СТАН АНТИОКСИДАНТНОЇ ФЕРМЕНТНОЇ СИСТЕМИ КРОВІ ЧОРНОМОРСЬКИХ РИБ В УМОВАХ КОМПЛЕКСНОГО ХРОНІЧНОГО ЗАБРУДНЕННЯ (Частина 1)

Размещено на https://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені І.І. МЕЧНИКОВА

УДК: 591.11:628.19(262.5)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата біологічних наук

СТАН АНТИОКСИДАНТНОЇ ФЕРМЕНТНОЇ СИСТЕМИ КРОВІ ЧОРНОМОРСЬКИХ РИБ В УМОВАХ КОМПЛЕКСНОГО ХРОНІЧНОГО ЗАБРУДНЕННЯ

СКУРАТОВСЬКА КАТЕРИНА МИКОЛАЇВНА

03.00.04 - біохімія

Одеса - 2009

Дисертацію є рукопис

Робота виконана у відділі іхтіології Інституту біології південних морів імені О.О. Ковалевського Національної академії наук України

Науковий керівник: доктор біологічних наук, доцент,

Руднєва Ірина Іванівна ,

Інститут біології південних морів імені О.О. Ковалевського НАН України,

провідний науковий співробітник

Офіційні опоненти: доктор біологічних наук, професор

Галкін Борис Миколайович ,

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, професор кафедри мікробіології і вірусології

кандидат біологічних наук,

старший науковий співробітник

Сілкін Юрій Олександрович ,

Карадазький природний заповідник НАН України,

завідувач лабораторії біохімії та фізіології морських гідробіонтів

Захист дисертації відбудеться ” 19 ” червня 2009 р. о 1100 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.051.06 Одеського національного університету імені І.І. Мечникова за адресою: 65058, м. Одеса, пров. Шампанський, 2 (біологічний факультет), ауд. 27.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Одеського національного університету імені І.І. Мечникова за адресою: 65082, м. Одеса, вул. Преображенська, 24.

Автореферат розісланий ” 15 ” травня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Д 41.051.06

доктор біологічних наук, професор Т.О. Філіпова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Морські прибережні екосистеми в найбільшій мірі страждають від антропогенного забруднення, що потрапляє зі стічними водами берегових джерел і приноситься з річними стоками з усього водозбірного басейну. Це спричиняє погіршення екологічної ситуації в результаті змін фізико-хімічних властивостей води та ґрунтів, порушення зв'язків, що еволюційно склалися між різними компонентами угрупування, розвитку процесів евтрофування, скорочення чисельності видів та їх біорізноманітності (Миронов, 2002; Руднева и др., 2005; Моисеенко, 2005). Описані явища спостерігаються у багатьох районах Світового океану у зв'язку із зростанням урбанізації приморських територій (The World Health Report, 2002). Стічні води 17 країн, котрі містять промислові, побутові та сільськогосподарські відходи, перш за все забруднюють прибережні райони (Rudneva et al., 2001). Ситуацію значно ускладнюють аварії на очисних спорудах у результаті їх зношеності та застарілих конструкцій. Внаслідок цього - викид величезної кількості неочищених стічних вод безпосередньо в морські акваторії. Наприклад, біля узбережжя України в море скидається щорічно 11,4 млн. т частково очищених і 190,6 млн. т нормативно очищених стічних вод (Україна в контексті., 1998). Різні токсиканти і патогенні мікроорганізми, що потрапляють у воду та ґрунт, надають реальної небезпеки для біоти, згубно впливають на виживання, ріст, репродукцію та здоров'я гідробіонтів (Руднева и др., 2005; Моисеенко и др., 2005).

Риби як представники вищої трофічної ланки в прибережних угрупуваннях відіграють важливу роль і в найбільшій мірі споживаються людиною. Статистика уловів за останні десятиліття засвідчують те, що прибережна іхтіофауна Чорного моря змінилася - скоротилася її видова різноманітність і відбулася зміна домінуючих видів на користь малоцінних риб (Зуев и др., 2003).

У зв'язку з цим виникає необхідність пошуку більш інформативних критеріїв оцінки стану риб та їх середовища, для чого розробляються спеціальні програми біомоніторингу, засновані на концепції біоіндикаторів і біомаркерів - показників різного біологічного рівня, що реагують на вплив несприятливих факторів середовища (Shulman et al., 1999; Довженко и др., 2005; Adams, 2005; Руднева, 2006; Kopecka, 2006; Schiedek, 2006; Hansson 2006; Hoguet et al., 2007). В якості таких біомаркерів використовуються параметри молекулярних захисних систем: неспецифічні монооксигенази родини цитохрому Р-450, імунологічні показники, вміст низькомолекулярних антиоксидантів, активність ферментів антиоксидантної системи (АОС), індукція яких відбувається у результаті розвитку окислювального стресу, спричиненого високими концентраціями ксенобіотиків та їх метаболітів у середовищі та в організмі (Goksoyr, 1996; Руднева и др., 2005; Моисеенко, 2005). Надлишкова кількість токсикантів у воді та накопичення їх у організмі індукує вільнорадикальні процеси, що призводять до пошкодження життєво важливих біомолекул. В цьому випадку в якості біоіндикаторів шкідливої дії токсичних речовин застосовують параметри перекісного окислення ліпідів (ПОЛ) і окислювальної модифікації білків (ОМБ). Крім цього рівень ПОЛ і ОМБ засвідчує ефективність стану антиоксидантної системи (Goksoyr, 1996; Руднева и др., 2005).

Цілком очевидно, що пошук і область застосування біомаркерів і біоіндикаторів для екотоксикологічної характеристики водних об'єктів є перспективним напрямком, котрий дозволяє швидко отримати адекватну інформацію про стан водного середовища за відгуками біоти. Одночасно при оцінці ступеня тяжкості та прогнозування негативного впливу на організм необхідно враховувати вплив різних біотичних та абіотичних факторів на біомаркери і біоіндикатори для детального розуміння механізмів відповідних реакцій риб на дії забруднень, а також для коректного використання їх у моніторингових дослідженнях.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводили в Інституті біології південних морів у рамках бюджетних програмних тем НАН України «Структурно-функціональні засади біорозмаїття морських угрупувань» (№ д/р 0199U001388) (1999-2002 рр.), «Дослідження факторів підтримки усталеності морських екосистем» (№ д/р 0103U001048) (2003 - 2007 рр.).

Мета і завдання дослідження. Основна мета роботи - встановити особливості активності антиоксидантних ферментів і вмісту продуктів окислення білків риб різних екологічних груп, що мешкають у бухтах з неоднаковим рівнем забруднення. Згідно з метою дослідження були поставлені наступні задачі:

1. Виявити видові відмінності активності антиоксидантних ферментів еритроцитів та вмісту продуктів окислення білків сироватки крові риб.

2. Вивчити вікові та статеві особливості досліджуваних параметрів.

3. Встановити сезонні варіації активності антиоксидантних ферментів еритроцитів та вмісту продуктів окислення білків сироватки крові риб.

4. Дослідити вплив інвазії нематодами Hysterothylacium aduncum на стан ферментної антиоксидантної системи еритроцитів крові мерлана Merlangus merlangus euxinus .

5. Провести порівняльний аналіз активності ферментів еритроцитів та вмісту модифікованих білків сироватки крові риб з бухт з різним рівнем забруднення.

6. Встановити залежність активності антиоксидантних ферментів від вмісту токсичних елементів у м'язах чорноморських риб.

7. Виявити найбільш інформативні біомаркери для використання їх у моніторингових дослідженнях та оцінки стану риб та їх середовища.

Об'єкт дослідження - антиоксидантна ферментна система і динаміка вмісту продуктів окислення білків крові 6 масових видів чорноморських риб, що належать до різних екологічних груп.

Предмет дослідження - стан антиоксидантної ферментної системи еритроцитів та рівень окислювальної модифікації білків сироватки крові риб в умовах комплексного хронічного забруднення.

Методи дослідження. Комплекс спектрофотометричних і титрометричних методів визначення активності антиоксидантних ферментів - каталази (КАТ), супероксиддисмутази (СОД), пероксидази (ПЕР), глутатіонредуктази (ГР), глутатіон-S-трансферази (ГТ), рівня окислювальної модифікації білків, статистичний та кореляційний аналіз.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше проведено комплексне дослідження видових, статевих, вікових та сезонних особливостей антиоксидантної ферментної системи еритроцитів і вмісту продуктів окислення білків сироватки крові масових видів чорноморських риб. Встановлено видові відмінності досліджених параметрів, пов'язаних з пристосуванням видів до визначених умов існування. Показано, що з віком відбувається зниження АО ферментної активності та зростання рівня ОМБ крові риб.

Виявлено сезонні варіації досліджених параметрів крові риб, яки характеризуються збільшенням в теплу пору року, що обумовлено як підвищенням рівня метаболізму в організмі риб, так і посиленням рекреаційного навантаження на морські акваторії у даний період. Активність СОД в значній мірі залежить від температури води.

На стан АО ферментної системи крові істотний вплив здійснює зараженість риб паразитами. Показано, що у мерланки, зараженою нематодами Hysterothylacium aduncum активність КАТ, СОД та ГТ еритроцитів підвищується.

Оцінено вплив забруднення морських акваторій на досліджувані параметри. Запропоновано новий біомаркер (рівень окислювальної модифікації білків), що дозволяє оцінити стан риб, котрі мешкають в умовах хронічного забруднення, отримано патент на винахід (патент № 27484 UA, 2007). Встановлено, що вміст продуктів окислення білків сироватки крові вище у риб із забруднених акваторій. Визначено стратегію адаптації АОС еритроцитів крові до мінливих умов середовища проживання, що залежить від фізіологічного стану особнів, особливостей їх біології, природних і антропогенних факторів. Встановлено, що комплексне забруднення прибережних акваторій надає визначний вплив на активність АО ферментів і вміст окислених білків. При цьому відзначено як адаптивні відповідні реакції, що характеризуються індукцією активності ферментів зі збільшенням антропогенного навантаження, так і токсичні, які виявляються в інгібіруванні активності в районах з найбільшим рівнем забруднення.

Виявлено залежність між вмістом токсичних елементів у м'язових тканинах і активністю АО ферментів еритроцитів крові риб. Найбільш чутливою до накопичених у тканинах токсичних елементів є ГР.

Отримані результати мають теоретичне значення, так як роблять внесок у розуміння механізмів адаптації водних організмів, а також фізіологію, біохімію, екологію та екотоксикологію риб.

Практичне значення одержаних результатів. Результати роботи є цікавими для розробки моніторингових програм, а саме для біотестування і біоіндикації водних об'єктів за допомогою біомаркерів і біоіндикаторів риб. У наш час такий підхід широко застосовується у країнах ЄС, що дозволяє гармонізувати вітчизняні розробки зі стандартами Європейського співтовариства.

Критерії аналізу стану риб, засновані на вимірюванні активності ферментної антиоксидантної системи та рівня окислення білків, дають можливість отримати адекватну інформацію про здоров'я популяцій гідробіонтів в умовах хронічного забруднення морських акваторій і оцінити ступінь ризику, прогнозувати та коректувати господарську діяльність, розробляти заходи щодо їх оздоровлення.

Результати були використані у викладанні курсу лекцій «Екотоксикологія» на кафедрі біохімії Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського і можуть доповнити програму та вміст дисциплін «Екологія», «Гідробіологія», «Біохімія» для студентів університетів.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням. Автором був розроблений методичний підхід виявлення залежності досліджених параметрів чорноморських риб від їх статі, віку, сезону, паразитарної інвазії, а також комплексного забруднення морських акваторій. Виконано статистичну обробку та аналіз отриманих результатів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації повідомлені та обговорені на Всеросійській конференції за участю спеціалістів з країн Близького та Далекого зарубіжжя «Современные проблемы водной токсикологии» (Борок, 2002, 2004, 2005, 2008), на 2-му з'їзді токсикологів Росії (Москва, 2003), на Міжнародному симпозіумі «Биологические механизмы старения» (Харків, 2004, 2008), на Установчому з'їзді Українського товариства клітинної біології (Львів, 2004), на першій Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених «Комплексное исследование биологических ресурсов южных морей и рек» (Астрахань, 2004), на 3-ій науковій конференції «Заповедники Крыма» (Сімферополь, 2005, 2007), на конференції молодих науковців з проблем Чорного й Азовського морів «Понт Эвксинский» ІV, V (Севастополь, 2005, 2007), на 5-ій Всеукраїнській науковій конференції студентів і аспірантів «Біологічні дослідження молодих учених України» (Київ, 2005), на 7-ій Всеросійській конференції «Биоантиоксидант» (Москва, 2006), на Міжнародній науково-практичній конференції «Проблемы иммунологии, патологии и охраны здоровья рыб и других гидробионтов-2» (Борок, 2007), на науково-практичній конференції з міжнародною участю «Актуальные проблемы охраны здоровья рыб и других гидробионтов» (Феодосія, 2008), на Міжнародній науковій конференції «Современные проблемы морской инженерной экологии» (Ростов-на-Дону, 2008).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 27 наукових робіт, з них 7 в провідних наукових виданнях, затверджених ВАК України; отримано 1 патент на винахід.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, огляду літератури, опису матеріалів та методів, двох розділів результатів досліджень та їх обговорення, узагальнення, висновків та списку літератури, який містить 265 джерел. Робота викладена на 149 сторінках, містить 30 таблиць та 18 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Огляд літератури. Розглянуто процеси вільнорадикального окислення (ВРО) у живих організмах, надано загальну характеристику АОС риб. Наведено відомості про статеві та вікові особливості вмісту продуктів ВРО й АОС гідробіонтів, а також про вплив на них природних і антропогенних факторів. Показано роль параметрів АОС у якості біомаркерів, що характеризують стан риб в умовах інтенсивного забруднення водного середовища.

Матеріали і методи досліджень. Дослідження проводили на 6 масових видах чорноморських риб, що належать до різних екологічних груп: морський йорж Scorpaena porcus L. (донна група), морський минь Gaidropsarus mediterraneus L., султанка Mullus barbatus ponticus Essipov (придонна група), мерланка Merlangus m erlangus euxinus Nordmann, спікара Spicara flexuosa Rafinesque (придонна-пелагічна група), ставрида Trachurus mediterraneus ponticus Aleev (пелагічна група).

Повний біологічний аналіз риб проводили за загальноприйнятими методиками (Правдин, 1966; Шварц, 1968).

Активність АО ферментів еритроцитів крові риб визначали спектрометричними і титрометричними методами. Активність КАТ виявляли за реакцією розкладу перекису водню (Асатиани, 1969), активність СОД - за ступенем зниження швидкості процесів відновлення нітросинього тетразоля в інкубаційному середовищі (Nishikimi et al, 1972), активність ПЕР - за реакцією з бензидином (Литвин, 1981), активність ГР - за зменшенням НАДФН, активність ГТ - з 1-хлор-2,4-динітробензолом (Переслегина, 1989). Активність ферментів перераховували на мг гемоглобіну (Hb) за хвилину. Вміст гемоглобіну визначали згідно методу, описаному (Андреева, 2001).

Рівень ОМБ аналізували на основі реакції взаємодії окислених амінокислотних залишків білка з 2,4-динітрофенілгідрозином з утворенням 2,4-динітрофенілгідразонів. Оптичну щільність утворених 2,4-динітрофенілгідразонів реєстрували при наступній довжині хвиль: 346 нм і 370 нм (альдегідні та кетонні продукти окислювальної модифікації нейтрального характеру), а також при 430 нм і 530 нм (альдегідні та кетонні продукти окислювальної модифікації основного характеру).

