«Де йшла вона – там сходили троянди,
Куди дивилася – зірки.
Із сліз її – займались діаманти,
З зітхань – знімалися чайки.
Хто чув її, той чув наш степ зелений,
Стояв у нашому гаю.
Той розумів наш біль і гнів шалений
І плакав в нашому краю»
О. Олесь
В цих словах видатного поета викладено вся та безмежна любов та повага українського народу до унікального таланту однієї з найвидатніших українок усіх часів, яка назавжди ввійшла в історію як перша народна артистка нашої країни, як людина, щиро віддана Батьківщині, ідеї створення власного, українського театру, вшанування рідної, української мови, а також як людина, навіки закохана «в свою маленьку Україну», що була для неї цінніша за будь-які гроші. Марія Костянтинівна Заньковецька.
І їй вдалося запалити свою зірку дуже яскраво – стати першою відомою на весь світ саме українською акторкою, зробити неабиякий внесок у створення і розвиток української сцени, і вписати своє ім’я в один ряд із корифеями українського театру – Михайлом Кропивницьким, Михайлом Старицьким, Панасом Саксаганським, Іваном Карпенко-Карим, і Миколою Садовським – коханням усього її життя, натхненням усієї її творчості. Але заручитися навіки, виявляється, можна не лише з чоловіком. Марії Заньковецькій одягли на палець перстень, символічно заручаючи її зі сценою. "Я кохалася у мистецтві, - писала Марія, - любов до сцени стала моїм життям. Я не могла більше боротися зі своїм коханням і, порвавши зі всіма своїми, поступила на сцену".
Ця доля не може не справляти враження, її творчий і життєвий шлях не може не викликати захоплення, а її внесок в українську культуру XIX ст. не може залишитися неоціненним.
Вона. Та, що дала життя практично всім героїням класичної української драматургії від І.Котляревського до М.Старицького, М.Кропивницького, І.Карпенка-Карого, П.Мирного. Так, вона. Зірка сцени. Улюблениця публіки.
В її репертуарі не було ролей зі світової класики – в цьому плані можливості українського театру на той час були надто обмежені. Як казала сама Марія Костянтинівна в промові на I Всеросійському з’їзді сценічних діячів 1898 року в Москві, «малоруський народ позбавляється (цензурою ) можливості ознайомитися з творами європейських класиків, з особами своєї історії, а артисти малоруських труп не можуть у достатній мірі розвивати свої сили, змушені діяти в надто вузькій сфері, усунені від тих широких горизонтів, які їм розкривають… твори великих творців інших літератур». І хоча вона не зіграла Шекспіра, і так і не приміряла на себе образ Офелії або Джульєтти, чи не здається вам, що Марія Заньковецька цього ніколи особливо й не прагнула? Хоча б тому, що органічно почувалася Наталкою-Полтавкою, Наймичкою, Марусею Богуславкою, Безталанною, Бондарівною, навіть Сарою («Жидівка-вихрестка» ;), циганкою Азою, полькою Зосею («Сава Чалий» ;), Єленою (Богдан Хмельницький» ;) … «Госпожа Заньковецкая – казав відомий російскьий театральний критик Суворін, -- неподражаема в драмах Карпенко-Карого, в которых соединились для нее и Шекспир, и Гете, и Шиллер, и Островский».
Марія походить з роду Адасовських, що мешкав у селі Заньки на Чернігівщині, де і народилася майбутня зірка 22 липня 1854 року. Рід козацький, згодом дворянський, в якому завжди шанували традиції і звичаї предків. Батько Марії мав приємний баритон, і в додаток до адвокатської діяльності, керував місцевим церковним хором. Мати Марії, також Марія Адасовська, відзначалася великим розумом і була характерницею – лікувала людей. Пам’ятаючи про веселе дитинство у Заньках, Марія Адасовська згодом обере собі псевдонім Заньковецька. З десяти років Марія почала навчання у приватному пансіоні Осовської в Чернігові. На той час програма цього закладу відзначалася досить серйозним рівнем викладання. Дівчинка з великим задоволенням поринула у світ знань, але більше за все любила імпровізувати на уроках танців, занять пантомімою. До того ж, вона чудово співала (її дитячий «янгольський» голосочок переріс у гарне звучне меццо-сопрано), брала уроки співу в консерваторії м. Гельсінки. Коли Марії виповнилося шістнадцять років, постало питання про подальше серйозне навчання. Вона прагнула вступити до консерваторії, аби професійно вчитися співу. Але батьки й слухати не хотіли про майбутню кар'єру дочки як співачки. Звісно, вони не могли не помічати артистичних здібностей своєї доньки, не могли не бачити, що їй уже замало церковного співу та аматорських вистав. І те, що її все рівно не залишали мрії про сцену паризького Гранд Опера… Тимчасовий вихід дівчина знайшла у виставах так званого "благородного театру" у Ніжині. Грала здебільшого у співочих ролях: водевілях і комедіях російською мовою.
Уривки зі статті студентки ІЖ КНУ ім. Шевченка Машавець Анастасії
Опубліковано: 11.10.2009 р.