suck it!

и план одной чистой вечной и тд любви никогда не сработает

а наибольшая ярость моя в том, что рассказать много кому могу, но никто, НИКТО не поймет всей, ВСЕЙЙЙЙЙ сути, всего этого дерьма в моей голове.

АХАХАХ

ну вот и что? А? я вот поспотрела на тебя, на эти твои ахуенные скулы, и весь настрой обороны, вся стратегия спасения себя от тебя полетела к чертям

а правда, чего бы это мне не поныть, что меня снова поимели как дуру (во всех возмлжных значениях) в канун сесии. ведь больше нечем занятся!

если чувствуете что то не то, бегите! Бегите от этой ситуацыи, человека и тд. ваше Я правду вам гвоорит. На самом то дело, это ваше Я - единственное что вас никогда не обманит!!!

и черт, черт, черт. я же знала, что все именно так и будет! та сдохни Я, со всем этим дерьмом!

Тепер я напевне знаю, коли наївне, меланхолійне дівчисько стає жінкою. І процес цей настільки складний, суперечливий, подекуди болісний, що іноді прокидаєшся зранку з відверто безпорадними думками, на кшталт: "Краще б я взагалі не народжувалась". Жінкою стають не від того, що безіменний палець муляє в кращому випадку скромний діамант, який так довершено переливається тягарем безкінечних обов'язків, буденної рутини під час миття посуду. Не через кулінарні вміння та магію прання, не через постійний режим очікування, коли він піде "на…роботу" і, зрештою, повернеться з неї. Жінкою стають далеко не заради того, щоб комусь щось доводити, я давно зреклась фемінізму, адже банка з-під варення чи солоних огірків сама не відкриється. Не заради того, щоб полегшити своїм батькам життя, мовляв "Ось тобі міцне, надійне чоловіче плече, нехай тепер воно тебе годує та одягає".
Ні.
Жінкою стаєш тоді, коли у тебе за спиною виростають крила і ти прокидаєшся о 6 ранку, щоб приготувати сніданок і попрасувати йому сорочку. Коли ти нишком ховаєш у кишені його верхнього одягу льодяники з записками "кохаю " "та повертайся додому швидше". Жінкою стають тоді, коли всередині тебе 9 місяців дозріває зернятко любові, а потім сіпає за сукенку, бурмочучи:"Маа-а-а-а, хоцю на луцки!"Жінкою стають не у 20 чи у 45. Це перевтілення немає сухих наукових пояснень та віку, бо у кожній з нас всередині йде годинник і у ньому на все свій час.

Леона Вишневська "Маятник".

Їжа, фільми й сон

якась музика в унісон

очі наповнені пустотою

думки розбавлені газ-водою

серце у грудях калатає

бо пам’ять в кровному бою

із півсвідомістю

все борються

в пошуках компромісу і зеленого чаю

для умиротворення душі, яка

на волю виривається і б’є

пульсуючою артерією у самі твої

wounds, розколупані ложкою

якою черпаєш себе все з глибин

на що треба накласти табу

бо ваше незахищене

«I AM», «I CAN DO»

десь зривається з волосини

закріпленої всередині

твоєї зґвалтованої soul

на огляд тисячі брутальних opinions

твого безглуздого existing

і нікчемного «ти - ніхто» і що:

твоє омріяне лібідо валяється

на смітнику твоєї memory

не задоволене тобою at all

а музика, все ще грає в унісон. .

зато,

ахенна и пиздата

Насти хата

Невирішені задачі метафізики

Нехай на одній прямій

Існує атеїст, який дотримується моральних норм

Не вживає алкоголь

Має впорядковані статеві зв’язки і дипломатичний лексикон

Гуманітарну освіту і двох милих діточок

Нехай на паралельній прямий

Живе віруючий парубок

Який краде гаманці

І дивиться порно

Але кожної неділі, незалежно від метеорологічний умов

Він просить прощення коло алтаря

А потім знов шукає гаманці в кишенях роззяв

Хто з них потрапить до раю?