Дослідження біохімічних параметрів проводили на зразках, отриманих від індивідуальних особнів. Статистичну обробку даних проводили за (Лакін, 1990). Вираховували середнє арифметичне (М), помилку середнього арифметичного (m). Порівняльний аналіз даних здійснювали з використанням t-критерію Стьюдена і U-критерію Уїлкоксона (Манна-Уїтні). Відмінності між рядами, що порівнюються, вважали достовірними і статистично значимими при p ? 0,05. З метою виявлення залежності між параметрами, котрі досліджуються, розраховували коефіцієнт кореляції (r) за допомогою стандартної програми «EXCEL”.

Результати та їх обговорення

Видові відмінності активності антиоксидантних ферментів еритроцитів крові чорноморських риб. Для виявлення видових особливостей активності АО ферментів проведено її порівняльний аналіз у еритроцитах крові риб (рис. 1). Встановлено високе значення активності СОД, ГР і ГТ у представників придонної групи (морський минь, султанка), що, напевно, пов'язано з мінливістю середовища і наявністю певних рівнів токсикантів. Мінімальне значення активності даних ферментів помічено у морського йоржа (донна група), що може бути обумовлено інгібіруючим ефектом токсичних речовин, що містяться у високих концентраціях у придонному шарі води і в ґрунті.

Однак для ПЕР виявлено зворотну тенденцію: активність ферменту максимальна в еритроцитах крові морського йоржа, мінімальна у султанки, що може бути обумовлено компенсаційними ефектами ферментної АОС риб при дії несприятливих факторів.

Статеві і вікові особливості активності антиоксидантних ферментів крові чорноморських риб. Результати продемонстрували, що активність АО ферментів еритроцитів крові масових прибережних видів риб не залежить від статі. Це дозволяє використовувати їх у якості інформативних біомаркерів у моніторингових програмах без градації за статевою ознакою.

Дослідження вікових особливостей АОС риб різних екологічних груп дозволило виявити зниження ферментної активності в еритроцитах крові зі збільшенням віку. Відзначено зниження активності КАТ, СОД і ГТ у морського йоржа 5-7 років у порівнянні з більш молодшими 2-3-річними особнями (табл. 1).

Для султанки встановлено мінімальне значення активності КАТ, СОД і ГР у віці 5 років (табл. 2). Активність КАТ і ГТ знижена у спікари 4-річного віку, КАТ і ПЕР у 3-річних особнів ставриди у порівнянні з показниками риб молодших вікових груп (табл. 3,4).

Таблиця 1 Активність антиоксидантних ферментів в еритроцитах крові морського йоржа різного віку (М ± m)

знаходиться на сайті: https://revolution.allbest.ru/biology/00600488_0.html

Примітка:* - відмінності достовірні у порівнянні з 2-3-річними особнями; ** - відмінності достовірні у порівнянні з 5-7-річними особнями (р <0,05 - 0,01); n - кількість особнів

Таблиця 2

знаходиться на сайті: https://revolution.allbest.ru/biology/00600488_0.html

Активність антиоксидантних ферментів в еритроцитах крові султанки різного віку (М ± m)

Примітка: * - відмінності достовірні у порівнянні зі значеннями 5-річних особнів; ** - відмінності достовірні у порівнянні зі значеннями 4-річних особнів (р < 0,05); n - кількість особнів

Спад активності ОА ферментів у риб старших вікових груп може бути пов'язаний як з посиленням вільнорадикальних процесів, так і зі зниженням синтезу АО ферментів, що призводить до виснаження захисних систем організму в умовах посиленого антропогенного впливу.

Таблиця 3

Активність антиоксидантних ферментів в еритроцитах крові спікари різного віку (М ± m)

знаходиться на сайті: https://revolution.allbest.ru/biology/00600488_0.html

Примітка: * - відмінності достовірні у порівнянні зі значеннями 4-річних особнів (р < 0,05); n - кількість особнів

Таблиця 4

Активність антиоксидантних ферментів в еритроцитах крові ставриди різного віку (М ± m)

Примітка: * - відмінності достовірні у порівнянні зі значеннями 2-річних особнів; ** - відмінності достовірні у порівнянні зі значеннями 3-річних особнів (р < 0,05); n - кількість особнів

Сезонні варіації активності АО ферментів еритроцитів крові чорноморських риб. При вивченні сезонних варіацій параметрів АО ферментів крові чорноморських риб у більшості випадків встановлено їх підвищення у весняний та літньо-осінній періоди у порівнянні з зимовим.

Тільки для ПЕР, спроможної розкладати вуглеводні нафти, що потрапляють до організму (Руднєва, 2000), виявлено зворотну тенденцію. Активність ферменту мінімальна в крові риб у весняно-літній період, що може бути пов'язано з високою чисельністю нафторуйнівних мікроорганізмів у воді, які інтенсивно утилізують і розкладають нафтопродукти.

Варто відзначити незначні коливання активності АО ферментів в еритроцитах крові морського йоржа протягом року у порівнянні з іншими видами риб, що, певно, пов'язано з осілим способом життя, постійним антропогенним пресингом і органічною кормовою базою. Саме тому мігранти (султанка, ставрида, спікара), котрі мають більш широкий ареал, ніж осілі риби, інтенсивніше споживають їжу, характеризуються більш широкою амплітудою сезонних фізіологічних ритмів.

Зміна активності АО ферментів протягом року може бути пов'язана як з існуванням сезонних фізіологічних ритмів, обумовлених коливаннями температурного і кисневого режимів, особливостями харчування (Шульман, 1972), так і з різним рівнем антропогенного навантаження протягом року. З одного боку, з підвищенням температури спостерігається інтенсифікація обмінних процесів в організмі риб, підготовка до нересту і нерест. Переднерестовий і нерестовий періоди характеризуються високим рівнем метаболізму у досліджених видів і супроводжується інтенсивним живленням (Шульман, 1972, Багнюкова та ін., 2000). В цей час у риб відмічено максимальний рівень тканинного дихання (Столбов, 1990). З іншого боку, у зв'язку з підвищенням температури збільшується рекреаційне навантаження на прибережні акваторії, що сприяє проникненню в організм біогенів і ксенобіотиків у високих концентраціях. Все це призводить до зростання активності АО ферментів в еритроцитах крові риб у теплу пору року.

За допомогою кореляційного аналізу показано, що найбільш чутливою до температурних коливань є СОД (r = 0,43 - 0,96).

Вплив паразитарної інвазії на стан АО ферментної системи крові риб. Результати досліджень показали, що у мерланки під впливом інвазії нематодами Hysterothylacium aduncum відбувається індукція активності КАТ, СОД і ГТ в еритроцитах крові. Певно, впровадження паразита у стінки органів травлення, виділення метаболітів у організм хазяїна посилює процеси ВРО і є потужними факторами, стимулюючими активність АО ферментів.

Враховуючи високий ступінь біологічного забруднення Чорного моря, досліджені параметри дозволяють оцінити стан риб і можуть бути використані у якості індикаторів впливу на них біотичних факторів.

Екологічна характеристика районів дослідження. Для оцінки антропогенних факторів, що впливають на організми риб, проаналізували екологічний стан бухт, в яких вони були відловлені.

Дослідження проводили у трьох севастопольських бухтах - Мартинова, Карантинній та Стрілецькій, котрі піддаються різному антропогенному навантаженню. Найбільший вміст токсичних речовин у воді та ґрунті відзначено у Стрілецькій бухті. Ґрунт бухти Мартинова є більш забрудненим, ніж Карантинної, тоді як рівень токсичних речовин вище у воді останньої, що обумовлено різним розташуванням даних районів і наявністю в Карантинній бухті викидів господарсько-побутових стічних вод. Цей факт необхідно враховувати при вивченні впливу забруднення на досліджувані параметри крові риб, що належать до різних екологічних груп.

Вплив комплексного забруднення морських акваторій на стан АО ферментної системи еритроцитів крові риб. Отримані результати продемонстрували різні відгуки риб на несприятливі фактори середовища: адаптивний (у придонно-пелагічних та пелагічних видів з бухти Карантинної; у донного йоржа з бухти Мартинова), пов'язаний зі збільшенням активності ферментів в еритроцитах крові на підвищення рівня забруднення, і токсичний (у всіх досліджених видах зі Стрілецької бухти), коли відбувається інгібірування активності ферментної АОС при наявності токсикантів високих концентрацій у воді та ґрунті.

Зокрема, відзначено підвищення активності КАТ, СОД, ПЕР і ГТ в еритроцитах крові морського йоржа з бухти Мартинова, яка характеризується більш високим вмістом токсичних речовин у ґрунті, у порівнянні з Карантинною. Однак у особнів з найбільш забрудненої Стрілецької бухти активність усіх досліджених ферментів знижена (табл. 5).

Таблиця 5

Активність антиоксидантних ферментів в еритроцитах крові морського йоржа з різних бухт (М ± m)

Примітка: * - відмінності достовірні у порівнянні зі значенням риб з бухти Стрілецької; ** - те ж у порівнянні зі значенням риб з бухти Мартинова (р < 0,05); n - кількість особнів

антиоксидантний фермент риба кров

Для султанки і спікари відзначено варіації активності АО ферментів з різних акваторій: підвищення активності КАТ і СОД у риб з Карантинної бухти у відповідь на високий вміст токсичних речовин у воді та зниження активності СОД у особнів зі Стрілецької бухти (табл. 6,7).

Таблиця 6

Активність антиоксидантних ферментів в еритроцитах крові султанки з різних бухт (М ± m)

Таблиця 7

Активність антиоксидантних ферментів в еритроцитах крові спікари з різних бухт (М ± m)

На біохімічні параметри пелагічної ставриди також вплинув вміст токсичних речовин у воді. Зростання АО ферментної активності характерне для риб з Карантинної бухти, у порівнянні з бухтою Мартинова. У особнів зі Стрілецької бухти, навпаки, відзначено зниження активності СОД і ГТ у відповідь на високий вміст ксенобіотиків у середовищі (табл. 8).

Таблиця 8

Активність антиоксидантних ферментів в еритроцитах крові ставриди з різних бухтах (М ± m)

Таким чином, активність АО ферментів можна застосовувати у якості біомаркерів для оцінки стану риб та їх середовища і використовувати разом з іншими параметрами у моніторингових дослідженнях. При цьому необхідно враховувати біологічні особливості та екологічну приналежність досліджених видів. Варто відзначити, що найбільш яскравий відгук з боку АО ферментної системи характерний для морського йоржа (табл. 10). У зв'язку з тим, що даний вид веде осілий спосіб життя і підвладний постійному антропогенному впливу, його параметри найбільш адекватно відображають стан середовища, що дозволяє використовувати морського йоржа в якості біомоніторного виду у сучасних екотоксикологічних дослідженнях (Руднева и др., 2000, 2004; Вахтина и др., 2005).

Вплив вмісту токсичних елементів у м'язах на активність антиоксидантних ферментів та рівень окислювальної модифікації білків крові риб. З метою детального аналізу впливу забруднення на стан ферментної АОС крові проведено кореляційний аналіз залежності цих параметрів від вмісту токсичних елементів у м'язах досліджених риб.

Встановлено, що АО ферменти у більшій мірі реагують на присутність Cu у тканинах, що, певно, пов'язано з високою біофільністю цього елементу (Скальний, 2004, Моисеенко и др., 2006). Ступінь чутливості ферментів АОС до накоплених у тканинах риб металів виражається в наступній послідовності: ГР > СОД, КАТ > ГТ, ПЕР. Найбільш чутливою до накоплених у тканинах токсичних елементів є ГР, що може бути обумовлено роллю цього ферменту у відновленні глутатіону, який входить до складу глутатіонпероксидази і ГТ, котрі виконують найважливіші функції у процесі біотрансформації ксенобіотиків.

Видові відмінності вмісту продуктів окислення білків у сироватці крові прибережних видів риб. Вміст усіх продуктів окислення білків у сироватці крові султанки значно перевищує відповідні показники морського йоржа, мерланки і ставриди (p < 0,05 - 0,01). Високий рівень модифікованих компонентів виявлено також у миня і спікари.

Загальний вміст окислених форм білків у риб розподіляється наступним чином (у порядку зростання): ставрида > мерланка > морський йорж > морський минь > спікара > султанка.

Низький вміст продуктів окислення білків у сироватці ставриди, скоріш за все, пов'язаний з її способом життя. Це пелагічний вид, що швидко переміщується, спроможний перейти з акваторії з підвищеним забрудненням у більш чисті райони. Як відомо, у рухливих риб вище рівень обмінних процесів (Шульман, 1989), у зв'язку з чим в організмі ставриди відбувається більш швидке розщеплювання і виведення продуктів окислення.

Збільшення вмісту продуктів окислення білків у сироватці крові придонних (морський минь і султанка) та придонно-пелагічних (спікара) риб може бути обумовлено мінливістю, що стимулює окислювальні процеси в організмі риб.

Очевидно, відмінності у рівні ОМБ сироватки крові риб обумовлені не тільки приналежністю до екологічної групи, а також визначаються видовою специфічністю та способом життя.

Статеві та вікові особливості вмісту продуктів окислення білків у сироватці крові риб. У наших дослідженнях не встановлено статевих відмінностей у вмісті модифікованих білків у сироватці крові риб.

При вивченні вмісту продуктів окислення білків у сироватці крові морського йоржа і мерланки різного віку встановлено збільшення їх рівня в риб старших вікових груп у порівнянні з молодими.

Відзначено високий вміст продуктів окислення білків у сироватці крові риб в період статевого дозрівання: морський йорж - 3 роки, мерланка - 1 рік. Як відомо, у даний час спостерігається інтенсифікація метаболічних процесів (Шульман, 1972) та збільшення концентрації вільних радикалів у тканинах (Соколовский, 1988), що призводить до посиленого утворення модифікованих форм білків.

Підвищення рівня ОМБ у риб старших вікових груп свідчить як про зниження захисних функцій з боку АОС, так і про посилення процесів ВРО в результаті накопичення токсичних речовин у тканинах.

Сезонні варіації вмісту продуктів окислення білків у сироватці крові риб. При вивченні сезонної динаміки вмісту продуктів окислення білків у сироватці крові риб встановлено підвищення їх рівня у літньо-осінній період.

Підвищення рівня ОМБ в сироватці крові риб у літньо-осінній період пов'язано, імовірно, як з інтенсифікацією обмінних процесів зі зростанням температури води, так і з підвищенням антропогенного навантаження у даний період року.

Вплив комплексного забруднення прибережних акваторій на вміст продуктів окислення білків у сироватці крові риб. Різне антропогенне навантаження вплинуло на рівень продуктів окислення білків у сироватці крові риб, що мешкають у досліджених бухтах.

Виявлено високий вміст продуктів окислення білків у сироватці крові морського йоржа з бухти Мартинова у порівнянні з відповідними показниками особнів з бухти Карантинної, що свідчить про активацію процесів ВРО у донних риб, що перебувають в умовах підвищеного забруднення ґрунтів.

Для мерланки і ставриди встановлено більш високий рівень ОМБ з Карантинної бухти через наявність викидів господарсько-побутових і зливових стічних вод, що певно, стимулює процеси окислення білків у придонно-пелагічних і пелагічних риб у даному районі.

Таким чином, рівень ОМБ сироватки крові адекватно відображає стан риб в умовах хронічного комплексного забруднення морських акваторій. Даний параметр можна рекомендувати у якості біомаркера для оцінки здоров'я організму і його середовища (патент № 27484 UA, 2007). Однак, при оцінці факторів, що модифікують білки крові, необхідно враховувати не тільки насиченість середовища токсичними речовинами, але й екологічні особливості риб.

Отримані результати можуть мати практичне значення і представляють інтерес для розробки моніторингових програм, а саме для біотестування та біоіндикації водних об'єктів за допомогою біомаркерів і біоіндикаторів риб.

Критерії аналізу стану риб, засновані на вимірюванні активності ферментної АОС та рівня ОМБ, дають можливість отримати адекватну інформацію про здоров'я популяцій гідробіонтів в умовах комплексного хронічного забруднення. При цьому для екотоксикологічної оцінки середовища риб необхідно враховувати особливості досліджених об'єктів, вікові та сезонні варіації біохімічних параметрів, у зв'язку з чим варто дотримуватися наступних рекомендацій: дослідження риб проводити в єдиний сезон; вибірка об'єктів має складатися з близьких за віком риб.

