якось так ти мене підштовхнула до роздумів. Якось. Я завжди стараюся притупити відчуття, які вирують. Стараюсь приховати емоції, ховаю. А тут.
Після розмови з тобою.
Знаєш, що не вичтачає в нашому житті?В житті простих, смертних людей.В тілі, біля серця віконце, яке можна легко відкрити.Дістати звідти шматочок болю, і викинути.Просто в космос. На свої маалеенькі 15 я пережила занадто багато.Поганого і хорошого.
Хороше- спогади є.
Поганого-біль лишилась.
Лишилась, є.Продовжує жити там, біля серця.От тільки немає в мене віконця там.Ніяк я не можу звільнитись від цього.
Саша, знала б ти, скільки я тримаю всередені.Воно вже як камінь осіло.Ніякого вьюві не вистачить описати це.Хочу завжди кращого.Я женуся за цим кращим, але я так стомлюють протягом цих перегонів.
Саша, я не можу.Треба триматись.
Слльози?Рікою.Колись треба випускати все на верх.
дякую, що ти є така, Саша Х.