в мене реально криша їде. я хвора людина, бо нормальні люди себе так не ведуть і такі дивні речі в них в голові не відбуваються. це жах просто якийсь, і найстрашніше те, шо мені нема кому про це розказати, бо реально ніхто не зрозуміє. іноді мені страшно за себе, але іноді я настільки впевнена, шо найближчим часом все зміниться, шо абсолютно спокійна. але я нічого не роблю для того, шоб шось змінилось. в мене якась жостка апатія до всього і до себе тоже походу. з цим шось треба робити, але мені дуже важко. я зовсім інша, ніж була. я давно вже помітила, шо мені легше бути самій, ніж в компанії людей, ну шо ж поробиш, в кожного свої схильності, але останнім часом ця моя схильність вже конкретно загібає. це вже не прикольно, це вже не ух ти я така вся творча і раніма. я раніше не задумувалась, ну от чого в мене такі депресивні вірші? я завжди була впевнена, шо в мене дуже одноманітне життя. да, мені не хватає якоїсь встряски іноді, але життя в мене нормальне, просто я сама від нього ховаюсь. але не знаю для чого це роблю. треба все міняти, бо це капєц буде.