Запропоновані рекомендації дозволяють уніфікувати групу об'єктів, що тестуються, і тим самим отримати більш точні результати, які відображають вплив комплексного забруднення на риб, що і потрібно у монітори

Поверхнево активні речовини як забруднювачі навколишнього середовища

Поверхнево активні речовини як забруднювачі навколишнього середовища

Поверхнево-активні речовини (ПАР) - речовини, здатні накопичуватися (згущатися) на поверхні зіткнення двох тіл, званої поверхнею розділу фаз, або міжфазної поверхнею. На міжфазної поверхні ПАР утворюють шар підвищеної концентрації - адсорбційний шар.
читати повністю
скачати

Зміст
Введення
1. Поверхнево-активні речовини як забруднювачі навколишнього середовища
2. Забруднення природних вод - проблеми та перспективи
Висновок
Література

Введення
Поверхнево-активні речовини (ПАР) - речовини, здатні накопичуватися (згущатися) на поверхні зіткнення двох тіл, званої поверхнею розділу фаз, або міжфазної поверхнею. На міжфазної поверхні ПАР утворюють шар підвищеної концентрації - адсорбційний шар.
Будь-яка речовина у вигляді компонента рідкого розчину чи газу (пари) при відповідних умовах може проявити поверхневу активність, тобто адсорбуватися під дією міжмолекулярних сил на тій чи іншій поверхні, знижуючи її вільну енергію. Однак поверхнево-активними зазвичай називаються лише ті речовини, адсорбція яких з розчинів вже при дуже малих концентраціях (десяті й соті частки%) призводить до різкого зниження поверхневого натягу. Дана роботаприсвячена забруднення ПАР навколишнього середовища.

1. Поверхнево-активні речовини як забруднювачі навколишнього середовища
Типові ПАР - органічні сполуки діфільного будови, тобто містять в молекулі атомні групи, що сильно розрізняються по інтенсивності взаємодії з навколишнім середовищем (у найбільш практично важливому випадку - водою). Так, в молекулах ПАР є один або кілька вуглеводневих радикалів, що становлять олео-, або ліпофільних, частина (вона ж - гідрофобна частина молекули), і одна або кілька полярних груп - гідрофільна частина. Слабо взаємодіють з водою олеофільние (гідрофобні) групи визначають прагнення молекули до переходу з водної (полярної) середовища в углеводородную (неполярні). Гідрофільні групи, навпаки, утримують молекулу в полярному середовищі або, якщо молекула ПАР знаходиться в вуглеводневої рідини, визначають її прагнення до переходу в полярну середу. Таким чином, поверхнева активність ПАР, розчинених в неполярних рідинах, обумовлена ​​гідрофільними групами, а розчинених у воді - гідрофобними радикалами.
За типом гідрофільних груп ПАР ділять на іонні, або іоногені, і неіонні, або неіоногенні. Іонні ПАР дисоціюють у воді на іони, одні з яких мають адсорбційної (поверхневої) активністю, інші (протівоіони) - адсорбційно неактивні. Якщо адсорбційно активні аніони, ПАР називаються аніонними, або аніоноактівние, в протилежному випадку - катіонними, або катіоно-активними. Аніонні ПАР - органічні кислоти та їх солі, катіонні - підстави, звичайно аміни різного ступеня заміщення, та їх солі. Деякі ПАР містять і кислотні, та основні групи. Залежно від умов вони виявляють властивості або аніонних, або катіонних ПАР, тому їх називають амфотерними, або амфолітнимі, ПАР
Всі ПАР можна розділити на дві категорії за типом систем, утворених ними при взаємодії з розчинювальною середовищем. До однієї категорії відносяться міцеллообразующіе ПАР, до іншої - не утворюють міцел. У розчинах міцеллообразующіх ПАР вище критичної концентрації міцелоутворення (ККМ) виникають колоїдні частки (міцели), що складаються з десятків або сотень молекул (іонів). Міцели оборотно розпадаються на окремі молекули або іони при розведенні розчину (точніше, колоїдної дисперсії) до концентрації нижче ККМ. Таким чином, розчини міцеллообразующіх ПАР займають проміжне положення між справжніми (молекулярними) і колоїдними розчинами (золями), тому їх часто називають напівколоїдний системами. До міцеллообразующім ПАР відносять всі миючі речовини, емульгатори, змочувачі, диспергатори і ін
У світовому виробництві ПАР велику частину складають аніонні речовини. Серед них можна виділити такі основні групи: карбонові кислоти, а також їх солі, алкілсульфати (сульфоефіри), алкілсульфонати і алкіл-арілсульфонати, інші продукти. Найбільш поширені натрієві та калійні мила жирних і смоляних кислот; нейтралізовані продукти сульфірованія вищих жирних кислот, олефінів, алкілбензолів. Друге місце за обсягом промислового виробництва займають неіонні ПАР - ефіри поліетиленгліколів. Більшість неіонних ПАР отримують приєднанням окису етилену до аліфатичних спиртів, АЛКІЛФЕНОЛ, карбоновим кислотам, амінів та інших сполук із реакційноздатними атомом водню.
Світове виробництво ПАР постійно зростає, причому частка неіонних та катіонних речовин у загальному випуску весь час збільшується. Залежно від призначення та хімічного складу ПАР випускають у вигляді твердих продуктів (шматків, пластівців, гранул, порошків), рідин і напіврідких речовин (паст, гелів). Особливу увагу все більше і більше приділяється виробництву ПАР з лінійним будовою молекул, які легко піддаються біохімічному розкладанню в природних умовах і не забруднюють навколишнє середовище.
ПАР знаходять широке застосування у промисловості, сільському господарстві, медицині, побуті. Найважливіші області споживання ПАР: виробництво мив і миючих засобів для технічних і санітарно-гігієнічних потреб; текстильно-допоміжних речовин, тобто речовин, що використовуються для обробки тканин і підготовки сировини для них; лакофарбової продукції. П ПАР використовують у багатьох технологічних процесах хімічних, нафтохімічних, хіміко-фармацевтичних, харчової промисловості. Їх застосовують як присадки, що покращують якість нафтопродуктів; як флотореагенти при флотаційному збагаченні корисних копалин; компоненти гідроізоляційних і антикорозійних покриттів і т.д. ПАР полегшують механічну обробку металів та інших матеріалів, підвищують ефективність процесів диспергування рідин і твердих тіл. Незамінні ПАР як стабілізатори висококонцентрованих дисперсних систем (суспензій, паст, емульсій, пен). Крім того, вони відіграють важливу роль у біологічних процесах і виробляються для «власних потреб» живими організмами. Так, поверхневою активністю володіють речовини, що входять до складу рідин кишково-шлункового тракту і крові тварин, соків та екстрактів рослин.
ПАР забруднюють в основному водні об'єкти. Про це і піде мова в наступному розділі.
2. Забруднення природних вод - проблеми та перспективи
Усяка водойма або водне джерело пов'язане з навколишньою його зовнішнім середовищем. На нього впливають умови формування поверхневого або підземного водного стоку, різноманітні природні явища, індустрія, промислове і комунальне будівництво, транспорт, господарська і побутова діяльність людини. Наслідком цих впливів є привнесення у водне середовище нових, невластивих їй речовин - забруднювачів, що погіршують якість води.
Як і ліси на суші, водні екосистеми піддаються знищенню, що знаходить своє відображення в різкому скороченні їх видового різноманіття. Наприклад, вже зникло з лиця Землі більше 50% видів прісноводних риб. Наростання забруднення водойм і водостоків спостерігається у всіх промислових країнах.
Серед внесених в океан із суши розчинних речовин, велике значення для мешканців водного середовища мають не тільки мінеральні, біогенні елементи, але й органічні залишки. Винесення в океан органічної речовини оцінюється в 1300 - 3801 млн. тонн / рік. Стічні води, що містять суспензії органічного походження або розчинена органічна речовина, згубно впливають на стан водойм. Осідаючи, суспензії заливають дно й затримують розвиток або повністю припиняють життєдіяльність даних мікроорганізмів, що беруть участь у процесі самоочищення вод.
Значний обсяг органічних речовин, більшість з яких не властива природним водам, скидається в ріки разом із промисловими і побутовими стоками.
ПАР - жири, масла, мастильні матеріали утворюють на поверхні води плівку, яка перешкоджає газообміну між водою й атмосферою, що знижує ступінь насиченості води киснем.
Що стосується вод Росії, то в них присутні індустріальні і сільськогосподарські забруднювачі - важкі метали (Fe, Mn, Zn, Cu, Sr, Ba, Cd, Pb, Ni, Cr), нафтопродукти, хлор-, фтор-і азотовмісні пестициди, феноли, ароматичні вуглеводні, формальдегід, ксантогенатом, амонійний та нітритний азот. Щоправда, є дані, що в 90-ті роки у зв'язку з деяким пожвавленням екологічного руху та законодавства і, в істотно більшою мірою, зі спадом промислового виробництва, трохи знизилися рівні полютантів, що однак, не призвело до достатнього поліпшення якості поверхневих вод. Деякі із забруднювачів речовин, втім, як і раніше, присутні в річках і озерах у небезпечних концентраціях, а відомий підйом промислового виробництва в останні роки загрожує новими викидами перерахованих полютантів. Наприклад, басейн річки Дон включає, за офіційними оцінками останніх років, «забруднені і надзвичайно брудні» ділянки. Ділянка Дону у м. Донський (Тульська обл.) Характеризувався вмістом марганцю, що перевищує гранично допустиму концентрацію в 44 рази за середньорічним рівня і в 84 рази - по максимальному рівню в 1999 р. (Державний доповідь «Про стан навколишнього природного середовища», 2000). При цьому, марганець (поряд зі свинцем і кадмієм) веде до зниження рівня серотоніну в мозку людини.
Специфічною рисою останнього десятиріччя в Росії слід вважати наростання забруднення води поверхнево-активними речовинами (ПАР), включаючи пральні порошки, шампуні та інші миючі засоби. Зарубіжні компанії, що виробляють побутові ПАР, по суті експортують забруднення в Росію, причому гранично допустимі концентрації, якими керуються при зливанні відходів у водойми, ймовірно, є завищеними. Але навіть ці ГДК були перевищені, за офіційними даними на 2004 р., В Азовському морі в 1,6 рази (узмор'ї річки Кубань) і 2,2 рази (узмор'ї річки Протока), в Японському морі в 1,9 рази (бухта Золотий Ріг, Амурська затока) і ряді інших водоймищ Росії (Державний доповідь «Про стан навколишнього природного середовища», 2000). Більш того, при концентраціях нижче гранично допустимої концентрації (ГДК) на кілька порядків ці ПАР, хоча і не вбивають водні організми, але помітно змінюють їх поведінку. Низькі концентрації ПАР змушують прісноводних п'явок відкріплюється зі своїх колишніх місць посадки, і їх відносить перебіг. Таким чином, річкові екосистеми втрачають п'явок як важливий компонент харчових ланцюгів. Цей приклад наочно показиает, який збиток екосистемі та біо-різноманітності можуть завдати навіть сублетальні (не смертельні для біоса) концентрації ПАР.
Якщо просунуті в екологічному плані країн Європи, тим не менш, констатують невирішеність багатьох проблем у сфері водної екології ПАР, то тим більші труднощі випадають на долю більш відсталою в цьому плані Росії. Забруднення води обертається серйозною загрозою для здоров'я багатьох росіян. Більш того, компанії країн Заходу неодноразово намагалися (наприклад, шляхом підкупу) перетворити територію Росії в «сміттєву корзину» Європи - місце для розміщення відходів. У цій ситуації важливий кожен приклад російської ініціативи як на локальному рівні (і тут могли б бути корисні мережеві групи активістів типу «Хірам» ;), так і на загальнодержавному. На загальнодержавному рівні вкажемо на федеральну цільову програму «Забезпечення населення Росії питною водою», програму «Відродження Волги», а також на прийнятий Держдумою «Водний кодекс України».
Для боротьби із забрудненням водойм ПАР Водний кодекс України визначає нормативи ГДК цих речовин.
З метою реалізації постанови Уряду Російської Федерації від 19 грудня 1996 р. № 1504 «Про порядок розробки та затвердження нормативів гранично допустимих шкідливих впливів на водні об'єкти» також розроблені наступні документи:
«Методичні вказівки з розробки нормативів гранично допустимих шкідливих впливів на поверхневі водні об'єкти», затверджені МПР Росії і Госкомекологіей Росії 26.02.99. Визначають загальні принципи розробки нормативів гранично допустимих шкідливих впливів (ПДВВ) господарської та іншої діяльності на поверхневі водні об'єкти. Нормативи ПДВВ встановлюються, виходячи з гранично допустимої величини антропогенного навантаження, тривалий вплив якої не призведе до зміни екосистеми водного об'єкта, і гранично допустимої маси шкідливих речовин, яка може поступити у водні об'єкти і на його водозбірну площу. Нормативи ПДВВ використовуються для регламентації кожного виду впливу господарської та іншої діяльності на водний об'єкт, виходячи з його цільового призначення;
«Методичні вказівки з розробки нормативів гранично допустимих скидів шкідливих речовин у поверхневі водні об'єкти», затверджені МПР Росії 30.09.99. Встановлюють загальні принципи визначення нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти (ПДС) у складі стічних вод та застосування зазначених нормативів у системі управління якістю стічних вод. Документ спрямований на забезпечення єдиного методичного підходу при здійсненні водоохоронних заходів, пов'язаних зі скиданням стічних вод у водні об'єкти, на застосування однакових розрахункових методів, які рекомендується використовувати водокористувачам, які мають організовані випуски стічних вод у водні об'єкти, при розробці нормативів ГДС;
«Методичні вказівки з розробки нормативів гранично допустимих шкідливих впливів на підземні водні об'єкти і гранично допустимих скидів шкідливих речовин в підземні водні об'єкти», затверджені МПР Росії 23.09.99. Визначають нормативи ПДВВ на підземні водні об'єкти як сукупність кількісних і якісних показників (характеристик) процесів і споруд, які можуть мати шкідливий вплив на підземні води. ПДВВ розробляються в двох випадках: якщо техногенна діяльність призводить до зміни показників водоносних горизонтів, які використовуються або можуть бути використані в майбутньому для видобутку підземних вод; якщо ці зміни впливають на інші компоненти навколишнього природного середовища. Особливість розробки нормативів ПДС полягає в тому, що скидання стічних вод (рідких відходів) у підземні водні об'єкти допускається тільки в тому випадку, якщо в якості пластів-колекторів використовуються глибоко залягають водоносні горизонти, що не пов'язані з поверхневими водними об'єктами та водоносними горизонтами верхньої гідродинамічної зони, у якій проявляється дренірующіе вплив поверхневих вод;
«Методичні вказівки з організації та здійснення державного контролю за використанням та охороною внутрішніх морських вод і територіального моря України» (затверджені МПР Росії 12.06.99). Документ містить основні вимоги та рекомендації, необхідні для здійснення державного контролю за використанням та охороною прибережних вод морів та їх прибережної смуги, а також прилеглої до них зони Російської Федерації. Контроль здійснюється з метою попередження, запобігання та усунення їх забруднення і засмічення, створення безпечних і сприятливих умов для здоров'я людей, а також для оздоровчо-лікувального, рекреаційного, господарсько-побутового, рибогосподарського, транспортного та іншого морського водокористування.

