Это просто Вьюи блог

згадуючи що було года 2 напевно назад, я можу тільки посміхнутися.то був чудовий час.як я подобалася кращим хлопцям нашої школи, як пройшовши по місту, мені посміхалися прохожі та дивилися у слід, я себе відчувала такоою красивою.аж не віриться що колись таке було зі мною.
цікаво, де ж ділася моя краса?
" росту-гарнішаю" ха-ха хто це вигадав?
" росту-старішаю" краще сказати.чи "росту-страшнішаю "
ну дійсно, адже це так і є
я себе такою гарною як тоді, ще не відчувала ніколи.хіба ж кожній дівчині присвячують вірші чи чекають в любий час біля підїзду?ні-і
смс, дзвінки, погляди, зустрічі, помилки, сльози, самотність
переживала все, проходила через все
дякуючи тому всьому, дякуючи тому часу, напевно із-за цього я зараз така яка я є
_
можу сказати, що саме таке переживають ті люди, які гідні цього.в мене в житті такий момент був, дякую за нього :)
хоча кожна людина красива по своєму.хтось рисами обличчя, хтось поглядом, хтось посмішкою.іншим пощастило ж більше.мати чудову фігуру, прекрасне обличчя, та добрий характер.всі до цього прагнуть, але більшість сидить на місці та чекає, чекає на це все.ну так, хороша ідея."я просиджу, воно само все візьметься, само по собі зміниться і все буде ідеально".як би ж то.потрібно працювати і іще раз працювати над собою.тільки праця над собою призводить до хороших результатів

і що я за людина?як швидко змінюється моя думка
почала про одне, закінчила про інше
це я.ось все і виправдання

запам.ятаю про це

я чесно кажучи сумую за тими людьми що були в моєму минулому
я перегортую наші фото, та сумую, правда
але не хочу повертати все
мені добре, але іноді сумно
я переживаю це все, пфф
мдаа Ксююшааа

в мене запитали "чому ти не заповнюєш блог тим, що ти відчуваєш? "
немає надхнення, немає настрою, я не знаю як це можливо ще пояснити
підсказали "візьми з серця", дійсно
завжди пишу про те що думаю, те що відбувається, що хвилює
хоча моторошно виписувати те, що робиться на серці
адже це особливе
адже це особисте

Пожалейте тихонько мужчину,
(Только так, чтобы он не заметил),
Без какой-либо веской причины.
Пожалейте мужчин. Всех на свете…

Успокойте мужчину руками.
(И не надо особо стараться!!!)
Мы же делаем их дураками,
Заставляя их в верности клясться.

Научитесь молчать без упрека
На бессонную ночь ожиданья,
Не трещать, как шальная сорока,
И не требовать в чем-то признанья.

Он вернулся домой! Он же с вами!
Просто в бане чуть-чуть засиделись.
(Он не собственность!!!) Просто с друзьями,
Может - пили, а может и спелись…

Не старайтесь понять человека,
У которого имя мужское.
ПРИНИМАЙТЕ как признаки века
Все, что «странное» и «не такое».

Это мы не такие, как надо.
Это нам у мужчин поучиться.
Как опасно нырять с водопада -
Так опасно на нас и жениться!

Пожалейте за это мужчину.
(Пожалейте, пока не заметил).
Мы ведь, женщины, сами причины
Половины страданий на свете..

Автор неизвестен

набридло.все
найкращий варіант був би просто втратити пам.ять, забути про всіх та все, та переїхати жити в іншу країну, почати жити з чистого аркуша.
коли твої друзі кажуть тобі що ти змінилася, та не в кращу сторону, від цього стає не приємно, але коли людина яку ти кохаєш, підтримує думку друзів, сама того не знаючи, ось це вже задіває до самої середини.
я почала жити сьогоднішнім днем, не думаючи про завтра, про своє майбутнє.нічого не відчувавши.цим змінивши свій характер, себе.з кожним днем я ввідалялась від тих, хто мені потрібний, кого я люблю.мені стало все одно абсолютно на все та всіх.на тебе, на неї, на них.я жила в своїй країні, за своїми правилами, а в дійсності мене дратувало все.ВСЕ.ти, твоя поведінка, відношення до мене.але твоя смс змінила мої погляди, повернула мене.те смс, в якому я могла тебе втратити, я відкрила очі, я продовжую жити, як жила до цього.я була сама щаслива людина на світі, а зараз що?я сиджу в пустій кімнаті з зошитом та ручкою, зовсім одна, витираючи сльози.доречі, я навіть забула про них.поки я жила сама собою, я не відчувала ні болі, ні образ, нічого.я також сумую за тією Ксюшою, що зникла.мені набридло жити так, як я жила до твого смс.поверніть мені хтось все назад, будь0ласка!я була щаслива, сама цього не розумівши.я хочу знову говорити годинати з тобою по телефону коли ти не поруч, думати про наше майбутнє, відчувати твою любов.
я зрозуміла, я ніби не жила, я існувала.
я зміню все.все буде як раніше, я сама цього хочу.я хочу щоб все було добре, поверніть мені хтось час назад…

легче уже не станет.
не переболит, не вылечится, не пройдёт.
это как пытаться спасти Титаник, который стабильно идёт под лёд.
это как смотреть в твои глаза и не видеть нежности
помнить тебя до тонкостей, до мелочей.
это как уйти, растворившись в вечности.
в сердце закрыть дверь, не оставив тебе ключей.

