big girls don't cry

бляяяяя нашо ти мені приснився?навіть не так.наашо задзвонив будильник?цей сон мій так класно закінчитись, бо початок мені точно сподобався. Як я чекаю, щоб тебе побачити:*

вчора пішла до петрової.посиділи, поговорили, і я вже йшла додому, а петрова пішла мене проводжати, і от ми заходимо в ліфт, проходить 2 секунди і ліфт зупиняється.МИ БЛЯТЬ СУКА ЗАСТРЯГЛИ В ЙОБАНОМУ ЛІФТІ!блять петрова нажала на кнопку ну і позвонила до деспечера, він сказав нажати стоп і 1, ну ми зробили але ніхуя і він сказав що викликає аварійку.потім почало мигати світло ми блять так злякалися шо пізда.як в якомусь йобаному ужастіку. Але потім воно появилось і ми стояли дві хвилини мовчки, в шоці.потім я сказала що троси можуть обірватися і ми впадемо в шахту чи ше кудась з 8 поверху і всьо пізда. Я обняла петрову і сказала що люблю її.потім я сказала що повітря може не вистачити, бо нового не надходить, і наташа запропонувала присісти бо знизу концентрація його більша, і ше там якась хуйня.ну ми присіли а вона каже"уяви, ти більше ***** не побачиш, якшо помреш"-"ну я ж помру.то побачу його на небі, або можу приходити до нього у сні.а ввісні можна багато чого зробити) ".дааа блять, я вже готовилась помирати.оптимісти просто.ну але ліфти запрацював і відкрилися двері ми вибігли і спускалися пішки.блять, ненавиджу ліфти.

сьогодні гугяла з Катьою, і за цей день ми просто стали кримінальними автарітєтами, ахахахах.як нам соромно було за це, ми навіть валер'янку пили.як добре, що Катя, її завжди носить в сумці.і якщо про цей випадок хтось дізнається, то це просто позор на все життя.  а Петрова сказала, що якщо я буду загадувати наперед, то мій план з поїздом, не здійсниться.нініні.все буде добре.хоч один раз за цей рік точно має.

брат сказав, що я була "нікакая".ну а яка я мала бути після дачі. І мені більше не можна пити, а то я під ранок комусь буду казати "який ти хороший, от справді хороший, а……. на тебе шось піздить" позор мені.

вимовляю її ім'я,
згадую телефонний номер від першої
до останньої,
кожен звук,
кожну випиту хмару,
кожен момент безсонних ночей,

все під шкірою

ніч перетворює мої очі в мішки,
замість ідей - ліві та праві течії,
в мене хворіє і помирає кішка
і чорний, ментальний вечір
приходить у хату
співає фаду,
знімає туфлі,
поклавши липкі долоні
мені на плечі.

я ніколи так не сумував,
клітинами тіла,
безмежжям слів,
тремтінням повік.
просинаюсь - а в душі тихо тане сніг,
ранок, мов би дружину джигун, краде твій вік,
самотність показує язика і вкладається біля ніг,

а в мене німіють пальці,
коли я пишу
тобі
тобі
тобі…

Відпускай мене тримаючи
у космос пустий

речі всі до валізи заховано.
почуття усі загнані в кут.
наші дні вже давно пораховано.
хай не нами і, може, не тут.

завтра їдемо з мішкою на світязь.він мені там мозок промиє як завжди, і я буду плакати.ну а як би не поїхала то він би мене дойобував постійно. "хватить показувати свої фокуси, їдемо завтра і це не обговорюється.все."я навіть спорити з ним побоялася

ти є лише у моїх снах

вічність створена, щоб чекати.

я ладна була не прокидатися.як би цей сон тривав вічно.

-а вона пізно додому прийшла. -може вона ше п'яна була? - незнаю, не бачив.вона зразу на кухню пішла. - напевно, що п'яна. Клас, дякую братику.я була твереза.

чекала цих перших морозів, їх самотності
губилась в дворах, заглядала у вікна, шукала шляхи нападу,
знаходила тебе і втікала
в’язала історії, зшивала спогад, вірила у бога п’ятниці
тричі на день як мантри повторювала ім’я, думала про твої ключиці
щоб не забути, поки болить не загоєне
щоб не згубите поки не скінчиться
те що болить у ніч з понеділка на середу
те що говорити в голос «на пасуватиме»
те, що, ти доросла вже, але не все дозволено
те, що як би навіть хотілось, а не сховати нам
ковтала слова як пігулки, натще
ще стільки не сказано, але виплакано
ми так і не пережили наше спільне ймовірне щастя,
змовчане але не забуте, вивітрюється але не зникло ще

знайди мене

лякай мене

лікуй мене

цілуй мене

шукай у снах

коли немає.