Висновок
Водні екосистеми і боротьба з їх забрудненням ПАР вимагають міжнародної кооперації та ефективного наддержавного біополітіческой законодавства, інакше кожна держава або регіон може прагнути перетворити сусідів у власну «сміттєву корзину». У випадку Росії важливо також, щоб зарубіжні експерти зі своїм досвідом консультували російських екологів, брали участь у поліпшенні російської ситуації, яка може обернутися бідою і для них самих. У той же час деякі експерти, незважаючи на щире бажання допомогти Росії, просто пасують перед обличчям незвичних для них російських труднощів. Так, вивчивши в середині 90-х років систему водопостачання Москви, експерти фірми «Ковіконсалт» (Данія) прийшли до висновку, що жоден з відомих і доступних в грошовому відношенні методів не в змозі виконати вимог російських стандартів »якості очищення води від ПАР для потреб москвичів.

Література
1. Водний Кодекс РФ
2. Перспективи розвитку екологічної галузі Росії до 2010 року.
3. Болдін А.А. Хімічне забруднення природних вод. / / Світ хімії. 2004. № 9.
4. Карпін М.М. Біополітики. М., 2002.
5. Шварц А., Перрі Дж., Берч Д ж., Поверхнево-активні речовини та миючі засоби, пров. з англ., М., 1960

Как-то так получилось, что мы очень спонтанно купили путевки в Турцию и вот уже 11 числа мы улетаем. И да, я это никому не рассказывала, потому что не хочу чтобы знал кто-то, кто не будет радоваться за меня.

В один вечер я прошлась по турагенствам и чуть ли не плача пришла к Л. с плохими новостями, мол на наш бюджет нам ничего не могут толком предложить… все отели по отзывам отстой и только тройки… переходя из одного агенства в другое цена все росла и росла… и когда мы выбрали более менее дату и отель, нам сказали, что времени у нас думать очень мало, так как осталось три места в самолете… мы пошли гулять и думать, зашли посмотреть на квартиру продвижение ремонта и началась такая гроза…. такси вызвать невозможно, еды нет… класс

Решили мы голодные переночевать все-таки в квартире, утром опять направились на поиски и когда мы поняли, что нам реально не могут ничего предложить, и предлагают одни и те же отели, мы поняли, что видимо нам судьба ехать в тот отель, который мы вчера выбрали и у Л. были деньги с собой, чтобы внести 50% оплаты… мы решили, что это знак и купили путевки… мама моя мягко говоря офигела, но вроде сейчас все нормально, так как я познакомила ее с Л. и она осталась крайне довольна… боже, как груз с плеч

Короче, сейчас я живу одна, так как мама улетела 1 числа отдыхать и вернется 10, а я 11 улетаю… две недели кайфа, читаю книжки, которые купила на ДР и хожу гулять в лес, скоро начнется грибной сезон…

люди часто говорят "ой, вот везет тебе". часто и в свой адрес это слышу, в духе "английский знаешь? везет тебе!" и вот этого я совсем не понимаю. как будто я в лотерею выиграла свои знания и умения, блин. я вообще-то по заграницам не разъезжала, чтобы язык выучить, даже за пределы города не выезжала. везёт, говорят, тому, кто везёт.

Короче. Еще одна такая интересная ситуация, сложившееся у меня в голове) пока смотрели сегодня фильм, с братцем. (фильм назывался кажется воин). Ну так вот, особо не ловила у себя в голове таких мыслей. Но какие там были накаченные парни!)

Заметьте! Я имею ввиду не "тупых" качков. хотя Качки тупыми не могут быть. Такие люди, четко знают, чего хотят, ясно видят перед собой цель. И уж точно знают что им нужно для этого сделать. А тупые это те, кто попусту пичкают себя "химией".

Ладно отошла от того что хотела сказать. Так вот я имею ввиду таких парней которые крупные, у них виден рельеф, пусть и не четки, за то у них трап хороший! И руки болшие. А кулаки сбиты в кровь!

Блин они так завораживает. Потому что слово "возбуждают", тут будет не совсем уместно)

Так как на них хочется смотреть бесконечно. /

Вот в чем вся соль! Девочки красавицы)

Во мне столько обиды. Что распирает. Хочу скорее уехать из деревни. Не из дому а из деревни. Чтобы не видеть никого!

Это пройдет. Я знаю. Она проходила. Только всегда возвращается когда возвращаюсь и я. Как бы я не пыталась строить из себя правильную. Мудрую девушку.

На самом деле тяжело, это как камень привязанные не к шее! А к сердцу!

посмотрела сегодня фильм "Девушка в поезде". обожаю такие фильмы. держит в напряжение до самого конца. такие же чувства я испытывала когда смотрела "Исчезнувшая" и читала "Похищенная". очень много мыслей, что заложены в фильм, правильны и, пожалуй, нужны для усвоения многим людям. и возникло желание опять углубится в психологию.

02.08.17-03.08.17

Наконец-то я уговорила своего мужчину пойти в мини-поход ♥_♥

Взяли мы палатку, пледы, еду и поехали на практически безлюдный пляж. Сначала всё было как-то плохо. И погода испортилась, и я дома позабывала пару вещей, даже успели поругаться пару раз, и козырное место уже было занято (хотя эти сволочи вечером свалили). И пока мы устанавливали палатку (делали это впервые), распогодилось, поднялось настроение и всё стало так прекрасно.
Мы жарили сосиски на огне, фотграфировались, снимали видео, играли в волейбол, просто лежали и наслаждались этим отдыхом. Наконец-то удалось встретить на море прекрасный закат. Я там чуть не умерла от такой красоты. Словами и фотографиями не передать, насколько там было красиво, и насколько мы были счастливы.
А ещё мне было немного страшно ложиться спать, и я решила ночью выглянуть из палатки, а на небе оказалось ни единой тучки и много-много-много звёзд. И знаете, это было как в кино - мы легли с моим мужчиной на спину и смотрели на звёзды около часа: искали созвездия, пытались понять, что там летает далеко в небе, разговаривали и целовались. Честно, я даже стала задыхаться от того, насколько красивое было небо. Очень жаль, что нельзя запечатлеть эту красоту и эти эмоции, которые были внутри.

Поспать полноценно так и не удалось, я рано проснулась. Выглянула из палатки, а там бойцы бегают :D Жаль, утром не было солнца, мы очень хотели позагорать. Но нам и так было хорошо. Поиграли в волейбол, собрали палатку и поехали домой.
Мы стооолько находились за эти 2 дня. Мы шли по очень огромному и длинному пляжу и, наверное, скинули по килограмма 2 каждый. И мой мужчина не пожалел, хотя всё нос воротил, теперь сам ещё раз так хочет выбраться с палаткой на море.

Я очень довольна. Это правда было как в кино.

Тема: Вміст важких металів у деяких промислових рибах верхів'я Кременчуцького водосховища (частина 1)

Вступ

Розділ 1

1.1 Основні джерела забруднення водного середовища важкими металами

1.2 Форми міграції важких металів у природних водах, їх доступність та токсичність для гідробіонтів

1.3 Вплив важких металів на гідробіонтів

1.4 Шляхи надходження та особливості тканинного розподілу важких металів в організмі риб

1.5 Видові особливості накопичення важких металів у органах і тканинах риб

1.6 Сезонна динаміка накопичення важких металів в організмі риб

Розділ 2

2.1 Матеріал та методи дослідження

3. Результати та їх обговорення

3.1 Вміст важких металів у органах і тканинах риб верхів я Кременчуцького водосховища

3.2 Видові особливості розподілу важких металів в організмі риб в умовах Кременчуцького водосховища

3.3 Сезонна динаміка накопичення важких металів в органах і тканинах риб

3.4 Санітарно-гігієнічна оцінка вмісту важких металів в організмі риб Кременчуцького водосховища

4. Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Серед забруднюючих речовин на одне з перших місць останній час вийшли важкі метали. Це зумовлено екстенсивним розвитком промислового виробництва, хімізацією сільського господарства, які виступають основними джерелами забруднення навколишнього середовища, у тому числі водного середовища.

Необхідно відмітити, що сполуки важких металів відносяться до стійких забруднювачів, і не піддаються радіоактивному розпаду як радіонукліди, не розкладаються як забруднювачі органічної природи. Після надходження до водойми, вони постійно будуть знаходитися у ній, акумулюючись та перерозподіляючись між компонентами гідроекосистеми.

Відомо, що жодна біологічна функція організму, жоден біохімічний процес не відбувається без участі того чи іншого мікро- або мікроелементу. При дефіциті їх певних сполук порушуються обмінні процеси, знижується природна резистентність організму до змін умов довкілля. Водночас за умов накопичення, що перевищує фізіологічні норми вмісту в органах і тканинах, кожний хімічний елемент втрачає своє значення як біотичний елемент і починає проявляти токсичну дію. Наряду з прямою токсичною дією на організм, важкі метали викликають небезпечні віддалені у часі біологічні ефекти - мутагенну дію, ембріотоксичну, канцерогенну, гонаотоксичну дію тощо [13].

В останні роки зареєстровано суттєве збільшення вмісту важких металів у водоймах рибогосподарського та комплексного призначення, що за певних умов може призвести до змін структури та чисельності популяцій гідробіонтів, у тому числі - рибного населення.

Для оцінки можливої дії важких металів на організм риб важливим є проведення досліджень, спрямованих на встановлення закономірностей, особливостей та рівнів накопичення важких металів в органах і тканинах промислово цінних видів риб з метою прогнозування можливого впливу токсичних речовин на склад та кількісну представленість іхтіофауни.

Лящ (Abramis brama L.) на даний час є самою масовою промисловою прісноводною рибою України, частка якої в уловах досягає 26%. Загальні обсяги добування ляща у дніпровських водосховищах у 90-ті роки складали 1200 т на рік [21]. У межах Дніпровського каскаду водосховищ плітка (Rutilus rutilus, L.) є одним з найважливіших обєктів промислового та любительського лову, який дає третій, після ляща та судака внесок у загальний улов прісноводної риби в Україні. Так, загальний улов плотви з каскаду Дніпровських водосховищ за 90-ті роки склав 4,4 тис. тон. Щука (Esox lucius L.) на початку ХХ сторіччя входила у пятірку найважливіших промислових риб України. Проте, починаючи з 50-х років відбувся різких спад її уловів і у 90-ті роки загальне добування цієї риби складало не більше 100 т на рік.

Метою роботи було визначення рівнів забруднення важкими металами органів та тканин найважливіших промислових видів риб Кременчуцького водосховища: ляща, плітки та щуки.

Для досягнення мети було поставлено та виконано наступні завдання:

. Зібрати представницький матеріал плітки з Кременчуцького водосховища, провести іхтіологічну обробку, підготувати зразки для аналізу вмісту важких металів.

2.Визначити вміст важких металів в органах (Co, Cd, Pb, Ni, Cr, Zn, Cu) та тканинах риб: зябрах, печінці, мязах.

. Встановити закономірності розподілу металів по органах і тканинах риб.

. Провести порівняльний аналіз отриманих даних з наявними у літературі та нормативними величинами вмісту важких металів у харчових продуктах.

важкий метал риба водосховище

Розділ 1

1.1 Основні джерела забруднення водного середовища важкими металами

У незначних концентраціях важкі метали завжди містяться у водоймах. Однак ця величина зазнає відчутних змін, які залежать від гідрометеорологічних умов, хімічного складу ложа водойми та грунтового покриву водозбірної площі, інтенсивності розвитку вищої водної рослинності, планктону, бентосу. Природні концентрації металів не значні. Так, наприклад, у воді чистих річок концентрація ртуті становить не більше 0,2×10-3 мг/л, вміст цинку коливається у межах 0,008-0,35 мг/л, кадмію - 0,013 мг/л, свинцю - 0,001-0,013 мг/л, міді - 0,003-0,005 мг/л [8].

Внаслідок діяльності людини у поверхневих водах і неглибоких грунтових водах зустрічається понад 650 хімічних сполук. Антропогенне джерело додає до природного річкового виносу двократну кількість ртуті, 12-15 кратне - свинцю, міді, цинку.

У різних галузях промисловості з кожним днем збільшується число застосовуваних хімікатів. Тільки у сільському господарстві використовується понад 145 хімічних сполук. Значна кількість важких металів адходить до атмосферного повітря від підприємств чорної та кольорової металургії. Значними забруднювачам довкілля є ТЕС. Встановлено, що у 1 т. камяновугільної золи Трипільської ТЕС у середньому міститься 200 г. свинцю, 700 г - нікелю, 200 г - цинку та олова, 300 г - кобальту. Внаслідок вимивання атмосферними опадами на прилеглі до ТЕС території випадає щорічно 28-56 т/км2 зольного пилу [16]. В останні десятиріччя до перелічених джерел, потужність яких не зменшується, додалися нові - підприємства харчової та переробної промисловості, приборо- та машинобудування, електроніки, різних галузей хімічного виробництва, гірничодобувної промисловості [11].

Значний вплив на забруднення навколишнього середовища має автотранспорт. Так, при спалювані 1 л пального у повітря потрапляє 200-400 мг свинцю. В результаті спалювання рідкого палива до навколишнього середовища викидається від 180 до 260 тис. т. сполук свинцю, що у 60-130 разів перевищує природне надходження свинцю до атмосфери при вулканічних виверженнях (2-3 тис. т. на рік).

Існує і інше джерело забруднення свинцем довкілля - це полювання. Підраховано, що у мисливських господарствах штату Вашингтон на кожний квадратний метр площі водойм припадає 21 дробинка. У Канаді щорічно розсіюється близько 6 тис. т. дробі. Крім свинцю до дробі додають ще до 2% мишяку, тому свинцеве забруднення тягне за собою і мишякове. Внаслідок цього у США щорічно гине від свинцевого отруєння 2-3 млн. водоплавних птахів.

Що стосується України, то її внутрішні водойми у значній мірі забруднені важкими металами, що повязано з інтенсивним розвитком металургії, гірничодобувної, хімічної промисловості. Значна кількість теплоелектростанцій працює на вугіллі та мазуті. Суттєвий вплив на забруднення повітряного та водного середовища має автотранспорт. Водосховища Дніпровського каскаду розташовані у густонаселених індустріальних та аграрних районах., де внаслідок екстенсивного ведення сільськогосподарського виробництва, високої концентрації промислових та енергетичних потужностей, проявляється тенденція до зростання концентрації важких металів у водному середовищі. Протягом 90-х років концентрація міді, цинку та свинцю збільшилися у 1,5-3 рази у порівнянні з початком 80-х років [26].

Значний вплив на якість води у водосховищах Дніпра мала аварія на Чорнобильській АЕС. При проведенні заходів щодо ліквідації її наслідків наряду з іншими речовинами було застосовано скидання у розплавлений реактор тисячі тон свинцю. Внаслідок цього у воді Київського водосховища у травні 1986 р. вміст свинцю досягав 90 мкг/л, у той час як у 1985 р. його вміст не перевищував 10 мг/л [19].

Основними джерелами забруднення води Кременчуцького водосховища є побутові та промислові стічні води м. Канева, м. Золотоноши, м. Черкаси. Так, протягом року Черкаський водоканал скидає 51,1 млн. м3 стічних вод, причому понад 50% - без відповідної очистки. Завдяки цьому з ними до водосховища щодоби надходить 1,2-2,0 т органічних речовин, 14-15 кг важких металів [6].

Серед водосховищ дніпровського каскаду найбільш забрудненими важкими металами є Запорізьке та Каховське водосховища. Так у воді Каховського водосховища концентрація міді досягає 220 мкг/л, цинку - 170 мкг/л, марганцю - 180 мг/л, свинцю - 145 мкг/л, хрому - 160 мкг/л. Звертає увагу перевищення рибогосподарських нормативів для води за вмістом міді у 9-150 разів, цинку - у 1,5-2,0 рази, свинцю - у 1,5 рази. Таким водосховища Дніпра, зокрема Кременчуцьке водосховище, знаходяться під сильним антропогенним пресом, їх екосистеми є забрудненими важкими металами, що може становити небезпеку для гідробіонтів та для людини.

