Насправді хочеться тільки лежати і дивитися в стелю.

Тебе розпашілого, важко дихаючого, гарячого, ще такого ж пристрасного і такого мого поруч.

Щоб після тих всіх Ого, О Боже, о ТАК і вихору думок такого типу, у вимореної мене не залишилося клопотів і думок про завтра.

Щоб у вимореної мене серце стукало в разів так двадцять швидше.

Щоб у вимореної мене дихання проривало кімнатну тишу, але було в найкращому соло з твоїм.

Щоб мовчки розуміли один одного.

Щоб за годину-другу укривали голі тіла ковдрами, теплом, собою.

Щоб ні через годину/півдня/день не захотілося покидати Нашого лона.

Щоб прокидатися, щоб поцілувати тебе.

Прокидатися від твого поцілунку, все також пристрасного як тоді вперше.

Хочу стискати твої чудові руки, і дряпати знову і знову цю рідну мені твою спину.

Засинати слухаючи стукіт серця, мелодичність якого порушена мною.