from the universe

Насправді, інколи, варто вимушено перестати любити людину, котру ти воістину кохаєш, для того щоб зробити їй краще.

Стартап і закінчення певного циклу водночас; не знаю, що краще ?

Начебто завершиться невизначеність…Але це приведе лише до нових, незвіданих кордонів, яких я відверто кажучи боюсь.Страшенно!
Впевнена, там буде цікаво і вже все (в тій мірі, за якої несеш відповідальність сам) все буде залежати від мене…

Цікаво як би все було, якби літо не зявилось, якби зник Всесвіт ? Я б зараз потопала у любові, мріяла про Італію, бажала чогось, бажала б. Що натомість ? Пустота, яку потрібно, необхідно заповнити. Музикою, фільмами, враженнями, людьми…
Важко і беззмістовно, я заслуговую на інші думки окрім тебе ! Забирайся геть з голови ! Я згідна, залишайся в серці, чистим, недоторканим спогадом, але не бери в полон глузд…

Людина в пориві може сказати речі, котрі криються далеко в підсвідомовсті. Так от, ти сьогодні перейшов межу, втратив довіру, сказав щось сакрально важливе для мене в тоні неповаги і байдужості. Противно розуміти, що я так швидко людям довіряю.

Я ведь не хотел, чтобы тебе было больно. Ты сам пожелал, чтобы я тебя приручил.

Антуан де Сент-Экзюпери, "Маленький принц".

Як казав один сценарист, устами доктора Грегорі Хауса, "час нічого не змінює, щось змінити можуть лише вчинки". Так от за кілька останніх місяців було здійснено досить багато вчинків, котрі мене безпосередньо стосувались.
Спочатку пролилось світло на ситуацію, котра сиділа в мені протягом половини року. Насправді прекрасно мати в руках хоча б невеличкий ліхтарик, знаходячись в темній кімнаті. Так от, цей самий прилад, кинув кілька світлих променів… Боляче не було, очам не прийшлось пристосовуватись, як це часто буває. Просто легше, коли знаєш що всередині. Зникають страхи, зникає невідомість, зявляється розуміння.
Так сталось і цього разу. І не благородність змушує мене про тебе не думати, а захисний механізм, котрий наявний у кожної живої істоти, яка коли-небудь відчувала. Це нормальна відповідь хімії в тобі на істину, яка, власне, і дає поштовх, до подібних реакцій.
А загалом я вдячна, безмірно, безкордонно, тобі, дякую. Колись можливо це буде звучати більш щиро, ніж зараз, але…
Все, тут намагаюсь поставити крапку.

Інша історія: Бендер.
Дуже цікавий персонаж. Персонаж, який намагається ввібрати в себе мене, і хоче, щоб я здійснила те ж саме. Це щось з роду жертвопреношення. Дивно так. Спочатку віддаєш ти, а потім тобі. Ніколи не сумнівалась що на цьому і побудовані всі галактики і світи навколо. Але знаєте, важко жити з відчуттям, що ти не досить виклався. Треба розстилатись весняним килимом перед вартими того людьми, а тут така свинцева стіна, котра не дає "воплотить" мрію. Так, це бажання вже стоїть на одному щаблі з мрією.
Але ж стіни повинні падати. Хто ми з тобою будем, коли впаде стіна?
Зламані, тихі, неживі, прозорі, слабкі люди ?
І ще, якось щойно прийшло в голову, лише зараз, якась така відраза до слова "людина", краще, значно краще бути створінням. С"творіння"м Всесвіту.

Привіт.Повертаємось у простори мережі. Переглянула "Небезпечний метод" і запамятала одну фразу, котра звучала з уст Фрейда: "Иногда надо совершать подлости, чтобы потом продолжать жить".