Cиджу на своєму ліжку і розумію, сьогодні був останній день навчання в 4 гімназії. Дивно, але якимось чином вже грає музика, і ось думки вже сумні нахлинули. І тепер вже, сиджу на своєму ліжку і ледь не плачу. Міліон речей, які я не сприймаю близько до серця. Міліон таких, як легше не визнавати. Думаєш, думаєш, думаєш. А на вулиці дощ і вітер, а це придає ще більшої трагічності ситуациї. Не можу себе примусити сприйняти реальність такою, якою вона і є. Я йду, але не так як всі. Всіх чекає майбутнє, а мене ще тримає минуле. Багато тримає, не відпускає. І триматиме ще 2 роки і 5 місяців, якщо вірити, що любов живе три роки. Сьогодні пішов 7мий місяць цих дурнуватих страждань і задоволень в одному цілому. Сьогодні 7, моє число.І саме головне, що це навіть нічого не означає. Звичайнісіньке число, цифра. Воно не означає те, що є насправді, і це всерівно кльово.
Я бажаю всім знайти те, що ви невгамовно шукаєте. А випускникам бажаю триматись до кінця. Плаааачте, чуєте, ридайте. Сльози - прояв небайдужості. Цілую міцно. XX