Андрій Тужиков

Віктор Баранов
До українців

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми — українці?
І що в нас є душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в'ється,
І що ми на Вкраїні — таки український народ,
А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.
І що хміль наш — у пісні, а не у барилах вина,
І що щедрість — в серцях, а не в магазинних вітринах.
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край — територія, а не Вкраїна.
Я до себе кажу і до кожного з вас: — Говори!
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитаймо у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?
Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,
У якому свідомості нашій збагнути незмога,
Чом солодшим од меду нам видався чад забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога?
Українці мої! То вкраїнці ми з вами — чи як?
Чи в "моголах" і вмерти судила нам доля пихата?
Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк,
Що розцвів нам у душах смиренністю "меншого брата"?
Українці мої! Як гірчать мені власні слова…
Знаю добре, що й вам вони теж — не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.
Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?..

dashasupreme здраствуй)

Насправді хочеться тільки лежати і дивитися в стелю.

Тебе розпашілого, важко дихаючого, гарячого, ще такого ж пристрасного і такого мого поруч.

Щоб після тих всіх Ого, О Боже, о ТАК і вихору думок такого типу, у вимореної мене не залишилося клопотів і думок про завтра.

Щоб у вимореної мене серце стукало в разів так двадцять швидше.

Щоб у вимореної мене дихання проривало кімнатну тишу, але було в найкращому соло з твоїм.

Щоб мовчки розуміли один одного.

Щоб за годину-другу укривали голі тіла ковдрами, теплом, собою.

Щоб ні через годину/півдня/день не захотілося покидати Нашого лона.

Щоб прокидатися, щоб поцілувати тебе.

Прокидатися від твого поцілунку, все також пристрасного як тоді вперше.

Хочу стискати твої чудові руки, і дряпати знову і знову цю рідну мені твою спину.

Засинати слухаючи стукіт серця, мелодичність якого порушена мною.

Правильно будет начать с того, что поздравляю вас, студенты. Побольше вам времени на сон.

Так вышло, что мой университет праздновал этот праздник в среду. Мы с группой не хотели идти на дискотеку, где будут ВСЕ факультеты, а в результате места не будет никому! И мы решили пойти в боулинг. Что же, я сказала: «Хорошо, сучки, я вас обыграю) ». Но мы захотели еще покушать перед этим, и как-то так вышло, что большинство настояли на сушах. Окей, я повела их в свой любимый суши-бар в городе. И, если честно, то я не ожидала такого чудесного вечера. Я не то что бы терпеть не могу свою группу, но они периодически меня жутко раздражают. Мандзюк, не все)

Так вот, вечер у нас вышел на славу. И мне так хорошо было, что удивление было моим настроением. Ну, как-то так. И есть, конечно же одно но. И причем большое и жирное НО. Я купила пачку сигарет в тот вечер, которые понятное дело почти все разошлись в тот вечер, ведь девочки тоже разошлись. Так вот я к чему, а к тому, что мы с Настей реально сдались. В принципе, мы ведь и раньше курили на всяких вечеринках и тд. Но теперь, это уже полностью психическая и физическая зависимость. И все, что мне реально хочется сейчас, так это пойти и покурить. И, понимаете, они ведь приносят четкое понимание вот этого определенного момента и расслабляют, и, лично меня, заряжает неописуемой энергией и силой к действию. И я поняла, что медленно и плавно бросить я не смогу. Так что, либо так либо никак. И если я уже отказываюсь от сигарет, ради Яны и Андрея, которые стают пассивными курильщиками, ради, мамы которая расстроилась узнав об том, что ее дочь курит и тд, то, ПОЖАЛУЙСТА, люди хватит меня разочаровывать. Я ведь отбираю у себя реальный штучный подниматель настроения, успокаивающие и расслабляющие средства в одном. Так что будьте уже добры.

У драмі людській небагато дій:
дитинство, юність, молодість і старість.
Роби що хоч, ридай або радій.
Неси свій хрест. Все інше - позосталість.

Настане час - і піде все в архів.
Уламки долі винесе на сушу.
Життя - спокута не своїх гріхів.
Життя - це оббирання з реп'яхів,
що пазурами уп'ялися в душу.

Кричи, благай - епоха та глуха.
Поет припав до папиних пантофель.
Страшний суфлер підказує: ха-ха!
Мені не смішно. Я ж не Мефістофель.

© Ліна Костенко