїло грати в цю гру, без перемог, чи невдач. пойми. не треба нам це.

Життя і так не було схожим на рай, так тепер ще й зуб!111 НУ НАШО НАШО НАШО мені той зуб мудрості? я зараз здохну, блін.Через одииин, малеесенький, нікому не потрібний зубчииик В МЕНЕ БОЛИТЬ ВСЯ ЩЕЛЕЕПАААААААА

я задовбалася пити різні знеболюючі таблетки, після яких моє тіло ніби вата, а всередині кров-фонтан.

тіпа по ідеї, то в мене не так уже й болісно росте той довбаний зуб мудрості.

буває гірше.

7-мий, знизу, зліва.

то капец, от чесно!

якось так ти мене підштовхнула до роздумів. Якось. Я завжди стараюся притупити відчуття, які вирують. Стараюсь приховати емоції, ховаю. А тут.

Після розмови з тобою.

Знаєш, що не вичтачає в нашому житті?В житті простих, смертних людей.В тілі, біля серця віконце, яке можна легко відкрити.Дістати звідти шматочок болю, і викинути.Просто в космос. На свої маалеенькі 15 я пережила занадто багато.Поганого і хорошого.

Хороше- спогади є.

Поганого-біль лишилась.

Лишилась, є.Продовжує жити там, біля серця.От тільки немає в мене віконця там.Ніяк я не можу звільнитись від цього.

Саша, знала б ти, скільки я тримаю всередені.Воно вже як камінь осіло.Ніякого вьюві не вистачить описати це.Хочу завжди кращого.Я женуся за цим кращим, але я так стомлюють протягом цих перегонів.

Саша, я не можу.Треба триматись.

Слльози?Рікою.Колись треба випускати все на верх.

дякую, що ти є така, Саша Х.

Що, як, чого? Не знаю, після якого моменту перестала виливати все в блог.Буває різне.

Зраз все добре, запевнюю вас. Звичайно, є моменти, які просто приводять в жах.Але я справляюсь якось.Навіть не якось. Справляюсь дуже добре.

Якщо чесно.

Я так давно не співала. Це ж моя люблов. Те, без чого я нежила свідомо.Я завжди була в музиці, в тому світі. Не хочеться визнавати, що це кінець.

Люди, люди, люди. Багато людей. Особливо в неділю ввечері. Їх як мурах багато.

Мені треба серйозно задуматись над навчанням, та поступанням в університет.

Це моє майбутнє, це я. Як би вже взятися за голову, а?

все буде добре. ТУПА БАНАЛЬНА І ГАЛІМА ФРАЗА

та все просто мусить так бути!

ЦЕ ТРУБА, ЦЕ КАПЕЦ

КІНЕЦЬ?Я НЕ ХОЧУ ВТРАЧАТИ ДВОХ НАЙБЛИЖЧИХ ЛЮДЕЙ.СПИНІТЬСЯ

СВІІТ, НЕ ПОСПІШАЙ

да, бывала в тех местах, где нас уже нет

там лишь призрачные тени, которые переживают то, что мы когда-то

от любви до ненавести

31- ше, кінець літа, кольорове ластовиння. спогади, малюнки, море, озеро, вода. друзі, друзі, друзі. моє літо, яке сьогодні закінчилось. просто сьогодні. воно сказало: " стоп ". не яких пояснень, слова прощення чи просто розмови. тепло, яке стає різко морозним. холод і жара. жага жити помалееесенько вмиратиме. а інша пора буде вбивати в тобі коожну клітинку літа. ти вже якийсь не такий, зовсім інший. втобі різні голоси. знову це дурне роздвоєння особистості. ти говориш, за тобою ехо. що робити? ти спитаєш. сам в себе. немає відповідей. останнє, останнє життя в школі. рік, до енного дня у травні, коли буду в довгому платті плакати. буду плакати, боляче буде. там все нове, хоч і класне. невже ми всі настільки дорослі стали? нащо? коли? так бистро. тато не вірить. хоче бачити ще ту маленьку дочку, яка лише в спогадах лишилась. що робити, що робити? школа, привіт. літо, пака. осінь, дозавтра

сьогодні ноовий клаасний день. ну чого чого чого чогоооо все так добре тільки в кінці літа. але. закінчення чогось говорить лише про початок чогось нового, важливішого. хоча 11 класне вже початок кінця. кінця мого дурного, наївного дитинства. . . на чекає останнє перше вересня. епічно і трагічно. нам залишається лише проходити це все разом. не одному, так не можна. я щаслива людина. я маю людей яких юблю, які близькі. яких я рада бачити, з якими я люблю говорити і просто бачити лиця. все це чекає мене. . . Аня Хоміч, 3 поверх чи просто їдальняєя чекаю наших днів, нашого шкільного життя. розмов. цілую, люблю:3