Тепер я напевне знаю, коли наївне, меланхолійне дівчисько стає жінкою. І процес цей настільки складний, суперечливий, подекуди болісний, що іноді прокидаєшся зранку з відверто безпорадними думками, на кшталт: "Краще б я взагалі не народжувалась". Жінкою стають не від того, що безіменний палець муляє в кращому випадку скромний діамант, який так довершено переливається тягарем безкінечних обов'язків, буденної рутини під час миття посуду. Не через кулінарні вміння та магію прання, не через постійний режим очікування, коли він піде "на…роботу" і, зрештою, повернеться з неї. Жінкою стають далеко не заради того, щоб комусь щось доводити, я давно зреклась фемінізму, адже банка з-під варення чи солоних огірків сама не відкриється. Не заради того, щоб полегшити своїм батькам життя, мовляв "Ось тобі міцне, надійне чоловіче плече, нехай тепер воно тебе годує та одягає".
Ні.
Жінкою стаєш тоді, коли у тебе за спиною виростають крила і ти прокидаєшся о 6 ранку, щоб приготувати сніданок і попрасувати йому сорочку. Коли ти нишком ховаєш у кишені його верхнього одягу льодяники з записками "кохаю " "та повертайся додому швидше". Жінкою стають тоді, коли всередині тебе 9 місяців дозріває зернятко любові, а потім сіпає за сукенку, бурмочучи:"Маа-а-а-а, хоцю на луцки!"Жінкою стають не у 20 чи у 45. Це перевтілення немає сухих наукових пояснень та віку, бо у кожній з нас всередині йде годинник і у ньому на все свій час.

Леона Вишневська "Маятник".