1.2 Форми міграції важких металів у природних водах, їх доступність та токсичність для гідробіонтів

На відміну від багатьох забруднюючих речовин, особливо органічних, важкі метали в залежності від багатьох факторів можуть знаходитися у природних водах у вигляді частинок різного ступеню дисперсності (зависів, колоїдів, гідроксокомплексів, низько - та високомолекулярних сполук з органічними та неорганічними лігандами) [18].

Форми міграції важких металів у природних водах значною мірою визначають біологічну активність та, відповідно, ступень токсичності цих хімічних елементів, яка залежить не лише від їх концентрації у воді, а й від форми їх находження. Співвідношення цих форм визначається фізико-хімічними та біологічними параметрами водного середовища: температурою, жорсткістю, лужністю, наявністю біогенних та органічних речовин тощо. Важко виокремити визначальні фактори, оскільки у певних водних обєктах та за відповідних умов кожний з них може бути домінуючим.

Можна виділити дві основні форми існування важких металів - завішена та розчинна. Серед процесів, які контролюють співвідношення цих форм, найбільше значення мають гідроліз та комплексоутворення. Природні води містять набір різноманітних неорганічних та органічних речовин, які утворюють з іонами металів різноманітні комплекси. Серед потенційних комплексоутворювачів. Виділяють гумусові кислоти, пептиди, амінокислоти, поліфеноли та деякі неорганічні речовини [38].

На даний час встановлено, що незакомплексовані іони металів ("вільні іони") характеризуються найбільш враженим ступенем токсичності для водних організмів. Звязування та абсорбційні процеси грають суттєву роль у детоксикації важких металів [32].

Одним з факторів, що впливають на токсичність хімічних елементів модна назвати рН середовища, бо лужність визначає стан важких металів у гідросфері, що впливає на їх біологічну активність. Так, наприклад, при рН6,5 свинець повністю осаджується при рН 5,5 - утворює розчинені комплекси з гуміновими кислотами. Нікель утворює стабільні комплекси з органічними лігандами при рН 7,0-7,5. При рН 8 цинк гідролізується, утворюючи стабільні сполуки Zn (OH) 2, а при рН 6,7 - сорбується завішеними частинками. З підвищенням рН збільшується сорбція кадмію донними відкладами, при зниженні рН значна частка кадмію переходить до розчину [18].

Таким чином, можна вважати, що при підвищенні рівня рН утворюються різноманітні комплекси, що призводить до детоксикації хімічних елементів. Це повязано з недоступністю їх для гідро біонтів, бо вони не здатні проникати всередину організму через покриви та залозистий епітелій зябер. До організму гідробіонтів може проникати лише певна частина металів, що знаходяться у воді. Найбільш доступними для тварин є незвязані у комплекси іони важких металів, а також комплексні сполуки з молекулярною масою порядка кількох тисяч а. е. м., у той час як їх високомолекулярні сполуки є біологічно неактивними. Відповідно, в окремих випадках навіть за високих концентрації важких металів у воді, але наявних у закомплексованому стані, їх токсична дія на організм риб може не проявляться. У той же час, незвязані у комплекси акваіони, які знаходяться у воді у невисоких концентраціях, можуть безперешкодно проникати до організму, викликаючи токсичний ефект [9].

Таким чином, ефективність біологічної дії важких металів значною мірою залежить від активної реакції середовища, температури та інших факторів, які визначають та змінюють фізико-хімічні та біологічні властивості елементів. Визначальним фактором токсичності та біодоступності важких металів є не їх абсолютна концентрація у воді, а їх форма міграції, від якої залежить доступність хімічних елементів для гідро біонтів [18].

1.3 Вплив важких металів на гідробіонтів

Важкі метали отруйні для всього живого, однак у біологічних дозах вони є входять до складу життєво необхідних речовин. Відома їх надзвичайно важлива роль у процесах клітинного дихання, механізмах регуляції білкового, ліпідного та вуглеводного обмінів, а також у забезпеченні енергетичних процесів. В основі механізмів фізіологічної дії біметалів лежить їх властивості взаємодії з білками та виступати як каталізатори ферментних систем синтезу та розпаду органічних речовин. Серед відомих на даний час 660 ферментів, понад 200 функціонують за безпосередньої участі мікроелементів. У забезпечені пластичного та енергетичного обмінів бере участь близько 20 металів. Про важливість мікроелементів у механізмах регуляції обміну речовин свідчить той факт, що наявність в організмі оптимальної кількості біоелементів викликає значну активізацію відповідних ферментних систем. У той же час як відсутність у структурі ферменту метала супроводжується повною втратою його активності. Один метал, наприклад цинк, може брати участь у активізації десятків ферментів. Гормональний метаболізм, імунна реакція, стабілізація рибосом також супроводжується участю цинку. Марганець не лише входить до складу деяких ферментів, але й проявляє специфічний вплив на їх активність. Кобальт проявляє свою біологічну активність входячи до складу вітаміну В12. Мідь є необхідним елементом для нормального функціонування клітин, бере участь у біохімічних процесах, окисно-відновлювальних реакціях [11, 25].

Дефіцит біометалів може призводити до значного порушення метаболітичних процесів, розвитку патологічних відхилень від норми. Надлишок будь-якого з металів викликає серйозні відхилення у нормальному функціонуванні та життєдіяльності організму.

Збільшення концентрації важких металів у навколишньому середовищі призводить до їх накопичення у різних органах і тканинах гідро біонтів. Причому деякі токсичні речовини здатні передаватися у зростаючих кількостях по трофічних ланцюгах навіть до людини.

В організмі гідробіонтів за умов збільшення вмісту металів відбувається ряд фізіологічних змін. Так, наприклад, може інтенсифікуватися синтез специфічного протеїну - металотіонеїну, який звязує надлишок металів у організмі та виводить їх з активного метаболізму. Це зумовлює стійкість гідробіонтів до забруднення середовища та накопичення високого вмісту металів у тканинах без порушення гомеостазу [25].

Значне збільшення вмісту важких металів у воді призводить до численних біохімічних, фізіологічних та морфологічних змін в організмі. Оскільки нормальна життєдіяльність риб визначається узгодженою роботою всіх функціональних систем та біохімічних процесів в їх основі, то відхилення від норми в одній з них, викликане токсикантом, може призводити до порушення життєдіяльності цілого організму. Це призводить до зниження видового різноманіття водних екосистем, в яких домінуючими стають види, які характеризуються стійкістю до дії важких металів, що є причиною змін структури популяцій та екосистеми в цілому [1, 35].

Токсична дія підвищеної концентрації важких металів у довкіллі проявляється у першу чергу на стані зябер та шкірних покривів риби. Відбувається зниження дифузної здатності та руйнування респіраторного епітелію зябер, кровотечі, зміни з боку пігментних клітин - хроматофорів, структурні зміни епідермального шару зябер. Шкіра та зябра вкриваються слизом, що перешкоджає нормальному газообміну. В результаті цих змін в організмі риб відбувається нестача кисню та накопичення вуглекислоти [12, 15]. Збільшення вмісту металів в організмі призводить до пригнічення синтезу ферментів та протеїнів, до зменшення розміру еритроцитів, зниженню рН крові, відмиранню рецепторних клітин бічної лінії, погіршенню роботи інших органів чуття, порушенню функціонування нирок та репродуктивної функції тощо [37].

Внаслідок зазначених причин, підвищення вмісту важких металів призводить до зниження виживання, темпів росту, плодючості, і в кінці кінців, викликає загибель організму. Змінюється вік дозрівання самиць, збільшується ступінь асинхронності дозрівання ооцитів. У самців відмічено зменшення кількості сперматогоніїв та сперматоцитів, порушується сам хід сперматогенезу. Значні аномалії при підвищеному вмісті отрутохімікатів у навколишньому середовищі виявляються у період ембріонального та раннього постембріонального розвитку кісткових риб [15, 36].

За останні 10 років зареєстровано понад 200 випадків масової загибелі риби у водоймах України, де загинуло понад 160 тис. тон риби. Як наслідок хронічного забруднення водойм України є збіднення їх іхтіофауни, зниження уловів та зменшення питомої частки особливо цінних видів [21].

Таким чином, можна відмітити, що у водоймах, які знаходяться під сильним антропогенним пресом, відбуваються серйозні зміни у щільності, різноманітності, групової структури видового складу іхтіофауни. Певні види вже зникли, чисельність інших катастрофічно знижується. У екосистемах водосховищ починають переважати види, які мають низьку господарську цінність.

1.4 Шляхи надходження та особливості тканинного розподілу важких металів в організмі риб

Відомо, що гідробіонти здатні накопичувати важкі метали двома основними шляхами - з оточуючого середовища та з їжі. Але, незважаючи на численні публікації, на даний час не існує єдиної думки, стосовно основного шляху надходження токсикантів з довкілля. Так, наприклад, Dallinger [35] вважає, що суттєва частина важких металів надходить до організму риб з їжею. Іншими дослідниками [22] встановлено, що в основному токсичні речовини до організму гідробіонтів проникають осмотично через зябра та шкіру. У будь якому випадку, в органах і тканинах риб відбувається накопичення важких металів, вміст яких багатократно перевищує їх вміст у навколишній воді.

Важкі метали, після проникнення до організму, розподіляються неоднорідно [24, 28], проте, такий розподіл характеризується певними загальними закономірностями, які повязані як з фізико-хімічними властивостями самих металів, так і з фізіолого-біохімічною специфікою самих тканин та органів риб. Значне накопичення металів є характерним у першу чергу для покривних тканин, що повязано з їх безпосереднім контактом з хімічними елементами, які знаходяться у водному середовищі. Крім того, інтенсивне накопичення важких металів відбувається у тканинах та органах, які характеризуються активним метаболізмом (печінка, нирки статеві залози).

На поверхні тіла риби (на межі між навколишнім середовищем та організмом) відбувається фізико-хімічна сорбція, можливо, за участю мікроорганізмів [3]. Найбільшим концентратором хімічних елементів є слиз на поверхні тіла. За здатністю концентрувати важкі метали зовнішні органи та тканини можна розташувати у наступному порядку: слиз>луска, шкіра>зябра [29].

Після надходження мікроелементів до внутрішніх тканин риби відбувається їх перерозподіл. Особливо інтенсивно накопичуються в організмі мікро- та мікроелементи, що необхідні для життєдіяльності, які беруть активну участь при проходженні фізіолого-біохімічних процесів (дихання, кровотворення, виділення тощо). У таких процесах деякі метали є необхідними компонентами складних білкових молекул - перш за все ферментів, дихальних пігментів, вітамінів. Відповідно, ці хімічні елементи у першу чергу акумулюються у більш активних у функціональному відношенні органах і тканинах. Високі концентрації металів у скелеті повязані з високим вмістом мінеральних компонентів у опорних структурах гідробіонтів. Значний вміст важких металів фіксується у монадах, особливо у переднерестовий період. Це пояснюється необхідністю даних хімічних елементів для нормального дозрівання статевих продуктів і подальшого ембріогенезу. Печінка є функціональним депо міді, тому вміст цього елементу у даному органі у 25-30 разів вище, ніж у мязах. Багато міді міститься у органах кровотворення риб (селезінка), що повязують участь цього елементу у процесі гемопоезу [17, 25].

Хоча у літературі доволі широко розглянуто тканинну закономірність накопичення та розподілу металів, це питання залишається вивченим не повністю. Що стосується гідробіонтів, які мешкають у водоймах дніпровського каскаду водосховищ, то дослідження у цій області розпочалися відносно нещодавно і переважно присвячені великим промисловим рибам та молюскам [20].

Інтенсивність накопичення важких металів в організмі риби значною мірою визначається видовими особливостями. Різні види риб, що мешкають у одній водоймі, суттєво відрізняються рівнями накопичення важких металів.

Для багатьох металів є характерним явище біологічного накопичення (біомагніфікації), що проявляється утому, що вони надходять до трофічного ланцюгу на відносно низькому трофічному рівні у незначній кількості. Однак, по мірі переходу до наступного трофічного рівня рівень вмісту важких металів в організмі тварин поступово зростає [14]. Таким чином відбувається сумація накопичення токсикантів в організмі риб від води, донних відкладів та корму [34].

Відповідно традиційній теорії біоконцентрування, вміст важких металів в організмі риб тим вищий чим вище їх трофічний рівень. Однак, така картина є підтвердженою лише для накопичення цинку. Концентрація цього елементу в організмі хижих риб є вищою, ніж його вміст у бентофагах та фільтраторах [33]. Відсутність подібного явища у випадку накопичення кадмію, міді, свинцю повязують з тим, що процес накопичення металів залежить не лише від трофічного рівня риби, але й від типу та спектру живлення, маси тіла, особливостей фізіології та асоційованості з субстратом. Так, було показано концентрування кадмію в оранізмі фільтраторів, а цинку, міді та свинцю - у бентофагів [39].

Лящ, як бентофаг, більше підпадає під дію підвищеного вмісту важких металів через те, що він трофічно та топічно пов'язаний з донними відкладами. В результаті, найбільші рівні накопичення мікроелементів спостерігаються у риб, що живляться донними організмами - плітка, ряпушка, йорж; найменшиі вміст характерний для хижаків-іхтіофагів - судака, щуки [7]. Таким чином, у трофічному ланцюзі безпосередньо відбувається процес зменшення вмісту одних хімічним елементів та одночасне накопичення інших [5, 9]. Чи виконується правило трофічної піраміди відносно накопичення важких металів у бентофагах та хижаках дніпровських водосховищ недостатньо відомо, що визначило одне з завдань наших досліджень.

1.6 Сезонна динаміка накопичення важких металів в організмі риб

Аналіз наукової літератури показав, що сезонна динаміка накопичення важких металів в організмі риб висвітлена недостатньо. Крім кількох коротких повідомлень [4, 27] практично відсутні роботи щодо накопичення важких металів прісноводними рибами в різні період и року. Стверджується, що в організмі риб прослідковується сезонна динаміка вмісту важких металів. Це пояснюється непостійністю їх фізіологічного стану та біологічних циклів, а також інтенсивністю живлення та характером кормової бази. У період нересту гонади активно накопичують залізо, цинк, марганець, мідь, що повязано з присутністю у цьому органі високоактивних металоорганічних комплексів, що містять ці елементи і необхідні для нормального дозрівання статевих продуктів. У післянерестовий період у тканинах і органах риб спостерігається перерозподіл металів. Кількість хімічних елементів у гонадах знижується.

Як було вказано вище, токсичні елементи накопичуються в організмі гідробіонтів безпосередньо з навколишнього водного середовища. Концентрація важких металів у водному середовищі також піддається чітким сезонним коливанням, що відповідно відображається на їх накопиченні у органах і тканинах гідробіонтів. Найвищій вміст заліза у воді Кременчуцького водосховища (до 60 мкг/л) спостерігається у період передвесняної повені, а восени його вміст знижується до 8 мкг/л. Концентрація міді весною складає 5-7 мкг/л, а восени - 1-4 мкг/л. Динаміка вмісту марганцю характеризується наявністю двох піків: у квітні - 10-16 мкг/л, та в липні - 17-22 мкг/л [2].

Відповідно були відмічені сезонні зміни у кількості заліза у зябрових пелюстках плітки: весною його вміст був підвищеним, а восени знижувався у 2-3 рази. Саме сезонними коливаннями концентрації заліза у воді можна пояснити такі коливання, оскільки зябра відіграють визначальну роль у обміні заліза між організмом риби та навколишнім середовищем [4].

Виходячи з вище викладеного матеріалу можна зробити висновок, що хоча у науковій літературі широко висвітлено питання закономірності розподілу та накопичення важких металів в організмі риб, проблема вивчена не в повній мірі. Більш того, що всі дослідження переважно проводилися у лабораторних умовах або в умовах інших водойм. Досліджені види риб є важливими промисловими обєктами, забруднення яких важкими металами може становити небезпеку для людини.

