Это просто Вьюи блог

ну хоч приснись. я так скучила за тобою. я обіцяла собі, що ми більше не будемо жити біля того моря, в тому будинку, ніде. я іноді приходжу туди, дихаю тим повітрям, але тебе вже нема. це мабуть на краще. ти вже майже пішов з моєї голови, я дуже сильно цього хотіла, бо мені було боляче, коли ти там жив. я стільки разів намагалася піти сама, але не могла, бо це ж моя голова, від неї якшо підеш, то вже не повернешся, це вже буде кінець. а тепер ти пішов сам, я тебе попросила, і сумую тепер сама. я знала, шо так буде, я чекала цю пустоту і сама тепер не знаю як її пережити. навіть не снишся.

в мене реально криша їде. я хвора людина, бо нормальні люди себе так не ведуть і такі дивні речі в них в голові не відбуваються. це жах просто якийсь, і найстрашніше те, шо мені нема кому про це розказати, бо реально ніхто не зрозуміє. іноді мені страшно за себе, але іноді я настільки впевнена, шо найближчим часом все зміниться, шо абсолютно спокійна. але я нічого не роблю для того, шоб шось змінилось. в мене якась жостка апатія до всього і до себе тоже походу. з цим шось треба робити, але мені дуже важко. я зовсім інша, ніж була. я давно вже помітила, шо мені легше бути самій, ніж в компанії людей, ну шо ж поробиш, в кожного свої схильності, але останнім часом ця моя схильність вже конкретно загібає. це вже не прикольно, це вже не ух ти я така вся творча і раніма. я раніше не задумувалась, ну от чого в мене такі депресивні вірші? я завжди була впевнена, шо в мене дуже одноманітне життя. да, мені не хватає якоїсь встряски іноді, але життя в мене нормальне, просто я сама від нього ховаюсь. але не знаю для чого це роблю. треба все міняти, бо це капєц буде.

вроді все наладилось. але чи надовго. буду триматись як зможу, мені треба підтримка, але я сама не знаю що я насправді хочу. просто в даний момент я ненавиджу своє тіло і своє відображення в дзеркалі. я порівнюю себе зі всіма і мені кожна дівчина, яка не зовсім жирдяйка, здається худішою за мене. мені здається, що я найтовстіша в своїй групі, мені незручно носити майже весь свій одяг. я хочу бути худишкою. не просто скинути кілька кг, а стати худишкою. коли я схудла літом, то мені здалось в якийсь момент, що ну от і все, я можу їсти всякі калорійні вкусняшки, бо навіть якшо я поправлюся, то не сильно і я вже не буду твкою жирдяйкою, як була. я то і не стала такою, як була, але я більше не худенька. на цей раз я настроєна скинути більше.

сьогодні знов нічого не вийшло. і я навіть не старалась. в мене явно не все впорядку з головою. мені просто нема чим зайнятись, мені нудно і унило і я заїдаю всю цю біду. ну чого так важко взяти себе в руки???? я буду старатись. поганий початок це ще не кінець. раніше в мене виходило, вийде і на цей раз. але я не хочу, шоб цей раз був як попередній: я схудла, а потім знов набрала вагу, хоч не таку, як скинула, але все ж. я буду мінятись. мені це не важно, я все витримаю.

ну от, зараз такий вирішальний момент, я захотіла похудати. це вже не перший раз, раніше в мене це виходило, але найчастіше, я зривалась і відчувала себе якоюсь конченою невдахою. де набратись сили волі? вона є в мене, але іноді просто якась апатія і байдужість до себе, а іноді просто скажені зриви і от я вже заїдаю поганий настрій солодким. а в цьому тупому універі може бути нормальний настрій? мене нічого не радує. але зараз я хочу собі обіцяти, що я все поміняю, мені легше говорити з самою собою тут, де мене ніхто не читає, ніж з кимось із близьких, вони не розуміють мене, або просто не вірять в мене. ну от я вже з"їла останню печенюшку і процес пішов. на даний момент я важу 61 кг, до літа я хочу схуднути на 11 кг. удачі мені. головне, шо я сама в себе вірю, я молодчинка.

1) Не вдихай. Ти мені просто снишся,

Ми тонули удвох, ти мовчав.

Не чекай. Це ніяк не здійсниться,

Але ти все одно не чекав.

Не приходь, я сьогодні втомилась,

Теплим вечором тягнеться джаз.

Сон без слів. Я його роздивилась,

Але він не згадає про нас.

Нас нема. Нас ніколи не буде,

Ти ілюзія зірваних днів.

Ми одні, ми чужі зовсім люди,

Ти ніколи не чув моїх слів.

сьогодні не приходив ніхто. і вчора. і позавчора. і ніколи. мені вже так надоїло, шо все на світі одинакове, тупо нічого більше, тільки те, шо вже було. Боже, можна, будь ласка змін. я може багато не заслуговую, але дуже прошу, можна трошки змін на краще. ще два роки назад я думала, шо може теперішнє життя буде зовсім іншим. хто б міг подумати, шо все так унило на світі буває. хоть би вже весна пошвидше чи шо. тіпа весна, нові надії і бла бла бла.

я так втомилася починати все спочатку. чого я не можу все зробити сьогодні? чого я не можу прожити цей день так, як я мушу? я все відкладаю на завтра і думаю, шо завтра все точно буде. а завтра не настане, його не існує, бо я прокидаюся і настає сьогодні. невже так важко просто тримати себе в руках? завтра я сяду на дієту, завтра я буду читати, завтра я не буду хамить мамі, а сьогодні ще все можна, сьогодні ще не час. а якшо я і беру себе в руки, то це ненадовго, ніби це не справжнє моє життя, ніби я цього зовсім не хочу. і я довго не витримую. я безхарактерна? ні, я просто не знаю яка я.

а ти впевнений, що ти прокинувся? що цей світ приймає тебе таким, як ти є? кому треба твій внутрішній світ, кожен, хто тебе бачить оцінює вартість твого одягу. згадай того, хто снився тобі минулої ночі. ти памятаєш в що він був одягнений, чи був на ньому дорогий годинник? і ти ще зараз відчуваєш якесь душевне тепло до цієї людини. а ти впевнений, що ти прокинувся?