три години писати текст та випадково стерти його, не копірувавши, це аа блін!блін аа це капец!!

та бляяяяяяяяяять

це так смішно, робити вигляд що мені все одно, але ж в середині мене все просто перевертається.сказати "пока", а потім сидіти та жалкувати за цю розмову

що зі мною сталося?напевно дійсно, на життя дивлюсь вже не через рожеві окуляри, все ж може бути, вибач, але думки я читати не вмію

добре що тут зареєструвалась, пишу, мені стає добре, ніби висказуюсь, ох

сподіваюсь що ти цього не читаєш

мені стало не приємно, дійсно, не знаю навіть чому

ЧОМУ ВСЕ НЕ МОЖЕ БУТИ ДОБРЕ?

обоженьки, яка ж я дурнааа, яка я дурна-а

і що це?ЩО ЦЕ ТАКЕ

ОБОЖЕ, що робиться.

проблемипроблемипроблеми

а, доречі, привіт депресія, я сумувала)

Ась, як я тобі там говорила?"життя нам не дає тих випробувань через які ми не прошли б"

можливо дійсно це так і є, заспокою себе цим

аааааааааааааааааааааааааааааааааааааааа!

це зізнання зовсім не доречне.чому я?і скільки років

з 5-го класу подобаюся однокласнику, якого до 8-го класа вважала другом, кращим другом

як це взагалі можливо?ааай, він мене дратує

ці ванільні смсочки та дзвіночки, вибач, але в мене ігнор, забий, забуть

Это будет холодная осень.
Представляешь, дыхание пряча,
Ты идёшь по продрогшей аллее.
А когда я умру, ты заплачешь?

Это будет прекрасное утро.
Утром кто-то тебя поцелует,
Только я буду гордой, как будто
Тот, кто умер, совсем не ревнует.

Это будет совсем понедельник -
Не люблю понедельники с детства,
Целый день ты проходишь бездельник,
Будешь путать и цели, и средства.

Обстоятельства - даже не скажешь,
Ни одной разрешённой задачи,
Ты устал от обыденной сажи, ну а я…
Умерла. Ты заплачешь?

Застоявшаяся радость - в детях,
В телевизоре, в кухне за плитой,
Мой счастливый, я путалась в сетях,
И вот - нет этой гордой улитки.

Все амбиции, видишь, спасли ли?
Искололась и алкоголичка?
Нет, с тобою и врозь мы же - жили,
Только я прогорела, как спичка.

Ты заплачешь и выйдешь из дома,
Остановится сердце? едва ли.
Никогда не узнавшие, кто мы,
Мы не любим, чтоб нас узнавали.

Ты навзрыд, на коленки, к вокзалу
Побежишь, задымишь сигаретой,
Почему же тебе не сказали,
Что навеки закончилось лето?

Позвонишь - недоступна, разбилась
Или просто не стало со скуки,
Не проверивший, что же случилось,
Ты в бессилье заламывать руки
Станешь, скажут: "а кем приходились? "

Замолчишь и сломается датчик.
И какие мечты там не сбылись,
Разве важно?.. Конечно, заплачешь.

Вот за это, почти и не помня,
Ненавижу тебя, ненавижу,
СладкогОлосный, выдранный с корнем,
На кого-то зачем-то обижен,

Не пускаешь меня, не пускаешь,
Умереть и забыть не пускаешь,
Не поёшь меня, не презираешь,
Только жадно глазами читаешь.

Это будет холодная осень.
Тёплой осени больше не будет.
Только я буду знать, эта проседь -
Обо мне. И меня не забудет.

Да, когда я умру - ты заплачешь
И поймёшь, каково расставаться.
Только, взрослый и глупый мой мальчик,
Обещай и тогда - не сдаваться.

цікавий сон сьогодні мені приснився.я завжди розтлумачую свої сни, але пояснення для цього, я ще не знайшла

сидівши дома зі своїми рідними (а їх у мене ду-у-уже багато), мені здалося що у мене піднялася температура, взявши електронний термометр я пішла до спальної кімнати щоб в тишині поміряти температуру.потім щось все було не зрозуміло, до кімнати забіг малий Тимофій, він грався термометром, звичайним, де є ртуть.я ще поцікавилася хто йому його дав, але відповіді не дочекалася.підійшовши до мене він кинув термометр у мене під ногами та втік, зачинивши за собою двері.надихавшись ртуттю, я втратила свідомість, далі я все бачила зі сторони.в кімнату зайшов мій брат, який зник з мого життя 7 років назад, він почав мене рятувати(доречі, на той час в квартирі були ми лише двоє, де всі подівались?) викликав швидку, там все було не дуже добре, все закінчилося тим, що я просто вмерла.цікавий сон, а все із-за маленького дальнього родича.чому ж він так вчинив?хм, напевно потрібно бути обережною.та ще мене цікавить що брат забув в моєму сні.ай, все, не хочу про це навіть думати

ну зрозуміло все, нервувати взагалі колись забороняли, забула геть про це, розривілась, тепер сиджу та мучаюсь, сердечко болить(

все, більше ніяких сліз, ніколи, не можна навіть, ай

як же я тепер без цього)

це буде не Ксюша, якщо я не поплачу)