Розділ 2

2.1 Матеріал та методи дослідження

Матеріалом дослідження слугували наступні види риб: лящ (Abramis brama L.), плітка (Rutilus rutilus L.) та щука (Esox lucius L.), виловлені у післянерестовий період з 10.06.2012 р. по 30.06.2012 р. Для відлову використовували аматорські засоби лову риби: донні фідерні вудки з гачками та годівницями, спінінгові знаряддя з вобл ерами або блеснами. Загальна кількість проаналізованих риб становила: лящ - 15 екз.; плітка - 21 екземпляр; щука - 8 екз.

Кожний екземпляр риби зважували з точність до 0,1 г, визначали основні іхтіологічні проміри пластичних ознак згідно стандартної методики (Правдин, 1966). Середня маса проаналізованих екземплярів складала: лящ - 264 г (185-350 г); плітка - 98 г (75-128 г); щука - 425 г (330-620 г). З кожної особини відбирали зразки мязової тканини, печінку та зябра. Зразки тканини зважували, розміщували у скляні стакани та висушували при температурі 95 оС протягом однієї доби до постійної повітряно-сухої маси. Висушені зразки зважували з точність 0,001 г та заливали 5 мл 56% азотної кислоти (Укрреахим, "хч"). Через 2-3 доби зразки з кислотою нагрівали на піщані бані з поступовим додаванням по краплям 35% перекису водню (Укрреахим, "фарм"). Після розчинення зразків нагрів продовжували до просвітління розчину, який потім охолоджували та розводили дистильованою водою до 10 мл.

Визначення концентрації важких металів проводили на базі Лабораторії фізико-хімічних методів досліджень кафедри біохімії ННЦ "Інститут біології" за допомогою атомно-адсорбційного спектрофотометру С115-М1 (SELMI, Україна). Аналіз здійснювали шляхом безпосереднього введення рідкої проби у полумя ацетилен-повітря. Для компенсації неселективного поглинання полумя використовували дейтерієвий коректор фону [10, 23]. Реєстрацію аналітичних показників проводили за допомогою компютерно-аналітичного комплексу КАС-101. Було визначено концентрацію 9-ти важких металів: Cu, Cd, Zn, Ni, Co, Fe, Mn, Cr, Pb. Вміст металів у зразках розраховували у мг/кг маси сирої (живої) речовини.

3. Результати та їх обговорення

3.1 Вміст важких металів у органах і тканинах риб верхів я Кременчуцького водосховища

Лящ. За вмістом в органах та тканинах ляща важкі метали можна розташувати в наступному порядку (табл.3.1): луска: цинк > стронцій > марганець > свинець > нікель > кобальт > кадмій > хром >мідь; шкіра: цинк > свинець > марганець > нікель >мідь > кобальт > кадмій > стронцій > хром; зябра: цинк > свинець > стронцій > марганець > нікель >мідь > кобальт > кадмій > хром; плавці: цинк > марганець > свинець > нікель > кобальт > мідь > стронцій > кадмій > хром; м'язи: цинк > свинець > нікель > марганець > кобальт > мідь > хром > кадмій > стронцій; печінка: цинк > свинець > нікель > марганець > кобальт > стронцій > хром; нирки: цинк > нікель > свинець > кобальт > кадмій > марганець > хром > стронцій > мідь; селезінка: цинк > нікель > свинець > хром > кадмій > кобальт > стронцій; кишечник: цинк > нікель > мідь > марганець > свинець > кобальт > кадмій > хром > стронцій; гонади: > цинк > марганець >мідь > нікель > кобальт > хром > свинець > кадмій; Найбільші концентрації металів зафіксовані: міді - в селезінці, гонадах; цинку - в гонадах, плавцях, лусці; свинцю - в лусці; кадмію - в нирках, лусці; кобальту - в лусці, плавцях; нікелю - в лусці, зябрах, шкірі; марганцю - в лусці, гонадах; хрому та стронцію - в плавцях, лусці.

Плітка. Вміст важких металів в органах і тканинах плітки можна уявить у вигляді наступних рядів (табл.3.2): плавці: цинк > марганець > нікель >мідь > кобальт > стронцій > кадмій > хром; зябра: цинк > марганець > свинець > нікель > мідь > кобальт > стронцій > кадмій > хром; луска: цинк > свинець > марганець > нікель > мідь > кобальт > кадмій > стронцій > хром;

Таблиця 3.1.

Середній вміст важких металів в органах і тканинах ляща (мг/кг маси сирої речовини)

Орган/тканинаCdCoCuZnPbMnNiCrSDSDSDSDSDSDSDSDПлавці1,10,15,51,54,40,240,49,613,00,436,113,08,61,60,30,0Зябра0,50,23,51,04,70,221,90,84,01,614,42,613,56,50,20,0Луска1,51,47,50,14,50,838,04,64,01,614,42,613,56,50,20,0Шкіра0,60,22,51,34,81,234,412,910,02,77,53,16,73,70,50,3М'язи5,40,11,90,55,20,339,221,05,10,91,30,612,35,70,20,0Кишечник0,50,16,15,40,618,60,93,52,50,28,110,00,20,0Гонади0,30,20,40,26,31,642,76,70,80,39,00,65,20,20,20,0Селезінка0,30,11,20,47,92,717,22,53,20,91,40,22,31,20,10,0Нирки1,90,31,30,35,02,126,16,23,62,82,61,04,31,10,20,0

Таблиця 3.2.

Середній вміст важких металів в органах і тканинах плітки (мг/кг маси сирої речовини)

Орган/тканинаCdCoCuZnPbMnNiCrSDSDSDSDSDSDSDSDПлавці0,90,24,10,84,60,554,410,013,31,916,03,27,60,80,40,0Зябра0,50,12,80,44,10,449,68,96,51,17,61,35,01,20,30,1Луска1,40,25,21,15,30,736,96,913,93,28,94,86,81,90,40,1Шкіра0,40,21,30,94,00,340,910,50,41,90,92,01,30,20,1М'язи0,70,21,90,54,60,519,42,23,60,91,80,23,60,90,20,0Кишечник0,50,21,51,17,00,868,229,82,81,63,11,63,10,80,10,0Гонади0,60,01,90,26,10,946,64,95,60,36,31,23,60,70,30,1Печінка0,90,11,40,314,31,035,74,44,62,12,70,42,70,90,30,1Селезінка0,60,21,70,44,10,723,14,41,40,91,50,72,30,70,20,0Нирки3,11,83,50,76,22,681,014,09,31,020,610,38,14,90,50,1

Таблиця 3.3.

Середній вміст важких металів в органах і тканинах щуки (мг/кг маси сирої речовини)

Орган/тканинаCdCoCuZnPbMnNiCrSDSDSDSDSDSDSDSDПлавці0,70,23,40,72,30,653,87,47,42,218,42,45,80,50,90,3Зябра0,80,31,80,251,75,53,60,43,90,51,00,2Луска0,80,43,91,12,10,219,514,89,83,517,76,14,32,01,21,0Шкіра0,40,12,10,43,70,256,49,64,41,73,22,33,81,10,30,2Печінка0,20,10,80,45,51,240,47,62,30,51,00,31,70,60,30,1Кишечник0,80,32,61,64,50,277,715,815,012,43,91,64,21,70,60,3Гонади0,30,11,30,23,30,231,28,32,11,12,70,83,62,32,10,9Селезінка0,70,11,70,33,90,5104,650,71,51,01,60,83,31,70,30,2Нирки0,40,31,40,34,02,049,612,04,41,22,81,63,01,10,30,0

шкіра: цинк > мідь > нікель > марганець > кобальт > свинець > кадмій > хром > стронцій; м'язи: цинк > мідь > свинець > нікель > кобальт > марганець > кадмій > хром > стронцій; печінка: цинк > мідь > свинець > марганець > нікель > кобальт > кадмій > хром > стронцій; кишечник: цинк > марганець > нікель > свинець > кобальт > кадмій > хром > стронцій; гонади: цинк > марганець >мідь > свинець > нікель > кобальт > кадмій > хром > стронцій; селезінка: цинк > мідь > нікель > кобальт > марганець > свинець > кадмій > хром > стронцій; нирки: цинк > марганець > свинець > нікель > мідь > кобальт > кадмій > стронцій > хром; Найбільші концентрації металів зафіксовані: кадмію - в нирках, лусці плавцях; кобальту - в лусці, плавцях; свинцю - в плавцях; нікелю - в лусці, нирках; цинку - в нирках, плавцях; хрому - в плавцях, лусці, нирках; стронцію - в плавцях, лусці; міді - в печінці; марганцю - в нирках, плавцях.

Щука. За вмістом металів в органах і тканинах щуки можна побудувати наступний ряд (табл.3.3): плавці - цинк > марганець > свинець > нікель > кобальт > стронцій > мідь > хром > кадмій; зябра - цинк > нікель > свинець > стронцій > кобальт > хром > кадмій; шкіра - цинк > свинець > нікель > мідь > марганець > кобальт > стронцій > кадмій > хром; луска - цинк > марганець > свинець > нікель > кобальт > мідь > хром > стронцій > кадмій; печінка - цинк > мідь > свинець > нікель > марганець > кобальт > хром > кадмій > стронцій; кишечник - цинк > свинець > мідь > нікель > марганець > кобальт > кадмій > хром > стронцій; гонади - цинк > > нікель > мідь > марганець > свинець > хром > кобальт > кадмій > стронцій; селезінка - цинк > мідь > нікель > кобальт > свинець > марганець > кадмій > хром > стронцій; нирки - цинк > свинець > мідь > нікель > марганець > кобальт > кадмій > хром > стронцій; Найбільші концентрації металів зафіксовані: марганцю - в плавцях; міді - в печінці; кадмію - в селезінці, плавцях, лусці, зябрах; цинку - в кишечнику, селезінці; стронцію - в плавцях, зябрах; хрому - в гонадах, лусці; свинцю - в кишечнику, лусці; нікелю - в плавцях.

Тема: Вміст важких металів у деяких промислових рибах верхів'я Кременчуцького водосховища (частина 2)

https://bibliofond.ru/view.aspx?id=585047

Аналізуючи отримані результати можна помітити, що кобальт в основному накопичується в поверхневих тканинах і тканинах безпосередньо контактуючих з оточуючим середовищем - зябрових кришках, плавцях, зябрах, лусці, а також в хребті, нирках і селезінці. Цілком вірогідно, що у риб в обміні кобальтом між середовищем та організмом певну роль відіграють зяброві кришки, зябра, плавці і луска. Крім того кобальт активізує кісткову і кишкову фосфатазу [3] що і пояснює його високий вміст в кишечнику та хребті. Кобальт, також бере участь в кровотворенні, це визначає його значну концентрацію в нирках і селезінці.

Аналізуючи вміст марганцю в різних органах, звертає на себе увагу його концентрація в зябрових кришках, плавцях, лусці, гонадах і мозку. В печінці його вміст невелика, хоч у роботі [4] вказується про його акумуляцію в цьому органі. Високу концентрацію марганцю в поверхневих тканинах підтверджують данні А.С. Патіна [28], який вказував на то, що метали групи марганцю діють на гідробіонтів переважно через поверхню тіла.

Аналізуючи вміст цинку в різних органах можна відмітити, що найбільші його концентрації характерні для наступних тканей: нирки, кишечник, плавці, зяброві кришки, зябра, шкіра. Звертає увагу переважна концентрація цинку в статевих органах, що підтверджує його загально біологічну роль в процесах розмноження і зумовлює його акумуляцію в гонадах.

Мідь головним чином накопичувалась в печінці, яка є основним депо цього металу.

Найбільша кількість стронцію виявлена в кісткових тканинах (зябрових кришках, хребті, лусці), що пояснюється його високою роллю в процесах осифікації. Стронцій є антагоністом кальцію.

Хром в значних кількостях накопичується в нирках і селезінці, що підтверджує його участь в кровотворенні.

Свинець і нікель концентрувались в покривних тканинах - плавцях, лусці, зябрових кришках. Крім того нікель накопичувався в нирках і селезінці, що говорить о його активної участі в процесах кровотворення. Розподіл мікроелементів в організмі риб визначається їх фізіологічною роллю у виконанні різних функцій, що спостерігається лише тоді, коли рівень накопичення їх в органах і тканинах не перевищує біотичних концентрацій. Як що цей показник завищений, то дана закономірність порушується. В цьому випадку високій вміст металів спостерігається в органах, які приймають участь в виведені токсичних елементів з організму. Дослідження показали, що такими органами є кишечник, нирки, зябра, тобто виведення відбувається через органи травлення, виділення і дихання.

Таким чином можна зробити висновок, що важкі метали в організмі риб розподіляються згідно певним закономірностям. По перше, хімічні елементи в значних кількостях накопичуються в тканинах, контактуючих з навколишнім середовищем: плавцях, зябер них кришках, лусці. Цей факт свідчить про те, що метали в значної мірі потрапляють в організм безпосередньо з водного середовища. По друге, хімічні елементи накопичуються в органах з більш активною функціональною діяльністю, де вони беруть участь в здійсненні різних фізіологічних функцій (печінка, гонади, селезінка, нирки). По третє, при перевищені рівня накопичення важких металів їх біотичних концентрацій токсичні речовини переважно містяться в органах, що беруть участь у виведенні металів з організму: нирки, кишечник, зябра.

3.2 Видові особливості розподілу важких металів в організмі риб в умовах Кременчуцького водосховища

Встановлені особливості тканинного накопичення важких металів у трьох видів риб: ляща, плітки, щуки. Оскільки щука є чистим іхтіофагом, а також видом, що замикає харчовий ланцюг накопичення хімічних елементів в організми, вона, як правило акумулює значну їх кількість в органах і тканинах. Однак, як показали наші дослідження, загальний вміст важких металів в органах і тканинах щуки був нищій за такий, ніж у риб бентофагів (плітки та лящу). Так, наприклад вміст кадмію в гонадах, нирках, печінці, лусці; кобальту - у нирках, гонадах, хребті; міді - у печінці, монадах, кишечнику, хребті; свинцю - в печінці, гонадах, хребті; марганцю - в шкірі, нирках, печінці; нікелю - у поверхневих тканинах, нирках був значно нижче рівнів накопичення цих металів в тканинах плітки та ляща. Крім того, відмічено високий вміст кобальту, міді, цинку, свинцю, марганцю, нікелю, хрому у головному мозку щуки. Причина цього незрозуміла, адже у мозку знаходиться гематоенцефалітичний барєр, який перешкоджає проникненню до головного мозку сторонніх речовин. Кишечник щуки також накопичує значну кількість металів, що, ймовірно, повязано з переважним надходженням хімічних речовин з їжі, Крім того відмічено вибіркове накопичення щукою хрому і цинку, мінімальне - міді.

Отже, можна відмітити, що в харчовому ланцюгу відбувається процес зменшення одних елементів та накопичення інших. Відмінності у накопиченні металів в організмі клітки, ляща та щуки свідчить про те, що акумуляція хімічних елементів відбувається не тільки з водного середовища, але й через кормові обєкти.

Лящ та плотва живляться молюсками, які є основними біоконцентраторами металів і накопичують токсичні речовини в кількості, що в сотні та тисячі раз перевищує їх концентрацію у воді. Це, безперечно, й обумовлює високий вміст хімічних елементів в бентофагах. Щука переважно живиться молоддю риб, які ще не встигли накопичити токсичні речовини в значних кількостях, рівень вмісту в них важких металів нижче ніж у кормових обєктах бентофагів.

Отже, можна зробити висновок, що накопичення важких металів в організмі риб значною мірою визначається видовими особливостями, при чому накопичення залежить не тільки від трофічного рівня, але й від спектру живлення. Види-бентофаги накопичують токсичні речовини в більшому ступені ніж хижаки. Це пояснюється тим, що бентосні організми, які слугують кормом для плітки та ляща, значно більш забрудненні металами, ніж кормові обєкти щуки.

