ми ж були рідними? правда ж?

нарешті відіспалась від Карпат! 13 годин сну, мм :)

Карпати були чудові :) і зі мною погодяться, якщо не всі, то 90% точно! все було прекрасно і готелі, і компанія теж. здружились з 11а і це радує :) єдине що бентежило, вже навіть не хвилює=) живіть, діти

самий агонь був по вечорам(ну, ви панімаєтє а чьом я). зайшовши на твіттер коли ми приїхали, Нестер написав "Чесно, спортилась піздец…" та "В щоці були всі.". на рахунок того, хто там зіпсувався я чогось впевненна, що це про мене, але приємно що він хоть щось написав, ахах :) як сказала Юля після цих моїх слів, що я оптимістка, АХАХАХА) але ось про те, що всі були в шоці, мене, напевно, не зачипає, бо в шоці з мене, мабуть, був лише Нестер і трохи Ткачук) хоча з нього теж були в шоці немало людей, ага. хоча, мене вже це не повинно хвилювати, скільки разів він срав мені в душу? і що? ой, все на тому :)

я надзвичайно рада, що ми поїхали=**

настане такий день, коли ти заплутаєшся, крихітка,

і запитаєш хрестоматійно, що ти не знаєш що добре, що погано,

і я відповім, давай не заважати, поки я готую вечерю,

хороші хлопчики шепочуть "люблю тебе", погані - вказують, кого потрібно

хороші хлопчики воліють війну, погані капітулюють відразу

такі мерзоти як я воліють хороших поганих підарасів,

з якими можна не спікінг,

а все інше, що можна було б зробити з будь-якими іншими,

прокинутися порочним і безвідповідальним - і ні додому ні в школу,

погані хлопчаки хльостають ром з колою, або бувають ним самі,

хороші хлопчики приречені на те ж саме зі сльозами,

розрізані навпіл, не розуміючі, моя крихітко, -

як потрібно і як легко бути - з тобою. поганим і хорошим

Для мене він помер. Навіщо давати порожні обіцянки? Томити себе надією. Навіщо? Він помер, все закінчилося, прощай. Його не буде більше поруч, не буде і його online. Та й не потрібен він такий мені. Раз він не зрозумів, як же потрібен хтось поруч, то й Бог з ним! Не потрібно мене поглядом проводжати. Від тебе нудить і в горлі ком. Але знаєш, я ж сподівалася на більше. Твої друзі так дивляться, ніби я тобі зрадила. Хах, насмішили. Кого люблю, того не зраджую. Хоча улюбленим й не зраджують.

я сумую за морем. за Болгарією, липнем особливо.

якійсь по-своєму осінній настрій. ну, знаєте, коли не то сумно, не то весело. коли є депресія, а вроді як і нема. але, мабуть, все таки є.

осінню багато в кого вона присутьня. через навчання, невдале кохання, літній роман, перевтому і так далі.. у мене, мабуть, через все. тільки що побачила твою з нею фотку. мило, мило. аж серце в п'яти впало. можливо я трохи сумую? і благаю тебе, не треба їхати в Карпати. шкода, що ти вже не дзвониш, як і раніше.

Юля, ми повинні відірватись там, чого б нам це не коштувало!

подзвони мені, просто так, не задумуючись на яку тему говорити.. просто набери мій номер і скажи:"привіт". сука, я знову сумую

кидайся вещами: тапками, телефоном, чем угодно, но в порыве ярости не кидайся людьми, слышишь, не кидайся.

Я изобрету тебе лекарство от боли, Я успею склеить миллион журавликов.

енд зіс іс крейзі, бат хір'с май намбер, соу колл мі мейбі

давай, я буду курить, а ты запрещать?
ты-говорить, я-молчать
давай будем любить?
ладно, можешь не отвечать.
или попробуем заново всё начать?
более чем привычно, уже, по тебе скучать

сначала ты чистое самое и родное,
а после имя и только номер

я не люблю тебя, но я тебя любила.

З ним я бачила самий край:
І світла і навіть любові.
Він готував мені міцний чай,
А потім притискав до грудей.

Просив просто його обняти
І розповідав, як втомився.
Мій час зупинявся,
Коли мовчки він цілував.

З ним гірчила моя любов,
Але як яскраво горіла вогнем!. .
Наш край був ширший чужих країв -
Відчуття, що живемо.

Тільки край він на те і край -
Обірветься суворо раптом.
Того ж вечора і той же чай,
Тільки немає тепла його рук.

ось, я знову сижу в інтернеті) ураа)

тепер і пост можна захерачити:

зараз дні якійсь дивні. все змінюється. все, кожен день все міняється! моє ставлення до людей, людське ставлення до мене, мій світогляд, смаки, вподобання, з'являються нові речі, які я гідна ненавидіти та нові люди, яких можна сприйняти як належне, як подарунок долі та (поки що) чудове заняття для вільного часу ;) а чому поки що? та тому що нічого не вічно. все коли-небуть закінчується - бажаємо ми цього чи ні. закінчується та почи нається щось нове. і так по колу, закінчується, починається, закінчується, починається. і ще безліч разів так.

знаєш, можливо, я помиляюсь, але ти подорослішав. чи мені просто так здається, не знаю.

знаю лише одне - я хочу зараз якихось стосунків. я хочу, щоб мене цінили та оберігали, щоб піклувалися і всі інші милості.

сьогодні, коли ми дивились фільм, та я поверталась назад, щоб поговорити з Гальою(яка мене добряче смішила і піднімала настрій), ми декілька разів зустрілись поглядами. так, я дивилась на тебе, а ти на мене. але виходило так, що я швидко відводила погляд чи відверталась. так, мені ще важко дивитись довго в твої очі. хоч Саша й каже, що наші, карі, очі негарні, пусті і т.д. - це не правда.

зараз мушу бігти, але це ще не все.. прийду з магазинів, напишу ще щось.

P.S. а це мені, щоб не забути - треба не забути подзвонити/написати Назару.