чекала цих перших морозів, їх самотності
губилась в дворах, заглядала у вікна, шукала шляхи нападу,
знаходила тебе і втікала
в’язала історії, зшивала спогад, вірила у бога п’ятниці
тричі на день як мантри повторювала ім’я, думала про твої ключиці
щоб не забути, поки болить не загоєне
щоб не згубите поки не скінчиться
те що болить у ніч з понеділка на середу
те що говорити в голос «на пасуватиме»
те, що, ти доросла вже, але не все дозволено
те, що як би навіть хотілось, а не сховати нам
ковтала слова як пігулки, натще
ще стільки не сказано, але виплакано
ми так і не пережили наше спільне ймовірне щастя,
змовчане але не забуте, вивітрюється але не зникло ще