3.3 Сезонна динаміка накопичення важких металів в органах і тканинах риб

Встановлені сезонні зміни вмісту мікроелементів в організмі досліджуваних видів риб. Вміст металів в органах і тканинах плітки, ляща, щуки в залежності від пори року варіювали в широких межах (табл.3.4 - 3.8.). Так, наприклад, в гонадах ляща, плітки весною міститься найбільша кількість кадмію, кобальту, заліза, стронцію ніж восени, а у таких металів, як свинець, марганець, нікель відмічається зворотня залежність. Восени збільшується вміст всіх металів в мязової тканині хижака і риб-бентофагів. В поверхневих тканинах, тканинах безпосередньо контактуючих з навколишнім середовищем відмічено збільшення кількості заліза, свинцю, нікелю, марганцю, хрому, цинку восени. Вміст кадмію, кобальту, міді, навпаки зменшувалась. В печінці восени відбувалась значна концентрація міді, цинку, заліза у всіх видів риб. Нирки восени відрізнялися значною кількістю накопичення кадмію, цинку, марганцю, заліза, свинцю, нікелю. Вміст кобальту, міді і стронцію на весні у всіх органах вищий. Хребет риб на весні містив значну кількість практично всіх металів. Селезінка щуки і плітки навесні накопичувала більше кобальту, міді, стронцію, нікелю ніж восени. Восени в селезінці збільшувався вміст цинку і свинцю у щуки, міді, марганцю і хрому у ляща. Головний мозок плітки і ляща восени акумулює мідь, свинець, марганець, а щуки - всіх досліджуваних металів.

Таблиця 3.4.

Вміст важких металів в органах і тканинах плітки, квітень 2011 р.

Орган/тканинаCdCoCuZnPbMnNiCrSDSDSDSDSDSDSDSDПлавці1,30,24,90,78,81,852,33,511,81,310,51,05,10,50,40,1Зябра0,70,23,10,32,50,430,61,73,81,13,30,41,70,50,20,1Луска0,90,34,80,83,11,134,72,411,01,27,41,16,72,80,30,1Шкіра0,50,35,11,311,81,231,23,46,81,71,10,42,81,00,10,1М'язи0,60,12,40,51,60,97,90,73,10,80,90,24,81,70,20,1Печінка0,60,41,10,54,30,928,313,64,41,03,21,22,20,50,20,0Кишечник0,30,11,30,31,70,268,86,53,80,61,90,71,10,40,30,2Гонади0,40,12,70,28,22,931,45,64,51,51,10,32,50,70,20,1Селезінка1,00,81,80,417,20,160,011,73,82,12,70,32,30,70,20,1Нирки0,70,21,80,22,10,960,511,02,50,81,60,45,51,90,20,1

Таблиця 3.5.

Вміст важких металів в органах і тканинах плітки, червень 2011 р.

Орган/тканинаCdCoCuZnPbMnNiCrSDSDSDSDSDSDSDSDПлавці1,10,35,90,22,50,764,49,412,90,731,72,69,70,9Зябра0,70,34,40,70,70,067,65,93,90,48,42,75,81,30,13Луска0,80,45,50,32,60,637,93,417,01,226,73,06,31,20,20,0Шкіра0,40,01,50,11,30,439,46,13,40,12,20,61,21,10,20,0М'язиПечінка0,02,913,637,83,22,13,2--Кишечник0,40,01,11,14,30,752,731,23,50,22,40,33,30,00,30,1Гонади0,00,81,536,02,43,75,2--Селезінка0,11,41,213,42,20,31,90,2Нирки0,02,02,368,43,23,68,2--

Таблиця 3.6.

Вміст важких металів в органах і тканинах плітки, жовтень 2011 р.

Орган/тканинаCdCoCuZnPbMnNiCrSDSDSDSDSDSDSDSDПлавці0,90,24,10,84,60,554,410,013,31,916,03,27,60,80,40,0Зябра0,50,12,80,44,10,449,68,96,51,17,61,35,01,20,30,1Луска1,40,25,21,15,30,736,96,913,93,28,94,86,81,90,40,1Шкіра0,40,21,30,94,00,340,910,50,41,90,92,01,30,20,1М'язи0,70,21,90,54,60,519,42,23,60,91,80,23,60,90,20,0Кишечник0,50,21,51,17,00,868,229,82,81,63,11,63,10,80,10,0Гонади0,60,01,90,26,10,946,64,95,60,36,31,23,60,70,30,1Печінка0,90,11,40,314,31,035,74,44,62,12,70,42,70,90,30,1Селезінка0,60,21,70,44,10,723,14,41,40,91,50,72,30,70,20,0Нирки3,11,83,50,76,22,681,014,09,31,020,610,38,14,90,50,1

Таблиця 3.7.

Вміст важких металів в органах і тканинах щуки, квітень 2011 р.

Орган/тканинаCdCoCuZnPbMnNiCrSDSDSDSDSDSDSDSDПлавці1,10,33,41,13,90,671,41,09,01,711,63,64,00,20,20,0Зябра1,10,13,10,84,20,464,913,97,01,07,11,83,31,20,20,0Луска1,10,24,10,54,30,335,19,111,71,216,01,56,51,20,30,0Шкіра0,80,11,20,33,30,261,07,72,30,30,80,42,61,30,10,0М'язи0,70,41,40,30,50,219,35,53,00,70,90,34,31,1--Печінка0,20,11,70,71,30,713,02,92,51,21,41,02,00,90,10,1Кишечник0,42,94,446,64,74,96,10,1Гонади0,80,22,60,43,10,848,910,13,01,11,91,12,31,10,30,1Селезінка0,42,010,342,10,02,03,60,3Нирки0,70,32,10,55,81,551,711,60,90,41,20,40,50,20,1

Таблиця 3.8.

Вміст важких металів в органах і тканинах щуки, червень 2011 р.

Орган/тканинаCdCoCuZnPbMnNiCrSDSDSDSDSDSDSDSDПлавці0,40,64,10,43,00,667,83,19,81,417,71,66,71,40,20,1ЗябраЛуска0,90,34,80,63,40,758,53,510,61,215,53,15,41,40,20,1Шкіра0,40,11,90,51,30,359,05,32,70,51,40,43,91,20,10,1М'язи0,30,14,11,11,60,318,57,71,80,51,00,43,70,90,20,1Печінка0,40,12,40,76,62,122,61,02,00,61,10,33,20,90,20,1Кишечник0,00,01,20,32,60,675,63,42,30,71,80,22,50,40,10,0Гонади0,20,02,10,63,50,253,116,02,34,32,33,70,50,20,0Селезінка0,40,12,50,52,80,530,03,43,40,71,70,32,50,70,20,1Нирки0,40,11,70,21,80,563,75,62,60,31,10,24,41,20,30,1

Таблиця 3.9.

Вміст важких металів в органах і тканинах щуки, жовтень 2011 р.

Орган/тканинаCdCoCuZnPbMnNiCrSDSDSDSDSDSDSDSDПлавці0,70,23,40,72,30,653,87,47,42,218,42,45,80,50,90,3Зябра0,80,31,80,251,75,53,60,43,90,51,00,2Луска0,80,43,91,12,10,219,514,89,83,517,76,14,32,01,21,0Шкіра0,40,12,10,43,70,256,49,64,41,73,22,33,81,10,30,2Печінка0,20,10,80,45,51,240,47,62,30,51,00,31,70,60,30,1Кишечник0,80,32,61,64,50,277,715,815,012,43,91,64,21,70,60,3Гонади0,30,11,30,23,30,231,28,32,11,12,70,83,62,32,10,9Селезінка0,70,11,70,33,90,5104,650,71,51,01,60,83,31,70,30,2Нирки0,40,31,40,34,02,049,612,04,41,22,81,63,01,10,30,0

Отже, можемо відмітити, що кількість накопичення металів в залежності від пори року дуже варіюють. Це можна пояснити, в першу чергу, непостійністю їх фізіологічного стану. На весні, в період нересту гонади риб активно акумулюють цинк, кадмій, кобальт. Це повязано з тим, що всі біохімічні процеси, які відбуваються в організмі спрямовані на виконання функцій розмноження. В гонадах іде інтенсивна акумуляція металів, які необхідні для нормального розвитку статевих продуктів і є необхідними для подальшого ембріогенезу. В після нерестовий період відбувається перерозподіл мікроелементів. Кількість металів в гонадах риб знижується так як в цей час статеві продукти не потребують інтенсивного забезпечення хімічними елементами, необхідними для майбутнього потомства.

Як відомо, токсичні речовини проникають в організм риб і з водного середовища, тому різний вміст важких металів в тканинах весною та восени можна пояснити сезонними коливаннями концентрацій хімічних елементів у воді. Восени вміст важких металів в гідросфері дніпровських водосховищ збільшується, що відбувається за рахунок промислових та сільськогосподарських викидів, дощів і різноманітних процесів, які відбуваються всередині водойм (відмирання органіки, "цвітіння" і інші). В досліді відмічено, що в осінній період в плавцях, шкірі і лусці ляща, плітки, щуки збільшується вміст металів (кобальту, міді, цинку, свинцю, марганцю, нікелю).

Звертає увагу той факт, що восени м'язи і печінка інтенсивно накопичують хімічні елементи (мідь, цинк, кобальт, хром, марганець). Це повязано з підготовкою риб до зимівлі, коли вони активно акумулюють важки метали в накопичувальних депо (мязова тканина, печінка). Під час зимівлі гідробіонти використовують цей запас для забезпечення нормального протікання енергетичного та пластичного обмінів.

Таким чином, можна відмітити, що існують сезонні зміни в накопиченні важких металів. Це пояснюється непостійністю фізіологічних процесів, біологічних циклів, які відбуваються в організмі риб. Весною відбувається інтенсивне накопичення хімічних елементів) цинку, кадмію, кобальту) в монадах гідро біонтів, коли всі біохімічні і фізіологічні процеси спрямовані на здійснення відтворювальної функції. Восени активно акумулюються метали (мідь, цинк, кобальт, хром, марганець) в запасаючих депо - мязової тканині і печінці, де відбувається запас мікроелементів, необхідних для забезпечення нормального обміну речовин в процесі зимівлі. В осінній період збільшується вміст металів в тканинах безпосередньо контактуючих з навколишнім середовищем, що пояснюється збільшенням концентрації токсичних речовин в воді.

3.4 Санітарно-гігієнічна оцінка вмісту важких металів в організмі риб Кременчуцького водосховища

Аналіз отриманого цифрового матеріалу виявляє високий рівень накопичення досліджуваних металів в організмі гідробіонтів. Свідченням того є не тільки абсолютні величини рівня тканинного накопичення, але й співставленням їх з контролюючими показниками. Так, наприклад, порівняльний аналіз отриманих даних вказує на те, що вміст свинцю в мязової тканині ляща, який мешкає в Кременчугському водосховищі перевищував допустимі величини в 5 разів в плавцях, лусці, шкірі - в 10-15 разів, в нирках, селезінці, кишечнику та зябрах - в 3-4 рази. Також в тканинах ляща відмічено високий вміст нікелю, який перевищував допустимі величини в м'язах в 25 разів, в лусці - в 45 разів, в плавцях, зябрах - в 12-16 разів, в селезінці, нирках - в 3-4 рази. Концентрація інших досліджуваних металів в органах і тканинах ляща знаходилась на допустимому рівні.

Дані про акумуляцію токсичних речовин в мязової тканині викликають особливе зацікавлення, оскільки мязова тканина використовується як продукт харчування. Вміст кобальту, міді, цинку, нікелю, марганцю в м'язах плітки порівняльна невисокий, однак концентрація кадмію і свинцю перевищує цю величину в 3-4 рази. Вміст свинцю в лусці, плавцях, монадах, нирках, селезінці перевищував допустимі величини в 8-16 разів. Рівні акумуляції нікелю перевищували ГДК в плавцях, зябрах, лусці, кишечнику, селезінці, нирках в 6-16 разів. У деяких тканинах плітки (лусці, плавцях) відмічено високий вміст кадмію, який перевищує ГДК в 4-6 разів.

Високий рівень накопичення металів виявлено в деяких органах щуки. Так, наприклад, вміст свинцю в плавцях, лусці перевищував допустимі концентрації в 7-10 разів, в кишечнику - в 15-19 разів, в нирках, зябрах і шкірі - в 3-4 рази. Вміст цинку знаходився на рівні гранично допустимих значень, тільки в нирках перевищував в 7-8 разів.

Гранично допустимі концентрації важких металів у продовольчій сировині і харчових продуктах [31]

МеталРиба свіжа та морожена прісноводнаХижаМирнаМолюскиПродукти на рибній основіСвинець1,01,010,00,5Кадмій0,20,22,00,1Мідь10,010,030,010,0Цинк40,040,0200,030,0

В тканинах ляща, плітки відмічено перевищення гранично допустимих рівнів за наступними металами: нікель - плавці, луска в 10-12 разів, м'язи, гонади, шкіра в 2-4 рази; свинець - плавці, луска в 9-12 разів, м'язи, нирки, гонади, печінка в 2-4 рази; кадмій - плавці, луска в 4-6 разів, м'язи, печінка, нирки в 3-4 рази.

Отже, на підставі виконаного аналізу можна сказати наступне: в результаті збільшення концентрації важких металів в воді гідробіонти відрізняються значними величинами їх акумуляції в органах і тканинах. Особливо це стосується таких металів, як свинець, нікель, кадмій. Рівні накопичення важких металів в мязової тканині риб перевищували ГДК нікелю - в 4-16 разів, свинцю - в 3-5 разів, кадмію - в 3-4 рази.

Підсумок:

Аналіз отриманих даних свідчить про те, що за останні роки забруднення важкими металами каскаду Дніпровських водосховищ значно збільшилось, що відобразилося на рівні їх тканинного накопичення у риб, причому в більшості випадків показники акумуляції хімічних елементів перевищували гранично допустимі величини.

В гігієнічному аспекті риба є важливим ланцюгом в передачі важких металів та інших токсикантів людині по харчовому ланцюгу, і тому викликають особливе зацікавлення дані про акумуляцію хімічних елементів в мязової тканині, оскільки риба використовується як продукт харчування. Величина накопичення важких металів в м'язах риб порівняльна з іншими органами і тканинами незначна, однак в більшості випадків вона перевищує ГДК в 3-25 разів.

У гідробіонтів виявлені загальні закономірності в тканинному накопиченні і розподілу металів. Більшість металів в значних кількостях накопичувалась у покривних тканинах, які безпосередньо контактують з водою (плавці, луска), що свідчить про потрапляння хімічних елементів в організм риб безпосередньо з водного середовища. Також, високий вміст металів виявлено в більш активних у функціональному відношенні органах, де вони необхідні для здійснення фізіологічних функцій (печінка, нирки, селезінка, гонади). Крім того, значні величини накопичення відмічені в органах, які беруть активну участь у виведенні надлишку металів з організму: нирках, кишечнику і зябрах. Це свідчить про те, що головними вивідними шляхами є видільна система, шлунково-кишечний тракт і залозистий епітелій зябер.

Встановлено більш високий рівень тканинного накопичення металів (особливо свинцю, кадмію, нікелю) в органах і тканинах бентофагів (лящ, плітка) порівняно з представниками хижих видів риб (щука). Це свідчить про високий ступінь забруднення цими металами не тільки водного середовища, але й кормових організмів. Лящ і плітка харчуються молюсками, які є основними біоконцентраторами металів і накопичують токсичні речовини в кількості, яка в сотні і тисячі разів перевищують їх концентрації в воді. Щука, яка харчується в основному молоддю, харчовими обєктами якої є планктонні організми, які менш піддаються забрудненню, має значно менший рівень накопичення важких металів в органах і тканинах.

Встановлено сезонну закономірність накопичення хімічних елементів в органах і тканинах гідробіонтів, що пояснюється зміною їх концентрації в водному середовищі і непостійністю фізіологічних процесів, що відбуваються в організмі риб. Восени відмічено збільшення вмісту важких металів в покревних тканинах, що свідчить про збільшення їх концентрації в воді, а також в запасаючих депо - мязової тканині і печінці, де накопичується значний запас металів, який в період зимівлі використовується рибою для нормального здійснення метаболічних процесів в організмі. У весняний період, період нересту, хімічні елементи в основному накопичуються в гонадах, що необхідно для нормального розвитку полових продуктів і подальшого здійснення ембріогенезу.

4. Висновки

1. Досліджені важкі метали переважно накопичуються у тканинах, безпосередньо контактуючих з навколишнім середовищем, в більш активних в функціональному відношення органах і тканинах, а також в органах, які беруть активну участь в виведенні металів з організму.

. Риби-бентофаги (лящ, плітка) більш активно акумулюють метали, ніж представники хижих риб (щука).

. Навесні вміст важких металів є максимальним у _онадах, восени основним депо хімічних елементів є мязи і печінка.

. В мязової тканині риб відмічено перевищення ГДК нікелю, свинцю, кадмію в 4-25 разів.

Список використаної літератури

1. Абакумов, 1988

2. Вельдман, 1971

3.. Водовозова, 1988

4.. Воробев, 1979

5.. Грошева, 1988

6.. Демчеко, 1986)

7.. Дробот, 1981

8.. Дюндик, 1985)

9.. Евтушенко, 1990)

10.. Ермаченко Л.А., Ермаченко В.М. Атомно-адсорбционный анализ в санитарно-гигиенических исследованиях. М.: Чувашия, 1997. - 89 с.

11.. Ильин, 1989).

12.. Клевакин, 1988

13.. Комаровський, 1981)

14.. Комаровський, 1989

15.. Кошелев, 1988,)

16.. Красовський Г.Я. Синтез картографічних моделей забруднення земель техногенним пилом з використанням космічних знімків / Красовський Г.Я., Трофимчук О.М., Крета Д.Л., Клименко В.І. [та інш.] // Екологія і ресурси. - 2005. - Вип.12. - С.37-55.

17.. Кудрявцева, 1988

18.. Линник П.Н. Формы миграции металлов в пресных поверхностных водах / П.Н. Линник, Б.И. Набиванец. - Л.: Гидрометеоиздат, 1986. - 270 с.

19.. Линник, 1991).

20.. Лукашев Д.В. Мониторинг загрязнения тяжелыми металлами экосистемы Днепра в пределах г. Киева с помощью пресноводных моллюсков / Д.В. Лукашев // Гидробиол. журн. - 2006. - Т.42, №1. - С.86-98.

21.. Межжерин С.В. Животные ресурсы Украины в свете стратегии устойчивого развития. Аналитический справочник. - К.: Логос, 2008. - 282 с.

22.. Метелев, Канаев, 1971

23.. Методические указания по атомно-адсорбционным методам определения токсичных элементов в пищевых продуктах и пищевом сырье / [сост.В.А. Тутельян, И.М. Скурихин, Ю.П. Алешко-Ожевский и др.]. - Государственный комітет Санэпиднадзора РФ. - М., - 1992. - 26 с.

24.. Морозов, 1974;

25.. Мур, 1987

26.. Нахшина, 1993)

27.. Никольський, 1963

28.. Патин, 1974

29.. Петухов, 1983

30.. Правдин И.Ф. Руководство по изучению рыб. - Москва, 1966. - 285 с.

31.. СанПин 42-123-4089-86, МЗ СССР, 1986

32.. Свинцова, 1990)

33.. Ягмине, 1989

34.. Bando, 1983

35.. Dallinger, 1987

36.. Gledmacher, 1983)

37.. Kubleck, 1983)

38.. Nurnberg, 1983)

39.. Timmermans, 1989

Поверхнево-активні речовини

Поверхне́во-акти́вні речови́ни (ПАР, сурфактанти, детергенти) — хімічні речовини, які знижують поверхневий натяг рідини, полегшуючи розтікання, у тому числі знижуючи поверхневий натяг на межі двох рідин. Це речовини, молекули або йони яких концентруються під дією молекулярних сил (адсорбуються) біля поверхні розділу фаз і знижують поверхневу енергію. У вужчому значенні поверхнево-активними речовинами здебільшого називають речовини, що знижують поверхневий натяг на межі поділу: рідина (вода) — повітря (пара), рідина (вода) — рідина (олія), рідина — тверда поверхня.

Поверхнево-активні речовини — зазвичай амфіфільні органічні сполуки (термін амфіфільні означає, що вони містять як гідрофільні групи («головки» ;), так і гідрофобні групи («хвости» ;). Через таку будову вони розчинюються як у неполярних жирах і органічних розчинниках, так і в полярних середовищах (воді).

Класифікація ПАР

Класифікація за будовою молекули

За будовою молекули на ІІІ Міжнародному конгресі по ПАР в 1960 році було прийнято поділяти поверхнево-активні речовини на такі класи:

  • Іоногенні ПАР
    • Аніонні ПАР
    • Катіонні ПАР
    • Амфотерні ПАР
  • Неіоногенні ПАР
    • Алкілполіглюкозиди
    • Алкілполіетоксилати
  • Аніонні ПАР

    Аніоноактивні ПАР містять у складі молекули полярні групи, які дисоціюють у водних розчинах з утворенням негативно заряджених іонів з довгим гідрофобним ланцюгом. При адсорбції аніоногенні поверхнево-активні речовини надають поверхні негативного заряду. Гідрофобною частиною молекули зазвичай виступають насичені або ненасичені аліфатичні або арилаліфатичні ланцюги. Найпоширенішими представниками є алкілсульфати та алкіларилсульфонати, а також похідні насичених та деяких ненасичених карбонових кислот (мила).

    Катіонні ПАР

    Катіоноактивні поверхнево-активні речовини, на відміну від аніоноактивних, дисоціюють у водному розчині з утворенням позитивно зарядженого поверхнево-активного іону з довгим гідрофобним ланцюгом та негативно зарядженого іону, зазвичай галогеніду, іноді аніону сульфатної або ортофосфорної кислоти. При адсорбції на поверхні катіонні ПАР надають їй позитивного заряду. Серед катіоноактивних іоногенних ПАР переважають нітрогеновмісні сполуки. Найважливіше промислове значення серед них мають сполуки піридину, хіноліну, фталазіну, бензімідазолу, бензотіазолу та ін.

    Неіоногенні ПАР

    Неіоногенні ПАР — це поверхнево-активні речовини, молекули яких у водних розчинах не здатні до дисоціації на іони. Молекули таких речовин теж мають дифільну природу: вони складаються з довгого вуглеводневого ланцюга з гідрофільними етерними та гідроксильними групами, які зумовлюють розчинність таких речовин у воді. Неіоногенні ПАР отримують взаємодією етиленоксиду та спиртів, карбонових кислот, алкілфенолів та алкілнафтолів, амінів, амідів, імідазолів, сульфамідів, меркаптанів. Перевагою неіоногенних поверхнево-активних речовин є можливість регулювання їх гідрофільності. Також позитивною рисою є те, що твердість води не впливає на їхню розчинність, а також те, що вони можуть використовуватись з катіонними та аніонними ПАР, що є причиною частого використання їх у складі мийних засобів.

    Класифікація ПАР за будовою полімерного ланцюга

    Перший клас ПАР за будовою полімерного ланцюга

    До першого класу належать низькомолекулярні речовини дифільного характеру з несиметричними молекулами, тобто сполуки, що мають гідрофільну «голову» (одну або декілька полярних груп, наприклад, —ОН, —СООН, —SO3H, —OSO3H, —COOMe, —NH2) і гідрофобний «хвіст» (як правило, аліфатичний ланцюг, який іноді включає ароматичну групу). Концентрація таких речовин в поверхневому шарі дозволяє їм розташуватися так, що всередину, у бік водної фази вони обернені гідрофільними фрагментами, а назовні — об'ємистими аліфатичними замісниками, які утворюють гідрофобний поверхневий шар. Взаємодії у цьому шарі мають суто Ван дер Ваальсову природу і тому істотно слабші, ніж у разі поверхневого шару, утвореного молекулами води і пронизаного сіткою водневих зв'язків. Отже, надмірна поверхнева енергіятакого шару з гідрофобних радикалів буде значно нижча, ніж у разі поверхневого водного шару. Це означає, що такі йони концентруватимуться в поверхневому шарі.

    Другий клас ПАР за будовою полімерного ланцюга

    До другого класу ПАР належать високомолекулярні речовини, в яких чергуються гідрофільні і гідрофобні групи, рівномірно розподілені по всій довжині полімерного ланцюга. Молекули речовин другого класу побудовані симетрично. Внаслідок цього їх поведінка на межі розділу не залежить від орієнтації молекул відносно поверхні рідини, в якій вони розчинені. По відношенню до поверхні води вони інактивні, не змочують поверхню води і не розчиняються в ній. Від них слід відрізняти високомолекулярні ПАР, які побудовані з двох або трьох відрізків, кожний з яких складається з гідрофільних і гідрофобних блоків мономерів. За механізмом адсорбції і емульгуючими властивостями такі речовини слід відносити до поверхнево-активних речовин першого класу.

    Класифікація за механізмом дії

    За механізмом дії на поверхневі властивості розчинів ПАР поділять на чотири групи.

    Перша група ПАР за механізмом дії

    До першої групи належать речовини, поверхнево-активні на межі рідина — газ і перш за все на межі вода — повітря, але які не створюють колоїдних частинок ні в об'ємі, ні в поверхневому шарі. Це низькомолекулярні ПАР, істинно розчинні у воді речовини, наприклад, нижчі члени гомологічних рядів спиртів, кислот тощо. Знижуючи поверхневий натяг води до 50-30 × 10−3 Н/м, вони полегшують її розтікання по слабкозмочуваних гідрофобних поверхнях в тонку плівку. Ці речовини слабкі піноутворювачі, що підвищують стійкість вільних двосторонніх рідких плівок у піні. Тому ПАР першої групи знайшли застосування в процесах флотації, в яких піна повинна бути нестійкою, такою, що легко руйнується. Найбільше застосування ПАР цієї групи отримали як піногасники, що різко знижують стійкість піни. Піногасники відіграють суттєву роль у всіх процесах, де виникнення стійких пін утруднює або порушує хід процесу, наприклад, у промивальних розчинах свердловин, що застосовуються в глибокому бурінні та ін.

    Друга група ПАР за механізмом дії

    До другої групи належать речовини, які проявляють поверхневу активність на межі двох рідин, що не змішуються, але колоїдних структур не утворюють. Такі речовини, адсорбуючись на поверхнях розділу, знижують вільну поверхневу енергію рідини або твердого тіла і тим полегшують процес утворення нової поверхні, зокрема в процесі диспергування. Тому ПАР другої групи називають диспергаторами. Вони застосовуються при розпилюванні рідин, емульгуванні, диспергуванні твердих тіл тощо. Диспергаторами можуть бути будь-які ПАР, що адсорбуються на поверхні частинок дисперсійного середовища і стабілізують високодисперсну суспензію. Тому у водних середовищах диспергаторами служать гідрофілізуючі ПАР, частіше поверхнево-активні полімери.

    Третя група ПАР за механізмом дії

    Третю групу складають ПАР, що створюють гелеподібну структуру в адсорбційному шарі і в розчині. Такі речовини запобігають коагуляції частинок, стабілізують дисперсну фазу в дисперсійному середовищі, тому їх називають стабілізаторами. Механізм дії стабілізаторів полягає в тому, що, окрім виникнення структурно-механічного бар'єру для зближення частинок, зовнішня поверхня утвореної ПАР оболонки є гідрофільною, і агрегація не може відбутися унаслідок зіткнення зовнішніх поверхонь. Прикладами ПАР-стабілізаторів є глікозиди (сапонін), полісахариди, високомолекулярні речовини типу білків. Стабілізатори не тільки перешкоджають агрегації частинок, але й запобігають розвитку коагуляційних структур, блокуючи шляхом адсорбції місця зчеплення частинок і перешкоджаючи тим самим їх зближенню. Тому стабілізатори суспензій також є адсорбційними пластифікаторами. Останні знайшли широке застосування в гідротехнічному будівництві, керамічному виробництві, при спорудженні асфальтових доріг, в інженерній геології, сільському господарстві з метою поліпшення структури ґрунту.

    Четверта група ПАР за механізмом дії

    Четверту групу ПАР складають мийні речовини, або детергенти, що займають перше місце за масштабами практичного застосування. Їх призначення — видаляти різного роду забруднення з поверхні шляхом переведення забруднюючих речовин у стан стабілізованої емульсії або суспензії. Ці поверхнево-активні речовини повинні володіти всім комплексом властивостей, характерних для трьох попередніх груп, тобто здатністю сильно знижувати поверхневий натяг, проявляти змочувальну, гідрофілізуючу дію і бути не тільки диспергаторами, але і сильними стабілізаторами емульсій і суспензій.

    Класифікація за колоїдно-структурною ознакою

    Окрім розглянутих класифікацій, всі поверхнево-активні речовини можуть бути розділені за колоїдно-структурною на речовини, що знаходяться в істинному розчині, а тому не володіють миючою дією, і на мийні речовини, які створюють міцелярні або навіть гелеподібні структури. Мийними речовинами, або детергентами, можуть бути речовини будь-якого з трьох хімічних класів, тобто аніоноактивні, катіоноактивні і нейоногенні. При цьому обов'язковою умовою повинна бути висока полярність (гідрофільність) полярної групи і одночасно достатня довжина вуглеводневого ланцюга. Саме тому вищі гомологи спиртів і карбонових кислот не є мийними речовинами. При переході ж від кислот до їх солей лужних металів полярність і, отже, гідрофільність груп підвищується, що обумовлює милоподібні властивості цих речовин. Введення ще більш гідрофільної сульфогрупи підсилює колоїдну розчинність у воді не тільки лужних алкілсульфонатів, але і самих кислот, на чому в значній мірі заснована дія сучасних синтетичних мийних засобів.

    Виробництво ПАР

    Для виробництва синтетичних матеріалів необхідні ароматичні вуглеводні - бензол, толуол, ксилол, нафталін та ін. Бензол застосовується головним чином для виробництва стиролу і фенолу. При взаємодії з низькомолекулярними олефінами (етилен, пропілен, бутилен) з фенолу отримують проміжні продукти, необхідні для виробництва миючих речовин, смол і присадок до масел. Толуол в основному використовується як високооктанова добавка до моторних палив і як розчинник, ксилол застосовується при виробництві синтетичних волокон («лавсан» ;). Довгий час єдиним промисловим методом отримання ароматичних вуглеводнів з нафти був піроліз. В даний час їх отримують також при каталітичному риформінгу вузьких бензинових фракцій.

    Застосування ПАР

    У гірничій справі ПАР застосовуються як змочувачі, піноутворювачі та емульгатори (при гідрообезпиленні); флотаційні реагенти, пептизатори, знижувачі твердості (при бурінні).

    ПАР у світовому океані

    Є дані, що наявність ПАР на поверхні океанів спричиняє погіршення якості радіолокації через створення додаткових перешкод

    Джерела

    Значок порталу Портал «Хімія»
    • Мала гірнича енциклопедія: у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д.: Східний видавничий дім, 2004—2013.
    • Айвазов В. В. Практикум по химии поверхностных явлений и адсорбции. — М.: Высшая школа, 1973. — 206 с.
    • Абрамзон А. А. Поверхностно-активные вещества. — Л.: Химия, 1981. — 304 с.
    • Глосарій термінів з хімії // Й. Опейда, О. Швайка. Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет. — Донецьк: Вебер, 2008. — 758 с. — ISBN 978-966-335-206-0.

    Література

    • Фармацевтична хімія: Підручник/ Ред. П. О. Безуглий. — Вінниця: Нова Книга, 2008. — 560 с. ISBN 978-966-382-113-9
    • Фармакологія: підручник (ВНЗ І—ІІІ р. а.) / І.В. Нековаль, Т.В. Казанюк. — 7-е вид., переробл. і допов. — «Медицина», 2016 — 552 с. ISBN 978-617-505-507-6